50 років тому про вбивство президента США Джона Кеннеді чимало американців дізнались з телебачення, на той час порівняно нового формату мовлення. Висвітлення тієї трагедії тепер є одним з класичних зразків журналістики.
Візит президента США до Далласу 22-го листопада 1963-го року радіостанція KRLD запланувала висвітлити із використанням нових медійних технологій.
Журналіст Боб Гаффейкер розповідає, що вони і до того робили радіо включення з різних місць, але цього разу вперше використали пересувну телевізійну станцію.
Головним джерелом інформації для тогочасних американців були щоденні газети, каже журналіст Боб Шіффер, які тоді виходили двічі на день:
«Подія ставала реальністю після того, як про неї повідомляли у газетах. Але після вбивства Кеннеді місце найавторитетнішого джерела новин зайняло телебачення».
Протягом чотирьох днів, від вбивства Кеннеді до похорону у Вашингтоні, телебачення транслювало суміш фактів, спекуляцій та своєрідного реаліті -ТВ без купюр. Вбивцю президента Кеннеді, Лі Гарві Освальда, застрелили у прямому ефірі.
І весь цей час американців активно дезінформували – каже професор Джеффрі Енґель:
«Це був хаос. Журналісти переповідали людям буквально все, що чули, не надто відфільтровуючи інформацію».
Боб Гаффейкер каже, що зберігати спокій під таким інформаційним пресингом було непросто:
«Ми намагались зберігати зважений тон, не дати світу втратити глузд».
У цій нервові атмосфері найбільше достовірної інформації про вбивцю Кеннеді, Лі Гарві Освальда, повідомляв репортер станції KILT Ґарі Делаун – він мав джерело у поліції Далласа:
«Ми зустрічались за кавою і він мені все розповідав. Тому я раніше за всіх дізнався факти».
Аналіз висвітлення вбивства Кеннеді дозволяє зрозуміти, з якими викликами стикаються ЗМІ, які працюють з надзвичайно важливою для суспільства інформацією у реальному часі.
Це приклад того, каже Енґель, як інформація надходить суцільним валом, швидше ніж люди здатні її аналізувати.
Боб Шіффер працював репортером у друкованих ЗМІ, потім – на телебаченні і зрештою став телеведучим. Внутрішня кухня телебачення минулого, зазначає він, була не надто приємним видовищем:
«Нічого шляхетного у цій роботі не було. Люди штовхались, кричали, заважали одне одному. Той, хто це бачив, навряд чи зберіг повагу до журналістики».
Саме тоді американці вперше масово побачили, що являє собою робота медіа. З того часу вимоги до швидкості висвітлення подій, а відповідно і тиск на журналістів – лише збільшилися.
Візит президента США до Далласу 22-го листопада 1963-го року радіостанція KRLD запланувала висвітлити із використанням нових медійних технологій.
Журналіст Боб Гаффейкер розповідає, що вони і до того робили радіо включення з різних місць, але цього разу вперше використали пересувну телевізійну станцію.
Головним джерелом інформації для тогочасних американців були щоденні газети, каже журналіст Боб Шіффер, які тоді виходили двічі на день:
«Подія ставала реальністю після того, як про неї повідомляли у газетах. Але після вбивства Кеннеді місце найавторитетнішого джерела новин зайняло телебачення».
Протягом чотирьох днів, від вбивства Кеннеді до похорону у Вашингтоні, телебачення транслювало суміш фактів, спекуляцій та своєрідного реаліті -ТВ без купюр. Вбивцю президента Кеннеді, Лі Гарві Освальда, застрелили у прямому ефірі.
І весь цей час американців активно дезінформували – каже професор Джеффрі Енґель:
«Це був хаос. Журналісти переповідали людям буквально все, що чули, не надто відфільтровуючи інформацію».
Боб Гаффейкер каже, що зберігати спокій під таким інформаційним пресингом було непросто:
«Ми намагались зберігати зважений тон, не дати світу втратити глузд».
Після вбивства Кеннеді місце найавторитетнішого джерела новин зайняло телебаченняБоб Шіффер, журналіст
У цій нервові атмосфері найбільше достовірної інформації про вбивцю Кеннеді, Лі Гарві Освальда, повідомляв репортер станції KILT Ґарі Делаун – він мав джерело у поліції Далласа:
«Ми зустрічались за кавою і він мені все розповідав. Тому я раніше за всіх дізнався факти».
Аналіз висвітлення вбивства Кеннеді дозволяє зрозуміти, з якими викликами стикаються ЗМІ, які працюють з надзвичайно важливою для суспільства інформацією у реальному часі.
Це приклад того, каже Енґель, як інформація надходить суцільним валом, швидше ніж люди здатні її аналізувати.
Боб Шіффер працював репортером у друкованих ЗМІ, потім – на телебаченні і зрештою став телеведучим. Внутрішня кухня телебачення минулого, зазначає він, була не надто приємним видовищем:
«Нічого шляхетного у цій роботі не було. Люди штовхались, кричали, заважали одне одному. Той, хто це бачив, навряд чи зберіг повагу до журналістики».
Саме тоді американці вперше масово побачили, що являє собою робота медіа. З того часу вимоги до швидкості висвітлення подій, а відповідно і тиск на журналістів – лише збільшилися.