Актуально
"Червоний голод" - війна Сталіна з українцями і українофобія спадкоємців СРСР
Російська еліта зараз вважає Україну загрозою так само, як і Сталін вважав Україну небезпечною для своєї влади, каже історик Енн Еплбаум, автор нової книги про Голодомор.
В інтерв’ю для "Голосу Америки" Еплбаум підкреслила, що повністю підтримує заклики на міжнародному рівні визнати голод 30-х років в Україні геноцидом.
Її книга "Червоний Голод: Війна Cталіна з Україною" (англ. Red Famine Stalin's War on Ukraine) стала приводом для нових дискусій про сталінізм, а також про коріння сучасної агресії Росії проти України.
Голос Америки: Чому Ви вибрали саме цю тему для своєї книги? Чому американцям, чи європейцям треба знати, що відбувалося в Україні у минулому сторіччі?
Енн Еплбаум: Насамперед, важливо знати, що хоча про це і розповідали раніше, насправді лише не так давно ми отримали доступ до архівів. Тобто ми отримали можливість показати процес вироблення рішень Сталіна. Ми змогли показати, що робила радянська міліція, і також ми здобули можливість використовувати величезні матеріали зі спогадів, зібраних за останні 20 років. З історичного погляду я вважала за потрібне зібрати усі ці дані в одному місці.
Але також я вважаю, що сьогодні дуже важливо розуміти історію України і її складних відносин з сусідом - Росією, яка тоді також, звичайно ж, була частиною Радянського Союзу, але сучасна Росія перебрала на себе спадщину Радянського Союзу і зараз там починають позитивно говорити про радянські часи. Дуже важливо розуміти відносини між цими двома країнами, і, я думаю, що розуміти їх неможливо без розуміння голоду і того, що відбувалося перед голодом.
Країна, яка пишається Сталіним і вважає себе власницею сталінської спадщини, буде намагатися імітувати й продовжувати політику Сталіна.
Я починаю свою книгу з подій 1917 року і це свідомий крок, щоб показати, що український рух за незалежність, який відкрито почався в часи революції в Російській імперії, був чинником історії. Голод частково був відповіддю на той рух. Це було намагання Сталіна знищити незалежну Україну, знищити саму можливість суверенної України. Він намагався це зробити кількома способами: як через винищення класу інтелектуалів, так і шляхом послаблення селянства.
Голос Америки: Оскільки в Москві зараз не відкидають самого факту голоду, то головна дискусія точиться довкола мети Сталіна: він проводив колективізацію і хотів придушити селян як клас, що не підтримував радянську владу, чи це були його дії проти України як нації?
Енн Еплбаум: Я вважаю, що відповідь на це питання: і перше, і друге. Я вважаю, що мав місце голод в межах країни. В Росії також люди вмирали від голоду так як і в інших регіонах тодішнього Радянського Союзу. Але, на додаток до цього, Сталін скористався нагодою голоду, коли колективізація зазнавала невдачі, щоби вдатися до особливих заходів проти України.
На тлі загального голоду у Радянському Союзі були конкретні окремі заходи і дії спрямовані й призначені спеціально проти України, що мали на меті знищити саме українське селянство і це було зроблено поряд з атакою на політичну та культурну еліту. Ці два аспекти не суперечать один одному. Вони відбувалися одночасно. Я вважаю, - це дуже важливо усвідомлювати, бо люди, які зауважують, що було недоїдання у багатьох регіонах СРСР не розуміють, що були особливі заходи і особливі умови спеціально в Україні, які були спрямовані проти України.
Голос Америки: Про які цифри жертв голоду в Україні ми ведемо мову? Чи можливо знати точну цифру?
Енн Еплбаум: Упродовж років група демографів вивчала дані з України, радянські дані, намагаючись встановити саме цю цифру. Вони дійшли висновку про 3,9, або 4 мільйони. Це - кількість людей, яких бракує - це люди, які на основі попередніх даних, мали б бути в результатах переписів населення, але їх там немає.
Дуже довго українці боялися навіть згадувати про можливість України як суверенної держави. Звичайно, це мало наслідки. Йдеться про покоління людей, з яких мали виходити національні лідери, і люди які мали йти за ними також були знищені.
Частиною проблеми підрахунків стало те, що Сталін намагався знищити усі сліди, усі докази голоду вдаючись, серед іншого, до маніпуляцій результатами переписів, що проводилися кількома роками після голоду. Отже, офіційні радянські дані дуже погані, але історики, досліджуючи також місцеві і регіональні дані, отримали цифру близько 4 000 000 стосовно якої вони достатньо впевнені, і саме цю цифру я використовую у своїй книзі.
Голос Америки: Чи підтримуєте Ви заклики багатьох українців, які упродовж років домагаються міжнародного визнання тих подій в Україні геноцидом?
Енн Еплбаум: Я рішуче підтримую ці вимоги і вважаю, що коли користуватися будь-яким нормальним визначенням, що таке геноцид, так як його визначив Рафаель Лемкін, правник, який створив цей термін, то жодних питань стосовно того, що український голод був геноцидом немає. Це були цілеспрямовані дії, які мали на меті вбити мільйони людей чисто з етнічних і політичних причин. Я вважаю, що це ускладнилось через політичні аспекти довкола терміну геноцид і через те, як в ООН вирішили трактувати цей термін, ускладнивши його затвердження в міжнародному праві. Але я, безумовно, розумію, чому українці цього хочуть і я це дуже підтримую.
Голос Америки: Попри це є люди, які кажуть, що подібні зусилля забирають українську енергію у хибне русло, що це виглядає як змагання за те, хто постраждав більше в історії?
Енн Еплбаум: Знову ж таки, я розумію, чому люди цього прагнуть, чому вони вимагають визнання того, що відбувалося в минулому. Особливо з огляду на те, що голод так довго замовчувалися і його досі так багато людей заперечують. Але я згодна з головною думкою Вашого питання, а саме, що дуже важливо, щоб українці встановили позитивний фундамент для своєї національної тотожності. Я вважаю, що події останніх років показали, що це відбувається.
Важливо також, що суперечки стосовно геноциду, які донедавна в Україні були пріоритетними, зараз трохи згасли зокрема тому, що в українців так багато завдань на сьогодні. Їм треба розбудовувати свою країну, розбудовувати міжнародну репутацію. Вони хочуть, будувати її на основі того, що в Україні поважається закон, проводяться вільні дебати, що Україна може бути важливим гравцем європейської політики. Мені здається, що розмова трансформується. Я вважаю, що це добре. Проте я не вважаю ці речі змаганням. Так, я вважаю, що це треба пам'ятати як геноцид, але при цьому важливо для українців в основі своєї національної тотожності мати більш позитивну ідею, яка дивиться вперед.
Голос Америки: Що Ви думаєте про сучасні наслідки тих багатьох років гноблення в Україні. Лунають думки про те, що історія травмувала національну психологію, можливо навіть непоправно?
Енн Еплбаум: Я не вважаю, що щось може бути непоправним. Але, звичайно, правда, що наслідки терору такого як в Україні, через який пройшли також інші країни регіону, залишають слід. Як я вже згадувала, голод був не лише нападом на селянство. Водночас із голодом Сталін проводив кампанію терору проти Української еліти. Фактично національна еліта була винищена. То були люди, які намагалися творити Україну в часи російської революції, люди, які були лідерами. Після тих винищувань українці стали більш обережними. Люди були залякані.
Дуже довго українці боялися навіть згадувати про можливість існування України як суверенної держави. Звичайно, це мало наслідки. Йдеться про покоління людей, з яких мали виходити національні лідери. Люди, які мали йти за ними також були знищені. В результаті ми маємо Україну, яка зараз відроджує свою національну еліту. А на це потрібен час.
Голос Америки: Очевидно, що і Росія є частиною тієї історії, а зараз ми бачимо що у Росії є очевидне бажання виправдати скоєне Сталіним. Чи справді це небезпечно, чи росіянам треба дозволити робити зі Сталіним те, що вони хочуть?
Енн Еплбаум: Важливо пам'ятати, що Росія не мусила бути спадкоємицею Радянського Союзу. Російська держава, яка існує зараз, могла проголосити себе чимось іншим, новим, дистанціюватися від радянської спадщини і тоді такої дискусії не було б. Але факт полягає в тому, що сучасна російська еліта вирішила продовжувати радянську історію та зробити себе спадкоємицею Леніна й Сталіна. Це означає певне продовження і певне схвалення того, що відбувалося: тих ідей терору й панування, що стоять за ними. Я вважаю, що це дуже серйозна зміна, дуже негативна і вона дуже турбує.
Країна, яка пишається Сталіним і вважає себе власницею сталінської спадщини, буде намагатися імітувати й розбудовувати політику Сталіна. Я дійсно вважаю, що сучасна російська еліта, до речі, - це не має нічого спільного з Росією як з нацією, чи з російським народом, але сучасна російська еліта вважає Україну загрозою для своєї влади так само, як Сталін вважав Україну загрозою для своєї влади. Чому Сталін влаштував голод? Тому що він остерігайся української селянської революції. Тому що він боявся, що Україна буде протидіяти його пануванню. Він боявся, що суверенітет України був би загрозою цілісності Радянського Союзу.
Російська еліта також вважає, що Україна як європейська країна, де панують принципи закону і свобода слова є загрозою для влади сучасної російської еліти. Бо їхня влада базується на олігархічній системі, і вони не хочуть, щоб росіяни зробили те, що зробили українці. Вони бачать Україну як ідеологічну загрозу. Розглядати Україну як загрозу, а не як в сусіда, партнера в торгівлі як потенційного друга і союзника - це радянська традиція. Вона походить з Радянського Союзу. Я хочу повторити, що в цьому немає потреби. Немає нічого природнього у ворожості між Росією та Україною. Ці країни таки мають багато спільного в історії і культурі, і можуть поділяти позитивну історичну спадщину. Обидві країни можуть разом позбуватися спадщини сталінізму замість того, щоб приймати її.
Голос Америки: Чи згодні Ви з тим, що Захід частково несе відповідальність бо, можливо, штовхнув росіян до ситуації, в якій вони підтримують дії теперішньої російської еліти? Адже у 90-х роках були великі надії на те що Росія стане частиною міжнародної спільноти, заходу, Європи. Чимало росіян зараз дивляться на дев'яності роки як на часи руїни і на Путіна як на керівника, який вибрав правильний шлях?
Енн Еплбаум: Політика заходу щодо Росії з часу розвалу Радянського Союзу полягала у тому, щоб залучити Росію у західні інституції. Росію запросили у багато з тих інституцій. Я дивлюся на історію останніх 20 років трохи по іншому. А саме так, що російська еліта прийшла до влади і побачила західні інституції як загрозу, і вирішила повернути курс Росії у протилежний напрямок.
Я досі вважаю, що для більшості росіян було б корисно інтегруватися з Заходом. Я досі вважаю, що Росія була б більш успішною і більш щасливою країною, якби вона була інтегрованою з Заходом замість того, щоб протистояти Заходу. Сучасній російській еліті вигідно подавати Захід як ворога. Також вони розглядають деякі деякі західні ідеї, котрі асоціюються тепер з Україною, як загрозу для себе. Вони не хочуть свободи слова, не хочуть демократії, не хочуть справжнього капіталізму. Їх влаштовує кумівський капіталізм. Вони обрали цей шлях свідомо, бо він допомагає їм залишатися при владі.
Голос Америки: А в чому полягав би інший шлях, у відмові від радянських “демонів”? Чи мусить Росія пройти через процеси, через які проходила пост-нацистська Німеччина і відверто дистанціюватися від темних сторінок історії?
Енн Еплбаум: Пам'ятайте, що був момент, коли Росія відкривала своє минуле і починала дистанціюватися. В Росії в останні 20 років були дискусії і про радянську історію, і про радянську спадщину. Російська еліта свідомо припинила ті дискусії. Російські архіви були відкриті. Я сама там не раз працювала. А потім було схвалене рішення закрити їх. Причини того рішення політичні. Результати того політичного рішення, на мою думку, негативні. Я справді вважаю, що треба було б продовжувати освітню роботу, продовжувати публікації і дослідження, які проводили в 90-х роках та на початку двотисячних. Ці процеси були корисні для нового покоління росіян, які інакше нічого б не знали про своє минуле.
Голос Америки: Зараз багато говорять про інформаційні і пропагандистські війни. Ви написали кілька успішних книг про історію тієї частини світу. Чи вважаєте Ви себе учасницею якоїсь війни?
Енн Еплбаум: З мого боку було б зухвало вважати себе частиною якоїсь війни, чи навіть політичних процесів у регіоні Центральної і Східної Європи. Я - історик і журналіст. Я не вважаю себе учасницею війни. Також важливо сказати, що я зовсім не вважаю опис історії, написання книг на основі архівів і реальних матеріалів зброєю, чи перетворенням минулого на зброю. У своїх книгах я намагаюся з'ясувати, що саме відбувалося. Тоді люди можуть про це дискутувати. Але я не вважаю написання книг з історії політичною діяльністю.
Голос Америки: Але чи може історія використовуватися для політики і чи не намагаються переписувати історію з політичною метою?
Енн Еплбаум: Історію завжди можна політизувати. Останні 30 років я спостерігаю за Росією. Я працювала в Росії, вивчаючи російську історію і радянську історію. Я бачила той момент, коли вона стала політизованою. Ще недавно в архіви можна було вільно заходити й виходити. Можна було дискутувати з російськими істориками дружньо. Можна було писати історичні книги і бути частиною нормальних дискусій, дебатів. А потім настав момент, коли Путін просто вирішив припинити це. Він вирішив політизувати історію та заявити, що історія є основою політики. Він змінив сутність дискусій. Я не думаю, що це було рішення істориків. Це було політичне рішення.
Голос Америки: Але і на Заході можуть бути історики, чи в інших країнах, які обирають такий шлях.
Енн Еплбаум: Завжди були і є гарні історики, і погані історики. Завжди були люди, які писали з політичних міркувань. Але, на мою думку, важливо перейматися, коли політики використовують історію і маніпулюють нею для виправдання своїх сучасних дій.
Голос Америки: Що ще би Ви хотіли додати про свою книгу?
Енн Еплбаум: Моя книга - це книга історії голоду, але історії голоду у широкому сенсі. Вона починається з 1917 року з часів національної української революції, яка відбувалася одночасно з більшовицькою революцією в Росії. Голод став результатом подій, що розгортались протягом приблизно 20 років. Починаються вони з війни з більшовиками, що відбувалося у 17-19 роках. Це показує, що Україна була проблемою для більшовицької держави від самого початку. Українська національна тотожність, ідеї незалежності лякали Москву від самого початку. Коли Сталін вирішив проводити колективізацію в 1929 році, він та його підлеглі передбачали можливість повстання в Україні. Вони про це писали раніше.
Одразу після початку процесів колективізації вони пильно приглядатися до можливих ознак такого повстання. Голод, який вразив цілий Радянський Союз, став для Сталіна нагодою. То був момент, коли він міг назавжди позбутися української проблеми. Це була цілеспрямована політика створення голоду, а не результат хаосу, чи несприятливої погоди. Загони активістів в Україні заходили в оселі і забирали їжу. Потім довкола України були створені кордони. Утекти не можна було. Це призвело до голоду, і це були навмисні дії спрямовані на те, щоб убивати людей і викоренити проблему України. Водночас ударів зазнавала культурна й політична еліта України, яка також була знищена в результаті масових арештів і масових убивств, які почалися приблизно в той час і закінчилися через рік - два. Отже це був набір продуманих рішень, щоб викорінити проблему, яка на їхню думку існувала впродовж 20 років.
Голос Америки: Чи варто нам згадати про дискусію, що спалахнула після однієї з рецензій вашої книги, опублікованої у британській газеті Guardian. Чому на вашу думку виникла проблема?
Енн Еплбаум: На заході існувала течія, яку упродовж багатьох років називали ревізіонізмом. Група істориків на Заході вважала, що Радянський Союз то була просто особлива держава, але відкидали твердження про її тоталітарність. Процеси у Радянському Союзі вважали одним із шляхів модернізації і нічого поганого у тому не вбачали. Аргументи прихильників цієї течії були перекреслені, коли відкрилися радянські архіви. Тоді ми побачили факти організованого владою терору.
Ми побачили свідчення величезної кількості жертв не лише українського голоду, але і терору 37-38 років, ГУЛАГу. Все це було підтверджено. Чимало тих істориків змінили свої погляди, або змінили свою думку і почали вести аргументи трохи інакше. Але, звичайно, такі люди ще залишилися, і вони будуть заперечувати деякі елементи в моїй книзі, або принаймні заперечувати ідею, що Радянський союз був тоталітарною державою.
Голос Америки: Один з відомих британських істориків у Лондоні, відомий комуніст, колись визнавав що його однодумці не могли і не хотіли вірити у свідчення багатомільйонних жертв у Радянському Союзі. Чи такі люди ще є?
Енн Еплбаум: Віра чи намагання вірити у те, що у комунізмі було щось позитивне, і що ми можемо з цього взяти якісь уроки існувала у багатьох країнах світу й на Заході також. Представники лівої частини спектру політичних переконань у Британії, Німеччині та в інших країнах хотіли бачити в Радянському Союзі щось позитивне і вони були розчаровані, навіть шоковані кожного разу, коли проявлялися негативні сторони. Ми знаємо, як були шоковані люди в 1956 році, як вони були шоковані, коли опублікували роботи Солженіцина, і залишилися люди, які також дуже засмучені тим, що ми дізналися з радянських архівів. Я вважаю, що таких людей щораз менше, і думаю, що такі переконання зараз дуже рідкісні, проте кілька таких істориків і журналістів є. Вони досі не хочуть чути про негатив, бо у них були інші надії стосовно ідей комунізму.
Дивіться також: Як реінтегрувати охоплений війною Донбас - інтерв'ю з аналітиком Віталієм Сизовим.
Всі новини дня
- Голос Америки
Що означає перемога проросійських сил на виборах у Словаччині
Проросійська антиліберальна партія, що перемогла на парламентських виборах у Словаччині, готова розпочати переговори про створення коаліції для формування уряду, який, ймовірно, приєднається до Угорщини у протидії військовій допомозі ЄС Україні.
Експрем'єр Роберт Фіцо, очільник партії SMER-SD (Курс – соціал-демократія), що набрала майже 23% на виборах, заявив: "Ми не змінюємо того, що ми готові допомогти Україні гуманітарним шляхом... Ми готові допомогти у відбудові держави, але ви знаєте нашу думку щодо озброєння України".
Фіцо сказав, що Словаччина має більші проблеми, ніж питання України, включаючи ціни на енергоносії та вартість життя. Частиною його передвиборчої кампанії стало гасло про відмову надати Україні будь-яку зброю. Словаччина входить у НАТО, але чимало людей там прихильно ставляться до Москви. Також аналітики вважають Фіцо натхненним націоналістичним прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Орбан уже привітав його із перемогою.
Словацька ліберальна партія Progresivne Slovensko (Прогресивна Словаччина, PS) посіла друге місце із майже 18% голосів і хоче зберегти курс на підтримку України.
Тож Фіцо може розглядати помірковану ліву партію HLAS (Голос), яка посіла третє місце із майже 15% голосів, як партнера у коаліції. Лідер HLAS Петер Пеллегріні заявляв, що постачання боєприпасів в Україну корисні для оборонної промисловості Словаччини, і партія підтримала позицію ЄС проти вторгнення. Тож в коаліції з HLAS Фіцо може пом'якшити свою риторику, припускають аналітики та дипломати. Також політик не проти членства України в ЄС, хоча й додає, що це не буде швидко.
Словаччина вже пожертвувала Україні більшу частину того, що могла, з державних резервів, включаючи винищувачі МіГ-29 і систему ППО С-300, і Фіцо не уточнив, чи буде його партія прагнути припинити комерційні постачання з оборонної промисловості.
При цьому раніше Фіцо висловлювався навіть проти транзиту зброї словацькою територією до України, хоча Словаччину й Україну зв'язують залізниці й автошляхи, пише Радіо Свобода. 69 відсотків словаків, згідно з опитуванням, проведеним раніше цього року, вважають, що постачання зброї Україні "провокують Росію".
Фіцо також виступає проти антиросійських санкцій ЄС, кажучи, що вони завдають шкоди словацькій економіці. Лідер SMER-SD різко виступає проти членства України в НАТО і закликає до мирних переговорів України й Росії вже зараз, стверджуючи, що Росія не піде все одного з окупованих територій України, зокрема, з Криму.
Раніше Голос Америки повідомляв, що генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловив впевненість, що Польща, де 15 жовтня також пройдуть парламентські вибори, та Словаччина продовжуватимуть підтримувати Україну у її війні з Росією після виборів, попри нещодавню різку риторику щодо Києва. "Який би новий уряд не був у Словаччині, ми продовжуватимемо збиратися на засідання НАТО, і я впевнений, що ми знайдемо способи продовжувати надавати підтримку, як ми це робили після кожних виборів у цьому альянсі з початку війни", - заявив Столтенберг.
Як пише Reuters, уряд на чолі з Фіцо стане сигналом про подальший зсув у Центральній Європі у напрямку проти політичного лібералізму. І цей рух лише посилиться, якщо на виборах у Польщі переможе правляча консервативна партія "Право і справедливість" (PiS).
У статті використано матеріали Reuters
- Голос Америки
Байден: «Я хочу запевнити народ України, що вони можуть розраховувати на нашу підтримку»
Президент США Джо Байден висловив сподівання, що республіканці дотримаються свого слова щодо підтримки України. Про це він заявив під час прес-конференції в Білому домі в неділю, присвяченій прийняттю закону про тимчасове фінансування уряду США, який не містить нової допомоги Україні.
«Вони сказали, що збираються підтримати Україну в окремому голосуванні, ми ні за яких обставин не можемо допустити, щоб американська підтримка України була перервана. Я повністю очікую, що спікер дотримається свого зобов’язання забезпечити затвердження підтримки, необхідної, щоб допомогти Україні, яка захищається від агресії та жорстокості», - сказав президент.
Байден запевнив, що переважна кількість республіканців і демократів як у Палаті представників, так і в Сенаті підтримують Україну в її захисті від російської агресії.
«Проголосуймо за це, і я хочу запевнити наших американських союзників, американський народ і народ України, що вони можуть розраховувати на нашу підтримку... Припиніть грати в ігри, виконайте це».
Він зауважив, що ця угода закінчується через 45 днів: «Відверто кажучи, мені це набридло, мені набридла гра на грані, а також це набридло американському народу».
На питання, що він може сказати президент союзникам США та президенту Зеленському, президент Байден відповів: «Я можу запевнити їх. Подивіться на мене, ми збираємося це зробити. Я не можу повірити, що ті, хто проголосував за підтримку України переважною більшістю в Палаті представників і Сенаті, демократи чи республіканці, з чистих політичних міркувань дозволять, щоб в Україні гинуло більше людей».
Він зазначив, що законодавці мають небагато часу, і це питання є невідкладним. На питання журналістки, чи довірятиме він у цьому спікеру Палати представників республіканцю Кевіну Маккарті: «Ми щойно досягли домовленості по Україні, тож ми дізнаємося».
Як раніше повідомляв Голос Америки, президент США Джо Байден у суботу пізно ввечері підписав законопроєкт про тимчасове фінансування уряду (HR 5860), який має на меті запобігти закриттю уряду. Закон, розроблений спікером Маккарті, не включає додаткового фінансування для України. Відсутність нової допомоги для України в цьому документі викликало гостру критику низки законодавців від обох партій.
- Голос Америки
Сунак: Велика Британія зараз не планує надсилати військових в Україну
Прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак заявив, що немає найближчих планів розгортати військових інструкторів в Україні, спростувавши коментарі свого міністра оборони про те, що він хоче розпочати навчання українських військ в країні, повідомляє Reuters.
Британський міністр оборони Ґрант Шаппс, який був призначений на цю посаду минулого місяця, заявив в інтерв’ю газеті Sunday Telegraph, що він хоче спрямувати в Україну військових інструкторів, у додаток до навчання українських збройних сил у Великій Британії та інших західних країнах.
Через кілька годин після публікації цього інтерв'ю Сунак заявив, що найближчим часом не планується відправляти британські війська в Україну.
«Те, що міністр оборони сказав, полягало в тому, що колись в майбутньому ми цілком можемо провести частину цього навчання в Україні», — сказав Сунак журналістам на початку щорічної конференції правлячої Консервативної партії в Манчестері.
«Але йдеться про довгострокову перспективу, а не тут і зараз. Немає британських солдатів, яких відправлять воювати в поточному конфлікті», - сказав Сунак.
Колишній президент Росії Дмитро Медведєв у неділю заявив, що будь-які британські солдати, які навчають українських військових в Україні, будуть законними цілями для російських військ.
З початку 2022 року понад 23 тисяч українських військових пройшли бойову підготовку на військових базах по всій Великій Британії, отримавши навички поводження зі зброєю та надання першої допомоги на полі бою. На початку цього року британський уряд зобов’язався навчити ще 20 тисяч новобранців.
В інтерв’ю Sunday Telegraph Ґрант Шаппс сказав, що є можливість запропонувати військовий вишкіл в Україні після обговорення в п’ятницю з британськими військовими.
«Сьогодні я говорив про те, щоб згодом наблизити навчання до України і фактично здійснювати в Україні також», — сказав міністр.
Він додав, що британським оборонним компаніям варто розглянути питання про створення виробництва в Україні.
«Зокрема на заході країни, я вважаю, що зараз є можливість принести в країну більше речей, а не лише навчання. Наприклад, ми бачимо, як BAE починає виробництво в країні, — сказав він про провідного британського виробника оборонної та аерокосмічної продукції. — Я дуже хочу, щоб інші британські компанії також зробили свій внесок, роблячи те ж саме».
Як повідомляв раніше Голос Америки, міністр оборони Ґрант Шаппс 28 вересня перебував у Києві, де провідною темою переговорів назвали подальшу підтримку України у війні проти російської агресії. В делегації з Лондона був також чільний британський командувач адмірал Тоні Радакін, який згідно з офіційним повідомленням сказав, що на зустрічах «обговорювали нові зобов’язання щодо військової допомоги, які були заявлені минулого тижня в Рамштайні».
- Голос Америки
Законодавці від обох партій закликають продовжити фінансову допомогу Україні
На тлі прийняття закону про тимчасове фінансування уряду, який не містить нової допомоги Україні, законодавці від обох партій закликали колег продовжити фінансову підтримку України.
«У питанні підтримки США доблесних людей і сил, які борються за свободу в Україні, Група підтримки України в Палаті представників підтримує вас», - йдеться у заяві, наданій Голосу Америки, засновниці та співголови Групи підтримки України в Палаті представників конгресвумен-демократки Марсі Каптур.
«Переважна більшість членів Палати представників повністю підтримують Україну - насправді 82% - виходячи з останніх голосувань лише цього місяця на підтримку допомоги Україні. Я, разом із представниками нашої Групи підтримки України, повністю підтримую прагнення України до територіального суверенітету, незалежності та приєднання до західної спільноти демократичних націй», - йдеться в заяві.
«Ми маємо намір забезпечити, що в майбутньому американський народ через Палату представників висловить волю на підтримку України. Свобода означає ніколи не здаватися, і Група підтримки України ніколи не піддасться примхам екстремістської меншості, яка обирає тиранію замість свободи», - зазначила Марсі Капутр.
Співголова Групи підтримки України в Конгресі Майк Квіглі назвав закон про тимчасове фінансування уряду перемогою для Путіна та закликав «виправити цю помилку».
«Боротьба в Україні – це наша боротьба, і будь-хто, хто намагається стверджувати, що вибір повинен бути зроблений між Україною та американським народом, презентує фальшиву дилему. Захист України є нашим національним інтересом», - йдеться у заяві Квіглі, наданій Голосу Америки.
Лідер республіканців у Сенаті США Мітч Макконнелл, звертаючись до колег в Сенаті, заявив, що прийняття закону про тимчасове фінансування дасть час продовжити обговорення низки невирішених пріоритетних питань, в тому числі «щоб надати Україні ще більше смертоносної допомоги, необхідної їй для відбиття вторгнення Росії».
«Щодо цього конкретного питання... республіканці в Сенаті залишаються відданими допомозі нашим друзям на передовій, інвестуванню більших коштів у американську силу, яка зміцнює наших союзників, і стримуванню нашого головного стратегічного противника - Китаю. Я впевнений, що Сенат схвалить подальшу термінову допомогу Україні пізніше цього року», - сказав Макконнелл.
Як раніше повідомляв Голос Америки, американські сенатори від обох партій виступили зі спільною заявою на підтримку Києва після того, як Конгрес затвердив, а президент Байден підписав законопроєкт про тимчасове фінансування уряду, який не містить додаткової допомоги Україні.
«Ми вітаємо сьогоднішню угоду, щоб уникнути шкідливого та непотрібного припинення роботи федерального уряду. Однак ця угода залишає ряд нагальних пріоритетів невирішеними. Ми очікуємо, що найближчими тижнями Сенат працюватиме над тим, щоб уряд США продовжував надавати критично важливу та стійку безпекову та економічну підтримку Україні», - йдеться у заяві, підписаній шістьма сенаторами від обох партій, в тому числі лідером демократичної більшості Чаком Шумером і лідером республіканської меншості Мітчем Макконнеллом.
- Голос Америки
Боррель: ЄС готує довгострокові безпекові запевнення для України
ЄС продовжить допомагати Україні й готує довгострокові зобов'язання щодо безпеки. Про це заявив високий представник ЄС із закордонних справ Жозеп Боррель під час візиту до Києва, де він разом із президентом України Володимиром Зеленським взяв участь у вшануванні пам'яті загиблих захисників України.
"Війна Росії проти України є екзистенційною загрозою для всіх нас. Під час нашої першої особистої зустрічі із (міністром оборони) Рустемом Умєровим, ми обговорили постійну військову допомогу ЄС. Україна потребує більше можливостей і потребує їх швидше", - повідомив Боррель у мережі Х.
Цього тижня Європейське оборонне агентство повідомило, що сім країн ЄС замовили боєприпаси за схемою закупівель загальною сумою у 2 мільярди євро, щоб доставити в Україну терміново необхідні артилерійські снаряди та поповнити вичерпані західні запаси.
Напередодні Жозеп Боррель без попереднього оголошення прибув до Одеси і побував у зруйнованому російською ракетою храмі. Очільник європейської дипломатії також повторив тезу, що ЄС буде з Україною "стільки, скільки буде потрібно", пише Радіо Свобода.
У статті використано матеріали Reuters
Форум