Актуально
"Зґвалтування – один з методів геноциду, який Росія використовує проти українців". Інтерв'ю з Іриною Довгань
Ірина Довгань, українська активістка та волонтерка - одна з перших жертв війни Росії проти України 2014 року. 24 серпня 2014 року її викрали з дому російські військові та звинуватили в шпигунстві на користь України. Вони прив’язали її до ліхтарного стовпа. Цей момент зафіксувала камера іноземного журналіста. Фото облетіло увесь світ. Вже після звільнення Ірина неодноразово казала, що те фото врятувало її життя. Аби допомогти собі та таким, як вона, Ірина почала говорити про сексуальне насильство з боку росіян та заснувала організацію. Зараз вона збирає дані про сексуальне насильство на деокупованих територіях і допомагає новим жертвам подолати травму та жити далі. Про свою боротьбу та про те, як Росія використовує сексуальне насильство як інструмент для знищення України, вона розповіла в інтерв’ю Ірині Соломко.
Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.
Ірина Соломко: Ірино, ви – одна з перших жертв російської агресії, яка почалася у 2014-му. Ви пройшли тортури і після звільнення заснували власну організацію. Наскільки за останній рік збільшилася кількість ваших членів?
Ірина Довгань: Я би хотіла почати свою відповідь із заклику не називати таких жінок, як я жертвами. Бо ми вижили, пережили щось страшне, але не зламалися. І я тут перед вами аби розказати, що коїться в моїй країні, і як живуть зараз такі жінки, як я.
Так, наше життя повністю змінилося з початку масштабної агресії. До лютого 22-го наша організація існувала вже чотири роки. Ідея була в тому, що жінки, які пережили насильство, об'єднуються та допомагають одна одній пережити цей досвід. Усі наші членкині були родом з Донецької та Луганської областей, вони були патріотичні та постраждали за свою любов до України. Дехто відсидів і по 3-4 роки в містах незаконного утримування. Хтось розклеював українські листівки. Хтось писав пости підтримки. Хтось співпрацював зі службами, передавав якісь дані.
Всі вони були заарештовані та пройшли страшні речі – сумнозвісний концтабір «Ізоляція», мета якого в перші дні зламати людину і примусити її підписати усі зізнання. У тому, що вона – шпигунка або терористка, цитую «іноземної держави Україна». Одним з методів зламати жінку було зґвалтування. Майже всі жінки зазнали сексуального насильства, катувань, у тому числі електричним струмом, роздягання, їх тримали в камерах з чоловіками.
І.С.: Але якщо говорити про якійсь цифри, скільки жінок ви об’єднуєте?
І.Д.: За 2022-ий наше число удвічі збільшилося. Нас було 20 мінімум жінок, які пережили насильство. Працюючи з ними, я кажу, що травма дуже впливає на людину. Багатьом жінкам потрібна психологічна, медична, фармакологічна допомога, щоб вийти з цього важкого стану. Але завжди є дві дороги: плекати свій посттравматичний стан, або пережити травму, перетворити це у посттравматичний зріст. І коли ти ставиш жінку перед цим вибором для деяких це стає важливим моментом.
І.С.: Ви – засновниця організації, вона вам також дала сили пережити ту травму, яку ви отримали?
І.Д.: Я пережила її раніше. Я вже давала свідчення всюди, де могла. Я розуміла: якщо буду мовчати, злочинці взагалі ніколи не будуть покарані, хоча сподівань на це небагато. Я пройшла шлях усвідомлення того, що майже неможливо притягнути злочинців до відповідальності. Бо декого я просто не бачила. Дехто був в балаклаві. Дехто у 2016-му році був вбитий. Це були не прості люди, це були російські найманці, яких зараз називають "Групою Вагнера". Вони відрізнялися дуже сильно від донецьких ополченців своєю зухвалістю, пихатістю та ставленням до місцевих, як до рабів. Що стосується проукраїнських людей, вони (члени "Групи Вагнера") ставилися до них як до тих, кого треба знищити, і зробити це у якомога бильш жорстокий спосіб.
Я проходила різні стадії прийняття, але зараз я знаю, що оця моя діяльність – це можливість покарати цю країну, яка прислала у мій український Донецьк озброєних людей.
І.С.: Є кілька вимірів покарання: Росії як держави, яка усе це спровокувала, та людей, які це все з вами зробили. Зрозуміти та прийняти, що оцієї другої справедливості бути не може – важко? Чи навпаки – це дає полегшення?
Кожен день переживаєш наново, і кожен день приносить тобі нові важкі відчуття
І.Д.: Я взагалі не вірю у «стає легше». Кожен день переживаєш наново, і кожен день приносить тобі нові важкі відчуття. Інколи відчуваєш полегшення, але інколи відчуваєш погіршення свого стану. Ви ж розумієте, як вплинула повномасштабна агресія на кожну жінку, яка намагалася зібрати себе у купу, переступила через страхи і надала свідчення Генеральній прокуратурі. А потім стається вторгнення і жінки, які вже були викинуті з Донецьку та втратили все, почали життя заново, виборювали кожен день, знову повертаються у весь цей жах. Перший місяць був страшний. Одна наша коліжанок зараз у глибокий окупації, я втратила зв’язок з нею.
І.С.: Ви їздите на деокуповані окуповані території та намагаєтеся допомагати жінкам, які стали жертвами сексуального насильства. Говорити з ними непросто, адже багато воліють забути та ніколи не говорити про це. Не усі настільки сильні, як ви.
Бачити те, що коїться в Україні та мовчати неможливо. Що тоді буде з Україною та українцями?
І.Д.: Я також перші роки не говорила нічого. Я відкрито про це заговорила після того, як на деокупованих територіях, куди я поїхала у травні, побачила навалу таких випадків та страждання цих жінок. І вони мені розповідали про це. І як я могла мовчати? Тому не треба казати, що я така сильна. Так, я дала свідчення Генпрокуратурі, але я майже дев'ять років публічно про це мовчала. Але бачити те, що коїться в Україні та мовчати неможливо. Що тоді буде з Україною та українцями? Все буде «Раша».
І.С.: Ви вирішили їхати на деокуповані території та допомагати жінкам, бо розуміли ці масштаби сексуального насильства там?
У кожному селі люди розповідали про зґвалтованих жінок. Я про це розповіла Фонду доктора Муквеге, з яким ми вже чотири роки співпрацюємо. І там мені сказали, що можуть кожній жінці, яка постраждала від насильства, надати допомогу у розмірі 50 тис. грн.
І.Д.: Спочатку я поїхала з польською журналісткою, у ці перші дні деокупації, ми ще бачили мертвих росіян на узбіччі, яке було засіяно залишками снарядів. Ми бачили спалені села та техніку, повалені електричні стовпи. Потім ми розмовляли з цими людьми, і вони відверто розповідали, що коїлося в селі. І у кожному селі люди розповідали про зґвалтованих жінок. Я про це розповіла Фонду доктора Муквеге, з яким ми вже чотири роки співпрацюємо. І там мені сказали, що можуть кожній жінці, яка постраждала від насильства, надати допомогу у розмірі 50 тис. грн. І я зараз працюю з цими жінками та допомагаю їм отримувати ці кошти. Це така неймовірна підтримка для них.
І.С. Вони вам довіряють, бо знають, що ви самі пройшли через це?
І.Д.: Це дуже довга дорога. Я прошу допомоги у місцевих активістів та волонтерів, які користуються повагою, або вчителів та фельдшерів. Розповідаю їм, що я можу допомогти цим жінками, і вони вже допомагають мені встановити контакт. Я зараз маю багато адрес і фактів, аде все одно не всі жінки хочуть говорити. Вони знають, що можуть отримати допомогу, але все одно мовчать. І ми мусимо чекати та надати їм можливість пережити це.
І.С.: На жаль, ця допомога потрібна не лише жінками, а й їхнім чоловікам та родинам.
А страх та жах, які селяться в душах маленьких дівчаток у селі, в якому є зґвалтовані жінки, вони потім проносять через все своє життя
І.Д.: Якщо ви подивитеся Римський статут щодо зґвалтування, то побачите, що там є цілий перелік наслідків цього явища для громади, яка оточує жінку, особливо у селах, для родини та в цілому суспільства. Ми цього ще не бачимо, але ці наслідки обов'язково будуть. Адже зґвалтування, на мою думку, - це один з методів геноциду, який Росія використовує проти українців. Навіть серед наших жінок ми бачимо зруйновані сім'ї. Цим жінкам неймовірно важко пристосуватися в колективі. Більшість цих жінок почуваються як люди, у яких немає шкіри. І кожен дотик є настільки болісний і чутливий, що вони мусять витрачати дуже багато сил, щоб це приховувати від оточуючих. Що їм боляче відчувати кожен дотик, необережний дотик. І вони змушені так жити.
А страх та жах, які селяться в душах маленьких дівчаток у селі, в якому є зґвалтовані жінки, вони потім проносять через все своє життя. Тому в усіх війнах використовують зґвалтування, адже це – найгірша кара для нації.
І.С.: Чи достатньо Україна як держава робить для того, щоб допомогти таким жінкам?
І.Д.: До масового вторгнення держава взагалі нічого не робила. Жінок, які визнали зґвалтування з 14-го року, було небагато. Притягнути до відповідальності тих, хто це з ними зробив, було неможливо. Тому структури, які відповідальні за це, намагалися пригальмувати цю тему. Ми ж, у свою чергу, боролися та намагалися якось донести, що ми існуємо і потребуємо спеціального статусу.
Потім сталося масштабне вторгнення. Можливо, сталося, у тому числі як наслідок того, що ця тема замовчувалася. Можливо, якби світ почув мої розповіді у 2019-2020 роках, а я розповідала на великих конференціях про те, що Росія робить на окупованих територіях. Якби світові лідери, з якими я мала можливість говорити, якби вони не намагалися запевнити мене у тому, що ґвалтівники – це члени моєї громади, що вони просто жили поруч зі мною. Я відповідала: «Ні! Вони не жили в моєму місті, вони прийшли озброєнні, незаконно порушивши кордон України». І тоді мені відповідали: «Що ж ми можемо зробити. Ми будемо молитися за вас, щоб справедливість все ж таки існувала в світі. Бо, знаєте, Росія – це велика і агресивна країна. Ми не можемо ніяк не це вплинути».
Не думаю, що ці люди зараз відчувають свою провину за те, що таких жінок стало у тисячі разів більше.
І.С.: Але чи змінилася ситуація зараз в контексті допомоги держави?
І.Д. Зараз так, десь за півроку з початку вторгнення, держава оговталася. Думаю, тут відіграли роль іноземні організації та інші держави. У нашому колі є жінка, яка пережила сексуальне насильство під час окупації Київщини. На початку квітня вона тижнями просила допомоги після російського зґвалтування. Вона розповідала про це нерозуміння, що їй казали: «Ви дійсно хочете визнати, що вас зґвалтували?» І вона казала, що так, що вона це визнає, адже їй потрібна медична допомога, вона тижнями не могла зупинити кровотечу. І люди, до яких вона зверталася по допомогу, кудись зникали. Зараз такого вже немає, працює багато різних структур – і від благодійних фондів, і від держави. І якщо я бачу, що жінка потребує допомоги, я вже знаю, як їй допомогти.
І.С.: Ви зараз у Нью-Йорку, представляєте Україну у 67-й сесії Комісії зі становища жінок. Ви багато спілкуєтеся з вашими коліжанками з інших країн, які пережили подібний досвід. Що вони вам говорять?
Ми мусимо виборювати наші права кожен день, мусимо примушувати себе бути щасливими. Ніхто не зробить травмовано жінку щасливою окрім неї самої
І.Д.: Так, ми знаємо увесь їхній досвід. Вони поділилися і досвідом документування цих злочинів. Ми також відкрили для себе таку сторінку, що інколи лише через двадцять років людина наважується, нарешті, сказати про зґвалтування. А середня цифра це – вісім років, стільки в середньому потрібно жінці, щоб вона про це заговорила. Наші посестри з Косово кажуть, що потрібно самим боротися, не чекати, що хтось прийде та допоможе. Ми мусимо виборювати наші права кожен день, мусимо примушувати себе бути щасливими. Ніхто не зробить травмовано жінку щасливою окрім неї самої.
І.С.: На початку ви сказали, що розумієте, що не зможете покарати тих людей, які знущалися з вас. Але якою тоді ви бачите фінальну крапку цієї вашої боротьби?
Я вірю, що світ і це подолає. Я в це вірю… Інакше нащо тоді усі ці зусилля?
І.Д.: Я точно знаю, що фінальної крапки при моєму житті не буде. Я вивчила світовий досвід, так зараз у світі відношення до цього змінюється. Світ реагує на насилля над жінками в зонах військових конфліктів набагато швидше, ніж десять років тому. Але я розумію, що за мого життя крапки не буде. Ця боротьба проти цього зла, вона буде дуже важкою та довгою. Але світ подолав рабство. І воно було ще більш масовим, аніж зґвалтування у війнах. Тому я вірю, що світ і це подолає. Я в це вірю… Інакше нащо тоді усі ці зусилля?
Всі новини дня
Вибори у Словаччині — як вони вплинуть на підтримку України. Відео
Роберт Фіцо, який відкрито каже про наміри переглянути зовнішньополітичний курс Братислави і, зокрема, відмовитися від активної підтримки України, може прийти до влади у Словаччині. Очолювана ним соціал-демократична партія “Смер” нині лідирує. Що означає обрання Фіцо для України — знає Богдан Цюпин
Наближення ймовірного шатдауну американського уряду. Відео
Опівночі в суботу збігає термін, до якого американський Конгрес має погодити фінансування бюджету, аби уникнути часткової зупинки роботи уряду, так званого шатдауну. Наразі республіканці і демократи не можуть дійти згоди щодо плану, аби профінансувати уряд бодай тимчасово.
- Голос Америки
"Щоб купувати речі, потрібні гроші". Білий Дім - про допомогу Україні у разі шатдауну
В уряду Сполучених Штатів є "певні залишкові кошти", але шатдаун матиме вплив на допомогу Україні. Про це під час брифінгу у Білому Домі повідомила директорка Офісу менеджменту та бюджету США (відділ при Виконавчому офісі Президента США) Шаланда Янґ.
"Ми не можемо робити більше із меншими ресурсами, коли мова йде про зусилля воєнного часу. Правила існують не просто так. На те, щоб закуповувати певні речі, потрібні гроші" - заявила Янґ.
Але навіть, якщо США зможуть надсилати допомогу Україні, немає гарантії, що не постраждає "готовність" самих Сполучених Штатів, додала чиновниця.
Якщо Конгрес США до кінця вересня не ухвалить бюджет на наступний фіскальний рік, це може паралізувати роботу частини державних інституцій. Це й називають у США терміном "шатдаун".
У Конгресі також обговорюють законопроєкт про тимчасове фінансування уряду на 45 днів у разі неухвалення бюджету. Серед іншого, у цьому проєкті мова йде і про гроші для України.
- Голос Америки
Столтенберг впевнений, що Польща та Словаччина продовжуватимуть військову підтримку України
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у п’ятницю висловив впевненість, що Польща та Словаччина продовжуватимуть підтримувати Україну у її війні з Росією після виборів, незважаючи на нещодавню різку риторику щодо Києва, повідомляє Reuters.
Напруга між Польщею та Україною дещо послаблюється після серії гарячих суперечок протягом останніх тижнів щодо заборони на продаж у своїх країнах українського зерна, яку Польща, Угорщина та Словаччина вирішили продовжити, щоб захистити місцевих фермерів, стурбованих низькою ціною на українське зерно, про це раніше повідомляв Голос Америки.
Переговори щодо поставок українського зерна до Польщі йдуть у "хорошому напрямку" після того, як "певні емоції" вгамувалися, заявив у середу міністр сільського господарства Польщі Роберт Телюс після віртуальної зустрічі з українським колегою Миколою Сольським.
"Я очікую і впевнений, що Україна та Польща знайдуть спосіб вирішити ці проблеми без негативного впливу на військову підтримку України", - сказав Столтенберг в інтерв'ю Reuters у Копенгагені.
Словаччина від початку повномасштабного вторгнення була вірним союзником України, надсилаючи військову техніку, включаючи винищувачі МіГ-29 і систему ППО С-300. Як повідомляв Голос Америки, розклад сил перед парламентськими виборами у Словаччині вказує на можливість повернення до влади колишнього прем’єр-міністра Роберта Фіцо, який каже про наміри переглянути зовнішньополітичний курс Братислави і, зокрема, відмовитися від активної підтримки України.
"Який би новий уряд не був у Словаччині, ми продовжуватимемо збиратися на засідання НАТО, і я впевнений, що ми знайдемо способи продовжувати надавати підтримку, як ми це робили після кожних виборів у цьому альянсі з початку війни", - заявив в Копенгагені Столтенберг.
Українська правозахисна організація отримала престижну нагороду від фундації Джорджа та Амаль Клуні "За справедливість"
У Нью-Йорку відбулась церемонія нагородження переможців правозахисної премії Albie Awards, яку заснували голівудський актор Джордж Клуні та його дружина Амаль – відома правозахисниця. Премію назвали на честь судді Албі Сакса, який боровся з апартеїдом в Південній Африці.
Червоною доріжкою перед початком церемонії пройшлися Меріл Стріп, Метт Деймон, Данатела Версаче, Скарлет Йогансон та багато інших відомих зірок світового шоу-бізнесу. Серед лауреатів цьогорічної премії – українська правозахисна організація Truth Hounds.
Американський актор Метт Деймон не може стримати свої емоції, говорячи про Україну та її громадян, які борються за відновлення справедливості через війну Росії проти України. Саме він презентував номінацію "Справедливість для тих, хто вижив", в якій перемогла українська правозахисна організація Truth Hounds.
Виконавчий директор організації Truth Hounds Роман Авраменко вперше виступає перед такою аудиторією. Він пишається роботою, яку робить його організація, фіксуючи воєнні злочини в Україні.
Назва його організації у перекладі з англійської – "Гончаки за правдою" – не залишає запитань щодо того, чим вона займається. Роман, жартуючи, додає, що часто їх ще називають "нишпорками за правдою". За його словами, головне, щоб їхня робота допомогла тим, хто став жертвами російської агресії.
"Коли ми йдемо від них, бачимо, якими очима вони на нас дивляться, це сильно зобов'язує. Ми можемо у своїх зубах принести цю справедливість назад людям", - розповідає Роман Авраменко.
Анна Нейстат – у фундації подружжя Клуні «За справедливість» очолює напрямок, який займається злочинами Росії в Україні. З початком повномасштабного вторгнення притягнення російських воєнних злочинців до відповідальності для фонду стало одним з ключових завдань. Вона розповідає, що команда фонду та Truth Hounds день і ніч працювали над притягненням до відповідальності винних за злочини в Україні.
"Тому для нас це була не просто організація, навіть не українська організація. Це був близький партнер", - зазначила Нейстат.
Організації почали співпрацю практично одразу після вторгнення. За словами Нейстат, методологія збору доказів у них дуже схожа. За її словами, фундація Клуні не веде узагальнену документацію щодо порушення прав людини, а зосереджена на порушенні конкретних кримінальних справ, тому ретельно працює над збором доказів, адже лише докази, зібрані належним чином, можна використовувати для кримінального переслідування.
Нейстат додає, що ціль премії – розповісти усьому світу про конкретних людей, які борються за справедливість.
"У випадку з Україною про те, що відбувається, почув весь світ. Але мало хто знає, чому їм відомо про це. Дуже мало людей знають, що насправді існують такі люди, як Роман", - пояснює вона.
Документуванням воєнних злочинів Роман Авраменко займається з 2014-го року. У вересні 2014-го він поїхав у свою першу польову місію з документування воєнних злочинів у Донецькій та Луганській областях, згодом додався і Крим. За його словами, вже тоді було зрозуміло, що потрібно негайно документувати докази, бо вони втрачаються, і потім їх відновити буде неможливо.
Із тих пір Роман та його команда провела понад 220 польових місій, більше третини з них - за останні півтора року. До повномасштабного вторгнення організація займалася не лише документуванням злочинів, а й процесуальними змінами, працюючи з прокурорами та змінюючи їхні підходи до воєнних злочинів. Згодом ця організація почала поширювати діяльність в інших країнах. "На жаль, багато є країн з активними чи замороженими конфліктами. Ми навчали групи правозахисників та представників громадянського суспільства в Грузії, Таджикистані, Казахстані, були і під час нового кола конфлікту у Нагірному Карабаху", - розповідає Роман.
З початком повномасштабного вторгнення запит на експертизу Романа та його колег збільшився у рази. Тому довелося збільшити кількість документаторів, юристів, розслідувачів та польових виїздів. До прикладу, зараз команда працює у Миколаївській та Херсонській області, документуючи наслідки підриву Каховської дамби.
Авраменко каже, що вони відрізняються від інших організацій тим, що працюють над притягненням до індивідуальної кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів.
Від 2014 року команда працювала таким чином, щоб докази, які збираються, можна було використовувати в кримінальних справах в судах, і "щоб настала справедливість у вигляді кримінального переслідування".
Всього з 2014 року Truth Hounds вдалося задокументувати близько 4,5 тис. воєнних злочинів. Частина з них стала основою для двох із трьох позовів, які фундація Клуні разом з Truth Hounds готуються подати правоохоронним органам однієї з європейських країн для порушення кримінальної справи в рамках так званої універсальної юрисдикції.
Роман пояснює: з самого початку повномасштабної війни команда розуміла, що основний тягар з переслідування воєнних злочинців ляже на українську систему правосуддя. "Тому ми додатково розуміли, що потрібно застосовувати принцип екстратериторіальної юстиції, щоб інші країни переслідували воєнних злочинців за злочинів скоєнні на території України", - пояснює він.
Найстат додає, що правозахисники та юристи намагаються встановити виконавців, конкретно командирів, які відповідальні за все, що відбувалося на окупованих територіях або за невибіркові обстріли з використанням конкретних видів зброї.
Кожна зі справ, які її фонд планує подавати правоохоронцям, стосується кількох злочинів. "Тож ми справді намагаємося знайти закономірності. Перша справа стосується страт та тортур. Друга - невибіркові напади, які призвели до незаконних смертей. Третя - весь спектр воєнних злочинів на окупованих територіях – сексуальне насильство, страти, тортури, грабунок, знищення майна. У кожному випадку ми представляємо тих, хто вижив, або сім’ї людей, які були вбиті. Це дуже важливий крок", - розповідає представниця фонду "За справедливість".
Нейстат додає, що ці три справи – лише початок шляху. Фундація "За справедливість" з партнерами у рамках універсальної юрисдикції готує й інші більш складні справи, зокрема, щодо широкого застосування тортур у різних регіонах України, а також мають намір зосередитись на Маріуполі та побудувати справу навколо облоги міст і сіл.
Роман Авраменко додає, що це складний та довгий шлях, до якого має готуватися як суспільство, так і жертви. "Люди хочуть справедливість "тут та зараз", і швидко втрачають мотивацію. Наша задача, серед іншого, підтримати їхню мотивацію, не обіцяти багато, не обіцяти, що все обов'язково буде і буде швидко", - пояснює він.
Правозахисник зізнається, що сам пережив подібні емоції у 2015-му році. "Цей момент розпачу, коли ми працюємо, а нічого не міняється. І лише зараз є перші паростки й перші результати того, що було тоді напрацьовано. Тому це треба робити", - переконаний він.
Авраменко сподівається, що однією з країн, яка включиться у притягнення російських воєнних злочинців до відповідальності, будуть і Сполучені Штати.
У грудні минулого року Конгрес США вніс правки до Закону про воєнні злочини, які дозволили кримінальне переслідування воєнних злочинців на території США.
Форум