Довіряти Путіну у співпраці щодо Сирії не можна, застерігає Ендрю Фоксолл у The New York Times. У Заходу немає хороших варіантів у боротьбі з «Ісламською державою», однак він не може взагалі нічого не робити. Йому доведеться боротися з джихадистами або спільно з режимом Асада, або самотужки.
Путін, який надає Асаду військову допомогу, з 2010 року не дає Сполученим Штатам усунути його режим. Перебуваючи в ізоляції від Заходу через свої дії в Україні, Росія тепер вимагає визнати себе рятівником і незамінним партнером у боротьбі з ісламським екстремізмом.
«Це ми вже проходили», – пише автор, зазначаючи, що одразу після терактів 11 вересня Путін пообіцяв підтримати коаліцію під проводом США проти Талібану та закликав інші країни приєднатися до Росії «в боротьбі з міжнародним тероризмом».
«Ісламський тероризм – це питання, близьке серцю пана Путіна; воно допомогло йому прийти до влади», – пише Фоксолл. Віннагадує про вибухи в багатоповерхових будинках, нібито влаштованих «чеченськими терористами»,в яких є підстави підозрювати ФСБ Росії.
Підозри, що Москва маніпулює тероризмом для досягнення своїх цілей, знову виникли після того, як російська «Новая газета» повідомила, що ФСБ відкрила «зелений коридор», яким ісламські радикали потрапляють з Північного Кавказу в Туреччину, оскільки Москва воліє, щоб вони воювали не в Чечні, а в Сирії.
Виступаючи за зближення між Росією та Заходом задля боротьби з «ІД», Путін сподівається, що його реабілітують так само, як після 11 вересня світ заплющив очі на дії Росії в Чечні.
«Кремль побачив в ентузіазмі Заходу з приводу співпраці слабкість. Це змусило Путіна думати, що він може робити в Росії що завгодно, і це йому минеться. Він і досі так вважає, тільки йдеться вже не лише про Росію. Якщо нове зближення з сирійського питання відбудеться, про Україну забудуть. Відтак буде ризик скасування західних санкцій, пов’язаних з Україною, і мовчазного визнання захоплення Криму Росією та домінування Москви у Східній Україні», – пише автор.
«Приклади Грузії та України показують, що стається тоді, коли Захід не блокує силову дипломатію Росії. Не можна дозволяти Путіну диктувати умови співпраці. Інакше ми повторюватимемо минулі помилки», - підсумовує автор.
