Спеціальні потреби

«У страшних умовах ми зберігаємо людяність і саме капелан у цьому допомагає» – начальник Служби військового капеланства ЗСУ


Начальник Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ, полковник Олексій Терещук у студії Голосу Америки у Вашингтоні.
Начальник Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ, полковник Олексій Терещук у студії Голосу Америки у Вашингтоні.

Україна разом зі західними партнерами розбудовує професійну капеланську службу і готує капеланів для служби в Збройних силах.

Відповідний закон було ухвалено за кілька місяців перед широкомасштабним вторгненням Росії, тож готувати капеланів довелося в умовах бойових дій, розповідає Голосу Америки начальник Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ, полковник Олексій Терещук.

З кореспонденткою Голосу Америки Наталкою Чуріковою він зустрівся у вашингтонській студії у четвер, 14 вересня, і розповів, чим займаються капелани у війську, як допомагають партнери, чи дозволено жінкам бути капеланками, з якими труднощами доводиться зустрічатися новій інституції і про те, кому поради капелана можуть виявитися найбільш потрібними.

Розмова була скорочена і відредагована для плинності та ясності.

Наталка Чурікова, Голос Америки: Ви говорили у квітні про те, що українські військові капелани навчатимуться Сполучених Штатах, Великій Британії та Південній Кореї. Чи ці навчання вже відбулися?

У нас уже відбулося два навчання – одне у співпраці з американськими військовими партнерами був курс у Німеччині на базі сьомої тренувальної армії США. Крім того, 10 військових капеланів були у Великій Британії

Олексій Терещук, начальник служби військового капеланства ЗСУ: Насправді так, окрім того, що в Україні відбувається підготовка військових капеланів на базі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, нам допомагають наші партнери. У нас уже відбулося два навчання – одне у співпраці з американськими військовими партнерами був курс у Німеччині на базі сьомої тренувальної армії Сполучених Штатів Америки. Там пройшли курс підготовки 25 військових капеланів, разом зі мною. Ми подивилися програму, подивилися методи, специфіку.

Крім того, 10 військових капеланів були у Великій Британії у школі підготовки військових капеланів. І за декілька днів, 23 вересня, чергова група військових капеланів їде в Німеччину на американську базу, щоб далі проходити навчання.

Партнери цікавляться бойовим досвідом українських капеланів

Н.Ч.: Чого навчають військових капеланів в арміях НАТО, в американській, британській армії, і як цей процес буде відбуватися в Україні?

О.Т.: Насправді такий шалений поштовх до цього був у 2014-му році, коли розпочалася російсько-українська війна, і тоді священники, пастори поїхали у військо, розуміючи важливість духовної підтримки. Вони поїхали у військо як волонтери, добровільно, відвідували хлопців, служили їм, молилися за них і разом з ними.

Наша підготовка полягає в тому, щоб наш шалений бойовий досвід капелана поєднати з їхніми теоріями, доктринами, щоб наші капелани зрозуміли, що усе те, що вони все роблять практично, має теоретичне підґрунтя в інших арміях

Зараз ми на такому етапі, що нарешті перейшли на професійне військове капеланство у такому форматі, як у більшості наших партнерів – країн-членів НАТО. Тобто військовий капелан є в однострої, він має офіцерське звання, він підписує контракт, він має свого помічника.

Тобто ми беремо найкраще, що є у світі, враховуючи свій досвід. Нашого досвіду за 10 років війни у військових капеланів дуже багато, і ним також цікавляться наші друзі-партнери.

Тому наша підготовка полягає в тому, щоб наш шалений бойовий досвід капелана поєднати з їхніми теоріями, доктринами, щоб наші капелани зрозуміли, що усе те, що вони роблять практично, має теоретичне підґрунтя в інших арміях. І тоді це все поєднується у зрозумілу картинку, тому що переважна більшість священників і капеланів до цього не мали стосунку з військом взагалі.

Бо різниця між тим, щоб бути священником і пастором у цивільному житті, і бути військовими капеланом, є досить суттєва.

За 6 тижнів ми даємо ті знання з тактичної медицини, з мінної безпеки, зі зв'язку, і інших питань, щоб священник, який став військовим капеланом розумів, де він перебуває

Капелан має гасло «Бути поруч». Зазвичай він не перебуває на лінії зіткнення – безпосередньо там, де йдуть бойові дії. Але він дуже близько, тобто небезпека, загроза завжди є. І ми, як збройні сили, маємо навчити і дати мінімум необхідних знань, враховуючи обмеження по часу, тому що зараз в нас є війна, і немає змоги навчати пів року–рік.

Тому за шість тижнів ми даємо ті знання з тактичної медицини, з мінної безпеки, зі зв'язку й інших питань, щоб священник, який став військовим капеланом розумів, де він перебуває, що йому робити можна, що не можна, і як діяти – тобто такі мінімальні військові знання.

А як офіцер, він в першу чергу капелан, тому на цих курсах, як у нас, так і за кордоном, ми викладаємо певні особливості капеланського служіння.

Бо насамперед капелан є душпастиром для всіх, для всієї своєї військової частини або підрозділу, незалежно від того, якої віри в тебе військовослужбовці, і навіть якщо вони атеїсти. Він має підтримати духовний стан, забезпечити духовно-релігійні потреби, якщо це віруючий твого напрямку, якщо ні, то капелан шукає поряд священника, пастора, імама, щоб привести його до військовослужбовця, або військовослужбовцю забезпечити доступ до такого священнослужителя, щоб духовні потреби були забезпечені у воїна, і це – головне завдання наших капеланів.

Н.Ч.: Ми також чули про те, що деякі церкви дуже занепокоєні проблемами прозелітизму – вони бояться, що священник, який буде найближче до того військового, зможе навернути його на свою віру. Як цього уникнути?

Військо – це не місце для з'ясування будь-яких стосунків між релігійними організаціями

О.Т.: Так, це питання було озвучено владикою Іоаном (митрополит Черкаський Іоан (Яременко), голова синодального управління військового духовенства Православної церкви України, – ред.). Насправді, це питання більше стосується взаємовідносин між релігійними організаціями, і воно має бути обговоренено на Всеукраїнській раді церков, на мою думку. Тому що військо – це не місце для з'ясування будь-яких стосунків між релігійними організаціями.

Я впевнений і завжди кажу представникам релігійних організацій, що у нас в одному окопі зараз воює з російським загарбником і мусульманин, і юдей, і християнин, і взагалі, можливо, невіруюча людина. І вносити ці такі питання міжрелігійних відносин у військо - це неправильно. Капелан має служити всім.

Кризи нема, є абсолютно драйвовий розвиток

Н.Ч.: Ви вже згадали митрополита Іоана, він нещодавно виступив із заявою про те, що служба військово капеланства, на його думку, є у кризі, і найбільша конфесія, православна, не представлена в Управлінні апарату головнокомандувача. У чому тут проблема, поясніть, будь ласка.

Зараз у нас 178 офіцерів-капеланів, які мають свої військові частини, які підписали контракти. З них 90 пройшли вже підготовку у нас у військовому інституті, і ще 40 осіб за кордоном

О.Т.: Насправді кризи немає. Ми перебуваємо в процесі абсолютно драйвового розвитку, тому що існуємо от буквально рік. І за цей рік насправді зроблено дуже багато. У найкращі часи в Збройних силах було 112 військових капеланів. Зараз у нас 178 – це станом на позавчора (12 вересня, – ред.) офіцерів-капеланів, які мають свої військові частини, які підписали контракти. З них 90 пройшли вже підготовку у нас у військовому інституті, і ще 40 осіб за кордоном.

Ми створили керівні документи, тому що коли служба створювалася, був лише Закон України і постанова Кабміна щодо видачі мандату. Тому ніякої кризи немає, неможливо розвиватися, не маючи різні думки. У них свій погляд на розвиток, у Збройних силах – свій.

Питання, яке він порушив, що службою військового капеланства мають керувати військові капелани, – абсолютно згоден. Разом з тим, зараз на цей початковий період було рішення, що службу очолить звичайний офіцер. Я не є священник, не є пастор. Я виступаю в ролі менеджера, який побудує систему військового капеланства на всіх рівнях військового управління, і з часом, як тільки військові капелани набудуть компетентностей, у тому числі військових, буде рішення головнокомандувача, і відповідно, вся структура перейде на відповідні стандарти.

Навіть в Америці буває нерозуміння ролі капелана, а їхній капеланській службі 238 років

Н.Ч.: Багато людей може цікавитись, а що робить священник на передовій. Якщо він не носить зброї, у деяких арміях світу з ним навіть є якийсь помічник, або охоронець, який охороняє його життя, то чи він не є завеликим навантаженням для армії у цей момент?

Військовий каплан не застосовує зброю. Йому заборонено видавати зброю відповідно до законодавства

О.Т.: Почнімо з останнього. Відповідно до стандартів НАТО, наш військовий капелан так само має помічника, чиє головне завдання – саме фізичний захист військового капелана в районі виконання завдання, там, де йому буде загрожувати небезпека. Тобто військовий капелан не застосовує зброю. Йому заборонено видавати зброю відповідно до законодавства – для цього у нього є помічник і, скажімо так, тілоохоронець, у нього є зброя, і якщо військовий капелан виконує обов'язки біля хлопців, які на передній лінії, він має право застосувати зброю і забезпечити охорону і захист життя військового капелана.

Що робить військовий капелан? Він піклується про дух воїна. Є душа, якою займається психолог, а є дух, необхідний для того, щоб отримати нашу перемогу.

Завдання військового капелана – підтримати той духовний стрижень, який є в нашого війська, яким ми відрізняємося від загарбників, окупантів. Тому що ми є люди навіть в таких страшних умовах, ми зберігаємо людяність і саме капелан допомагає дівчатам і хлопцям, які є у війську, зберегти цю людяність.

Система військового капеланства тільки зараз займає своє місце. У будь-якій системі, коли створюється новий елемент, він має пробити собі дорогу. Це природно.

Кожен має показати свою ефективність. Якщо немає ефективності, в тебе не буде просто людського авторитету

Я от говорив вчора і сьогодні з головними капеланами Палати представників і Сенату, а вони колишні військові двозіркові генерали, адмірали, і вони мені в розмові сказали, що є проблеми там з керівництвом, з командирами, нерозуміння важливості капеланства. А я на це зауважив: «Зачекайте, у вас капеланству 238 років». А він каже: «Так, але у нас є такі проблеми». І так, у нас є такі проблеми в наших Збройних силах, і тут відповідальність з обох сторін.

Може бути так, що військовий капелан зайде в підрозділ, його призначають, прийшов до командира, відрекомендувався, командир подивився, добре. Але кожен має показати свою ефективність. Якщо немає ефективності, тебе не будуть сприймати, тебе не будуть поважати, в тебе не буде просто людського авторитету.

Тому мені здається, ми зараз на тому етапі, що служба військового капеланства, всі військові капелани своєю невтомною працею, дуже важкою, б'ються у першу чергу за довіру від військовослужбовців, тому що це найголовніше. Своєю працею, своєю молитвою, своїм служінням вони здобувають своє заслужене місце наших Збройних силах. І в один момент це може статися, це – певний процес, ми маємо його пройти, і це природно, тому з Божою поміччю, з молитвою ми, я думаю і я глибоко переконаний, що ми це пройдемо.

Є проблема з кількістю священників

Н.Ч.: У законі передбачалося, що в українській капеланській службі буде близько 700 капеланів, зараз, як ви сказали, набрано менше третини. У чому проблема з тим, щоби набрати людей?

О.Т.: Насправді зараз потреба майже 800 військових капеланів. А проблема, як і скрізь у світі, і особливо в нас у Україні, це є кадровий голод. Найбільше у нас відповідно до розподілу квот, тобто місць серед військових капеланів за релігійною приналежністю, має Православна церква України і Українська греко-католицька церква.

Насправді є проблема з кількістю священників, які є взагалі, і які виявили бажання стати військовим капеланами. Тому що не можна призначити священників – все, ви йдете в капелани. Капеланство – це покликання. І тому, на жаль, така ситуація.

Н.Ч.: Чи інша церква може заповнити квоту, якщо вона не заповнена?

О.Т.: Законодавство цього не передбачає.

Н.Ч.: Ви зустрічалися у Конгресі з капеланкою Палати представників Маргарет Кіббен, яка була капеланкою Корпусу морської піхоти Сполучених Штатів. Чи жінкам в Україні дозволено бути капеланками?

О.Т.: Так, саме ця зустріч була пів години тому. У нас уже є три жінки– капеланки, з євангельських конфесій, протестантських, тому я до цього ставлюся абсолютно відкрито. Бо потреба в жінках-капеланках дуже велика, тому що у Збройних силах зараз більше 70 тисяч жінок. І з ними треба також працювати, їм треба також допомагати, тому що жінці насправді набагато важче, ніж чоловіку іноді буває в армії.

Жінка не завжди відкриється капелану-чоловіку, є певні моменти, коли жінка зрозуміє тільки жінку, і жінка поговорить тільки з жінкою.

Ми забуваємо іноді про командирів, які приймають дуже важкі рішення. Біля кожного командира має бути його капелан

Н.Ч.: Чи вам доводилося скористатися службою капелана? Чи ви відчули різницю між політруком в Радянській армії і капеланом?

О.Т.: Розумієте, політруки - це такі штампи ще радянщини.

Н.Ч.: Вони зникли? Їх більше немає в українській армії?

О.Т.: У нас є заступники з морально-психологічного забезпечення, у нас є офіцери-психологи. Всі застосовують цей термін, але ніхто не розуміє, що воно таке. Це такі штампи, які перейшли з радянських часів. Бо є гарні традиції, позитивно спрямування, і є негативні. От колись були «нестатутні взаємовідносини», які просто зникли, і про них уже ніхто не говорить. Так і тут – замполітів немає, але про них говорять, якщо хочуть образити людину, називають її цією назвою.

Насправді у нас є фахові заступники з морального психічного забезпечення, які працюють від солдата до генерала, є фахові офіцери-психологи, але це інший напрямок. У психолога є свій напрямок роботи, у військового капелана – свій. Якщо вони поєднують свою роботу, координують, взаємодіють, це взагалі прекрасний варіант.

Звернуся до досвіду наших американських партнерів. Психолог бригади і капелан бригади вийшли і кажуть: «Ми – найкращі друзі, тому що, коли воїну потрібна допомога психолога, капелан заводить його до психолога, якщо психолог бачить, що ні я тут не справляюся, більше потрібна допомога капелана, він його відправляє до капелана».

Тому що ще раз хочу повернутися до цього – у центрі всього є воїн, весь спектр послуг, зусиль докладається для того, щоб він був здоровий, сильний і готовий.

Н.Ч.: Чи у вас є особистий досвід спілкування з капеланом на особистому, духовному рівні?

О.Т.: Так у мене є мій духовний наставник, той священник, з яким я можу порадитися, поговорити по-дружньому, іноді і мені треба з кимось поговорити, бо дуже важко буває, як і всім зараз. Я вважаю, що це дуже важливий аспект, який я розділяю на два моменти: робота з воїном і робота з командиром.

Тому що ми забуваємо іноді про командирів, які приймають дуже важкі рішення, особливо важкі морально, коли командири вирішують і своїми рішеннями ставлять під загрозу життя. Коли ти відправляєш людей на бойове завдання, ти розумієш, – і для тебе це важко, – що можуть не всі повернутися.

Він все це носить у собі. І тут біля кожного командира має бути його капелан, який є його духовним наставником, який має працювати з командиром, молитися з ним, щоб знову ж таки, не перетворитися на звіра, а бути людиною, незважаючи на те, що в тебе великі погони, великі посади. Але в командира має завжди залишатися людяність.

Форум

Відео - найголовніше

Нідерланди та Румунія передадуть Patriot Києву.Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:07:10 0:00

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG