«При бажанні, на Віктора Януковича можна знайти важелі впливу», – Сергій Лещенко

Журналіст Сергій Лещенко здобув популярність своїми викривальними розслідуваннями публічного та приватного життя українських чиновників. Серед українських журналістів його вирізняють принципова позиція та небажання миритись з існуючим станом речей. Понад десять років роботи у виданні «Українська Правда» відшліфували його професійні якості і принесли славу борця за професійні права украінських журналістів. Цього понеділка під час відкриття Всесвітнього газетного конгресу у Києві Сергій Лещенко був одним з організаторів акції руху «Стоп цензурі». В ексклюзивному інтерв’ю «Голосу Америки» Сергій поділився своїм баченням стану свободи слова в Украіні.

Мирослава Ґонґадзе: Сергію, з якимим головними проблемами сьогодні стикаються українські журналісти?

Сергій Лещенко: Перше – це цензура та самоцензура. Типовий приклад цензури – це ситуація на УТ-1 та обласних державних телекомпаніях. Ті просто змушені ставити в ефір будь-яку маячню, яку накаже чиновник. Всі пам’ятають, як навесні Держтелерадіо розіслало в обласні телекомпанії листи з вказівкою почати серію ток-шоу для пропаганди соціальних
ініціатив Януковича. Інший приклад – це нещодавна трансляція в ефірі УТ-1 абсолютно дикого параду комунальних служб Харкова.

На приватних каналах присутня самоцензура. Власники-олігархи приносять інтереси глядачів в жертву власним інтересам не сваритися з владою. Тому з телевізійних новин зникла критика влади. Про нашу акцію в день відкриття Всесвітного газетного конгресу жодним словом не обмовився канал 1+1.

Тих, хто не хоче грати за цими правилами, чекає знищення. Показовою жертвою цього став канал ТВі. Янукович, схоже, просто остерігається, що ТВі стане для нього 5-им каналом зразка 2004-го року.

Інший прояв цієї самоцензури – це обслуговування медіа друзів або родичів власника. Типовий приклад – це 5-ий канал, який змушений відсилати свої знімальні групи на народні віче з висунення батька Петра Порошенка кандидатом в депутати. Або робити відверто підлабузницькі передачі про Володимира Литвина.

Схожа ситуація в медіа Ігоря Коломойського, де канал 1+1 виступає на боці кандидата Ігоря Палиці, а сайт УНІАН перетворився в рекламне агентство з розміщення «джинси» на користь Олександра Третьякова. Джинса і цензура – це два колеса одного катка, який знищує демократію.

МҐ: Як би Ви порівняли сьогоднішній стан зі свободою слова з часами президентства Кучми чи Ющенка?

СЛ: Порівняно з часами Кучми зараз значно збільшилася питома вага Інтернету. Існують цілі соціальні середовища людей, які не мають телевізора та не читають газет, але отримують всю інформацію виключно з мережі. Такого не було за часів Кучми.

Якщо порівнювати з президентством Ющенка, то тут очевидний відкат назад в демократичному розвитку. Але сталося це не через відхід Ющенка з посади, а через розбалансування владної верхівки. Поки Ющенко і Тимошенко конкурували і сварилися, вони паралельно утворили середовище взаємного контролю, яке не дозволяло одній з груп зміцніти настільки, щоб почати диктувати свої правила та вимоги всім іншим.

МҐ: Яка головна причина такого стану речей?

СЛ: Зупинити це могло здорове громадянське суспільство, яке не дозволило би політикам так розбеститися. Але існуюче громадянське суспільство надто слабке, а широкі маси надто спрощено дивляться на свої обов’язки як громадян цієї держави.

МГ: Чи існує сьогодні у журналістів діалог з владою і якщо ні, то чому?

СЛ: Не існує жодного діалогу попри намагання Дарки Чепак його імітувати. Якби у Януковича була добра воля на цей діалог, існує безліч простих і складних способів довести свою щирість: починаючи з реальних кроків та покарання тих чиновників, які застосовують силу до журналістів або знищують канал ТВі, і закінчуючи призначенням представника громадськості членом Нацради з питань телебачення та радіомовлення за квотою президента.

​МҐ: Якої реакції Ви очікуєте від президента Януковича на вашу акцію?

СЛ: Він вже відреагував – його хвилювання виказав черговий конфуз, коли він закликав журналістів бути політично ангажованими. Ідеальною реакцією в короткій перспективі була б принаймні зупинка того тиску, який змушує кабельних операторів відключати ТВі з мереж.

МҐ: Як сьогоднішня ситуація зі свободами в Україні позначиться на позиціях України у світі?

СЛ: Імідж України летить у прірву, і він не зміниться, доки Янукович буде президентом. Навіть якщо він завтра випустить Тимошенко, ніхто не повірить у те, що він по-справжньому змінився. Репутація у світі заробляється довго, а втрачається легко.

МҐ: Якої підтримки українські журналісти очікують від суспільства і від світової журналістської громади?

СЛ: Мій особистий погляд – Янукович розуміє лише мову сили. І поки в його компаній не почнуть арештовувати рахунки, поки Олександр Янукович буде отримувати шенгенські візи, а Сергій Арбузов – відвідувати США для участі в зібранні МВФ – доти ці люди будуть думати, що Захід підтримує їх на «шляху реформ».

Тому я думаю, що підтримкою з боку іноземних журналістів могли би стати розслідування фінансових схем виведення грошей родиною Януковича на закордонні рахунки та подальший тиск на західний істеблішмент з метою відкриття слідства за цими епізодами.

Коли американський суд ув’язнив Павла Лазаренка, ФБР виступило зі спеціальним прес-релізом. Вони сказали, що ця справа має бути наочним прикладом для закордонних чиновників, що вони будуть притягнуті до відповідальності, якщо намагатимуться використати США як тиху гавань для брудних грошей, вилучених у свого народу.

Зараз для закордонних спецслужб не буде великою проблемою дослідити схеми, які використовує українська влада для відмивання коштів за кордоном. А тому, при бажанні, на Віктора Януковича можна знайти важелі впливу.