Останнім часом в Україні стає дедалі популярнішим святкувати весілля у фольклорному стилі. Щоб відкрити стародавні традиції тим, хто мало, що про них знає, у музеї Пирогово біля Києва вирішили організувати традиційне українське весілля на яке міг потрапити кожен охочий.
Підготовка до весілля
Підготовка до такого свята тривала не тиждень і не два. За чотири місяця до весілля організатори оголосили кастинг молодого подружжя, яке відважилося б зіграти своє весілля зі справжніми українськими обрядами. Дмитро з Білої церкви та Дарина із Сум були першим подружжям, яке відгукнулося на запрошення.
Купивши квиток до музею під відкритим небом Пирогово будь-хто міг стати гостем на весіллі.
«До нас не можна торкатися. Поки ми не повінчані ми вважаємося, як з того світу», – пояснює наречена Дарина туристу, який попросив з нею сфотографуватися.
Напередодні церемонії Дарина з майбутнім чоловіком вправно вчили українські весільні обряди, пісні, танці. Навіть дружку та дружка обирали за автентичними правилами. Ними стали ті двоє, які знайшли вінок нареченої та квітку молодого, що були заховані в полі.
День весілля
День весілля розпочався з того, що дружки вбирали молоду до шлюбу. Окрім важливих атрибутів святкового одягу та весільного віночка, у волосся нареченої вплітали часник та кропиву, «щоб все вдалося», – пояснювала одна з дружок.
«Наречена повинна плакати, а дружки співати сумних пісень, бо ж дівчина ніби прощається зі своїм дівочим життям і стає сімейною жінкою», – пояснювали бабусі-музики, які присіли під стріхою сусідньої хати і чекали на свій вихід.
«За сценарієм, ми будемо співати, коли молоді повінчаються та вийдуть з церкви», – наперебій пояснювали вони.
Вінчалися молоді у старовинній козацькій Михайлівській церкві, що належить до музейного комплексу Пирогово.
Весільне гуляння
Після вінчання весільні гості подалися на обід, де, дотримуючись традицій, не забували відтанцьовувати спеціальні весільні танки.
«Оце справжнє весільне гуляння», - говорить туристка Олена, яка приїхала зі Львова, - «Те, що в нас стало популярним за Радянського Союзу – розписування у РАГСі, а потім п’янка в ресторані … яким би хорошим не був тамада – все одно все зводиться до напитися та наїстися. А де ж справжня енергетика весілля? А отут вона відчувається, хоча інколи мені здається, що все трохи складнувато».
Поївши, молодий поїхав до себе додому збирати поїзд, щоб потім з боярами і усім родом прибути до нареченої з викупом.
«Молодий оту має обдарувати увесь рід молодої», – розповідає баба Марія, яка співає народні пісні на етнічних весіллях.
Більшість традиційних церемоній не обходяться без пісень та їжі. Після вдалих викупів, пара йде до комори, де вони вечеряють та збираються в дорогу. Так, з благословенням батьків молоді прощаються з усім родом та їдуть на повивання.
«Дружки розчісують молоду, аби завити її в хустину. То ніби, як вони одружилася, молода стала жінкою, а всі заміжні жінки мусять носили хустини», – пояснює баба Марія. «А наречена повинна плакати, бо ж їй жаль прощатися зі своїм дівочим життям. Отак, як Дарина, он намагається плакати, чи вдає, що плаче».
Потім почесні гості діляться короваєм і сідають за святковий стіл. Поки всі п’ють та танцюють, молодим у коморі готують постіль. Згодом туди і проводжають новоспечену подружню пару під гру весільних музик. А тим часом, під керівництвом фольклорних танцювальних гуртів гості стають по троє і вчаться танцювати українські танці.
