Протягом десятків років чимало афганців, ризикуючи життям, утікали з країни, щоб отримати притулок деінде. І сьогодні, у час, коли жителі Афганістану дедалі більше стурбовані тим, що буде творитися в країні після виведення американських військ у 2014 році, багато із них знову думають про те, щоб виїхати і шукати свою долю у іншому місці. Однак такі подорожі пов’язані як з перевагами, так і ризиками.
Багато афганців, які вирішили виїхати з країни, прибувають в Індонезію. Але це тимчасова зупинка. Їм ще доведеться здолати сотні кілометрів, щоб почати нове життя в Австралії.
Торік службовці столиці – міста Канберри повідомили, що кількість біженців там зросла на третину. І найбільше приїхало саме з Афганістану. Чимало з них молоді, освічені люди, з хорошим досвідом роботи, як от шукач притулку Наджибулла, який попросив не показувати його обличчя.
Наджибулла говорить:
«Я хочу поїхати в Австралію. Там багато моїх друзів, однокласників, які знайшли собі роботу на неповний робочий день, і водночас навчаються в університеті».
Така подорож в Австралію може коштувати до 20 тисяч доларів. Втім, навіть маючи такі гроші, не кожному вдається туди дістатися. Зазвичай таких біженців перевозять у переповнених, стареньких човнах без жодних гарантій безпеки. І щороку сотні людей помирають у морі від голоду і хвороб, або гинуть в результаті штормів. Попри таку небезпеку, статистика показує, що Афганістан залишає дедалі більше людей.
Генерал Амінула Амархіл очолює відділення Інтерполу в афганському уряді. Він вказує на непевну ситуацію після відходу американських військ:
«Дуже багато афганців сьогодні співпрацюють з американськими військами, приблизно 40-50 тисяч. Вони розмовляють англійською і вміють працювати з комп’ютером. Коли війська НАТО залишать країну, то ці люди, які працювали з військовими, а також для неурядових організацій, вони не лише втратять роботу але й будуть думати, що їм небезпечно залишатися в цій країні».
Три місяці тому 15-річний син Мохамеда Акрама – Ягья, виїхав з родичами в Іран. Звідти хлопчик перебрався у Туреччину, де пішов вчитися у школі ООН. Але згодом Ягья вирішив перебратися далі, у Західну Європу.
Говорить батько Могамед Акрам:
«Я сказав йому, щоб він продовжував вчитися у тій школі ООН але він зовсім не слухав. Він сказав, що приїхав у Туреччину лише для того, щоби потім перебратися до Європи.
Той вечір був останнім, коли Акрам розмовляв з сином. Ягья подзвонив додому попрощатися і попросив за нього молитися. Згодом Акрам дізнався, що човен, у якому був його син, як також 29 інших людей – загубився у Середземному морі. Він досі не знає, що з ним сталося, навіть попри те, що заплатив уряду гроші, аби той провів розслідування.
Мохамед Акрам розповідає:
«Але все безрезультатно. Це сором що вони нічого для нас не роблять. Що я можу тут зробити? Я втратив сина, і ще й заплатив гроші, щоб вони хоча знайшли його тіло.
Акрам з родиною з усіх сил намагаються змиритися зі смертю сина. Він каже, що єдине, чого вони сьогодні хочуть, так це отримати назад бодай його тіло.
Багато афганців, які вирішили виїхати з країни, прибувають в Індонезію. Але це тимчасова зупинка. Їм ще доведеться здолати сотні кілометрів, щоб почати нове життя в Австралії.
Торік службовці столиці – міста Канберри повідомили, що кількість біженців там зросла на третину. І найбільше приїхало саме з Афганістану. Чимало з них молоді, освічені люди, з хорошим досвідом роботи, як от шукач притулку Наджибулла, який попросив не показувати його обличчя.
Наджибулла говорить:
«Я хочу поїхати в Австралію. Там багато моїх друзів, однокласників, які знайшли собі роботу на неповний робочий день, і водночас навчаються в університеті».
Така подорож в Австралію може коштувати до 20 тисяч доларів. Втім, навіть маючи такі гроші, не кожному вдається туди дістатися. Зазвичай таких біженців перевозять у переповнених, стареньких човнах без жодних гарантій безпеки. І щороку сотні людей помирають у морі від голоду і хвороб, або гинуть в результаті штормів. Попри таку небезпеку, статистика показує, що Афганістан залишає дедалі більше людей.
Генерал Амінула Амархіл очолює відділення Інтерполу в афганському уряді. Він вказує на непевну ситуацію після відходу американських військ:
Біженців перевозять у переповнених, стареньких човнах без жодних гарантій безпеки. І щороку сотні людей помирають у морі від голоду і хвороб, або гинуть в результаті штормів.
«Дуже багато афганців сьогодні співпрацюють з американськими військами, приблизно 40-50 тисяч. Вони розмовляють англійською і вміють працювати з комп’ютером. Коли війська НАТО залишать країну, то ці люди, які працювали з військовими, а також для неурядових організацій, вони не лише втратять роботу але й будуть думати, що їм небезпечно залишатися в цій країні».
Три місяці тому 15-річний син Мохамеда Акрама – Ягья, виїхав з родичами в Іран. Звідти хлопчик перебрався у Туреччину, де пішов вчитися у школі ООН. Але згодом Ягья вирішив перебратися далі, у Західну Європу.
Говорить батько Могамед Акрам:
«Я сказав йому, щоб він продовжував вчитися у тій школі ООН але він зовсім не слухав. Він сказав, що приїхав у Туреччину лише для того, щоби потім перебратися до Європи.
Той вечір був останнім, коли Акрам розмовляв з сином. Ягья подзвонив додому попрощатися і попросив за нього молитися. Згодом Акрам дізнався, що човен, у якому був його син, як також 29 інших людей – загубився у Середземному морі. Він досі не знає, що з ним сталося, навіть попри те, що заплатив уряду гроші, аби той провів розслідування.
Мохамед Акрам розповідає:
«Але все безрезультатно. Це сором що вони нічого для нас не роблять. Що я можу тут зробити? Я втратив сина, і ще й заплатив гроші, щоб вони хоча знайшли його тіло.
Акрам з родиною з усіх сил намагаються змиритися зі смертю сина. Він каже, що єдине, чого вони сьогодні хочуть, так це отримати назад бодай його тіло.
