Спеціальні потреби

Вони здалися, але вийшли переможцями. Бійці «Азовсталі» продовжують надихати американських журналістів та експертів 


Фото: один з українських захисників "Азовсталі"
Фото: один з українських захисників "Азовсталі"

Вони вистояли майже три місяці. Практично без їжі, води та медикаментів, тижнями без сонячного світла. Зберегти їхні життя просили з амвону Папа Римський і зі сцени переможці Євробачення. Про гуманітарний коридор для тих, хто був поруч з ними, до Москви їздив домовлятися генсек ООН. Вони здалися, але вийшли переможцями. Вони зламали хід війни. Про них знають у цілому світі. Бійці з «Азовсталі». Як їм це вдалося?

Одне з останніх чисел впливового видання New York Times (NYT) розповідає про те, що тоді, протягом 80 днів блокади Маріуполя, могли знати лише втаємничені, а американські військові експерти, з чиїм аналізом знайомився «Голос Америки», пояснюють деталі підземної війни.

Підземна фортеця. Як бійці опинилися поруч із родинами з дітьми?

З перших хвилин вторгнення головний порт на Азовському морі, ключовий на шляху до Криму, Маріуполь, став ціллю для тисяч російських військових, які перетнувши кордон, рухалися на танках і бронетехніці.

«Ракети пробивалися крізь передсвітанкову темряву, врізаючись у житлові будинки й ранячи мирних жителів», – так американський журналіст-розслідувач Майкл Швіртц описує картину, про яку розповідали йому жителі Маріуполя та його вцілілі захисники, які разом пережили російську блокаду.

Але чому цвільні та військові опинилися разом у підземеллях «Азовсталі»? Це була випадковість, та в умовах цієї війни вона не могла статися. Вранці 24 лютого Енвер Цкітішвілі, генеральний директор «Азовсталі», скликав правління і повідомив, що завод з понад 11 000 робітників, який припиняв роботу лише в час Другої світової війни, має вимкнути доменні печі.

Промисловий гігант, побудований ще в 1930-х, чий метал використовувався по всьому світу, від захисного саркофага навколо пошкодженої Чорнобильської АЕС, до супер-модерних кварталів Hudson Yards у Нью-Йорку та Shard у Лондоні, до штаб-квартири Apple у Каліфорнії, мав стати укриттям для своїх робітників.

Як каже американський журналіст, який говорив з директором «Азовсталі», Цкітішвілі думав, що бомбардування не триватимуть довго, і жителі прифронтового міста – родини з дітьми, які вже пережили один російський напад у 2014, зможуть пересидіти у підземеллях заводу, поки бої не закінчаться.

Адже у спадок від «холодної війни» заводу дісталося було 36 бомбосховищ, розташованих понад шість метрів під землею на площі, яку можна порівняти з невеликим містом. Там керівництво заводу нагромадило достатньо їжі, щоб прогодувати кілька тисяч людей протягом кількох тижнів.

Але директор заводу не знав, що на ці ж бомбосховища будуть розраховувати і оборонці міста, яких російська артилерія, що била безперестанку, та військо, що наступало з усіх боків, витісняло з усіх позицій.

Так завод з високими мурами і глибокими підземеллями, оточений з трьох боків водою, став неприступною фортецею для майже 3000 українських бійців з різних підрозділів, які майже три місяці – з початку березня до 20-х чисел травня – стримували у кілька разів більшу російську армію, даючи Україні час, щоб відстояти столицю та інші ключові міста, такі як Харків та Одеса.

Росія планувала швидкі наземні атаки, синхронізовані з повітряними нападами, спрямованими на захоплення критично важливої міської території, перш ніж її можна було захистити
Луїс ДіМарко

Як пояснює Луїс ДіМарко, професор кафедри військової історії Коледжу командування та генерального штабу армії США, найкращий спосіб вести успішні наступальні операції проти міста – це захопити його до того, як воно буде захищене. Так планувала діяти і Росія, пише він в аналізі, який публікує на своїх веб-сторінках Інститут сучасної війни у Вест-Пойнті.

«Росія планувала швидкі наземні атаки, синхронізовані з повітряними нападами, спрямованими на захоплення критично важливої міської території, перш ніж її можна було захистити, – пише військовий експерт. – Але росіяни значною мірою зазнали поразки на півночі та сході України через відсутність ефекту несподіванки, недостатню вагу атакуючих сил та грамотну та агресивну українську оборону та контратаки».

Завдяки успіхам захисників і власним прорахункам росіяни були змушені перейти до найгіршого способу атакувати міську територію, такого, що займає багато часу, дозволяє ретельно підготувати оборону і вимагає великих жертв від нападника, каже експерт. При цьому страждають і оборонці, особливо цивільне населення та інфраструктура, зауважує він.

Він каже, що це – не новий підхід. Саме так російські війська діяли під час захоплення чеченської столиці, міста Грозний наприкінці 1999 - початку 2000 року. Пізніше подібну тактику використовували сирійські війська, яких підтримувала Росія, для захоплення міста Алеппо в 2016 році. Росіянам не вистачило живої сили, що у такий спосіб захопити Київ, Харків та Одесу, але місто розміром з Маріуполь, вдалося взяти дорогою ціною, пише Луїс ДіМарко.

Чому «Азовсталі» вдалося протриматися так довго?

Скільки б запасів не зробили керівники «Азовсталі», їх не вистачило б надовго і на всіх. Крім того, оборонцям міста потрібні були зброя і медикаменти. Ключем до успішної оборони, каже американський військовий історик, є здатність командування організувати лінію постачання.

«Під час Другої світової війни успішна оборона як Сталінграда, так і Ленінграда залежала від здатності радянської Червоної Армії продовжувати постачати та посилювати захисників цих міст», – нагадує Луїс ДіМарко у своїй статті досвід з часів Другої світової війни.

Як була організована така життєдайна лінія постачання, розповів журналісту New York Times офіцер української військової розвідки з позивним Флінт, який був у першому рейсі вертольотів Мі-8.

«Хлопцям, які були в повному оточенні, було так важливо знати, що ми їх не кинули, що ми летимо до них, ризикуючи життям, щоб забрати їхніх поранених, привезти боєприпаси та медикаменти. Це була наша головна мета», – каже військовий розвідник.

Пролітаючи з боку Азовського моря на висоті шість метрів від землі, так, щоб їх не помітили корабельні радари, прямо над головами ошелешених росіян, два гелікоптери Мі-8 привезли до «Азовсталі» підкріплення – бійців українського спецназу та ящики з ракетами Stinger і Javelin.

Загалом операцію «Повітряний коридор», за словами учасників, вдалося повторити сім разів протягом наступних двох тижнів і врятувати 85 важко поранених солдатів

Назад вони повезли поранених, які без допомоги лікарів на "великій землі", могли б загинути. Перший рейс, без великої надії на успіх, вони здійснили на світанку 21 березня. На землі вони провели лише 20 хвилин, але, за словами Флінта, «було просто відчуття щастя», що вони змогли «витягнути хлопців».

Загалом операцію «Повітряний коридор», за словами учасників, вдалося повторити сім разів протягом наступних двох тижнів і врятувати 85 важко поранених солдатів. Але після того, як один з вертольотів з пораненими бійцями збили в повітрі, а другий після обстрілу долетів на одному моторі, було вирішено операцію припинити.

Війна проти пропаганди, яку виграли «азовці» у Путіна

Як пише кореспондент NYT, «для Кремля Маріуполь був призом».

«Місто стояло на шляху до однієї з ключових цілей Путіна: створення сухопутного мосту, що зв’язує територію Росії з Кримом, стратегічним півостровом на півдні України, який Росія анексувала в 2014 році», – пояснює журналіст.

Але Маріуполь мав стати не лише воєнним трофеєм, він мав підтвердити наративи Кремля про цілі його війни – «денацифікацію» та «демілітаризацію» України.

«Хоча на «Азовсталі» було кілька військових груп, багато з її захисників були членами полку «Азов», переконано націоналістичної групи бійців, чия слава в Україні та ранні зв’язки з ультраправими політичними діячами були використані Кремлем для неправдивого зображення всієї країни як фашистської», – пише Майкл Швіртц. Тому «азовців» потрібно було не просто знищити, а знищити показово.

Проте, як і з багатьма іншими цілями російського президента Володимира Путіна у нинішній війні, і цій не довелося реалізуватися. В Україні, каже Швіртц, битва за «Азовсталь» уже стала легендою, а у світі про неї дізналися не лише з інтерпретацій журналістів, але і з повідомлень самих бійців.

Справа у тому, що уже перший вертоліт, який приземлився на зруйнованій території заводу, привіз, крім зброї, супутникову систему Інтернету. Система Starlink стала в руках «азовців» не менш потужною зброєю проти Кремля, ніж «джавеліни», чи «стінгери».

Облога, яка здавалося б, виглядала як Друга світова війна, стала онлайн-подією
Майкл Швіртц

Отримавши можливість спілкуватися зі світом, оборонці «Азовсталі» стали не лише спілкуватися з дружинами по мобільному зв’язку, але і публікувати відео у Telegram-каналах.

«Тепер світ міг зазирнути всередину «Азовсталі», – пише Швіртц. – Облога, яка здавалося б, виглядала як Друга світова війна, стала онлайн-подією».

Командир полку «Азов» капітан Святослав Паламар почав спілкуватися з репортерами, воюючи у день, а в ночі записуючи відео-звернення.

«Ми воювали з угрупуванням, яке у багато разів сильніше за нас, зв’язали їх і не дали їм просунутися далі на українську територію. Але в той же час ситуація складна, фактично критична», – наводить американський журналіст слова капітана Паламаря у телефонному інтерв’ю з «Азовсталі» наприкінці квітня.

Картина, яку світ побачив у підземеллях «Азовсталі», була апокаліптичною, каже Швіртц. Солдатам бракувало води і їжі, закінчувалися медикаменти та зброя. Але завдяки «азовцям» вдалося привернути увагу світу до України та українців, військових і цивільних, які гинули з вини Росії.

Зрештою, наприкінці квітня, зусиллями різних світових лідерів, очільника Католицької церкви, генерального секретаря ООН та багатьох інших людей, вдалося переконати Кремль відкрити гуманітарний коридор, хоча б для цивільних, які опинилися в пастці в «Азовсталі».

Військових всередині заводу не припиняли обстрілювати. Ще майже через місяць українське командування в Києві ухвалило важке рішення. Щоб зберегти життя бійцям, які залишилися на «Азовсталі», вони наказали їм здатися в полон.

На відео, яке знімали російські військові, можна було побачити частину з близько 2,5 тисяча бійців, які ледь ходили самі, але при цьому намагалися тримати стрій та виносити поранених товаришів. Вони потрапили до табору військовополонених на підконтрольній Росії території в Донецькій області.

Як пише NYT, їх допитували, зачиняли в тісних камерах і годували рівно стільки, щоб не померти з голоду. А ще мордували прослуховування російського гімну щодня о 6-ій ранку.

Лідери України обіцяють повернути їх живими, але російські чиновники погрожують висунути звинувачення деяким із них у воєнних злочинах.

Частину полонених вдалося повернути, частину, командирів, росіяни відвезли до Москви, до найважливішої своєї тюрми, Лефортово, у яка пам’ятає ще жертв сталінських репресій.

Уроки для військових

Американський журналіст утримується від висновків. А от військові експерти занотували кілька порад для майбутніх командирів.

Як кажуть Бенджамін Фокас, кадет Військової академія США та Джейсон Джеру, офіцер піхоти в Королівському канадському полку, який зараз служить у штабі 1-ї канадської піхотної дивізії, досвід Маріуполя може повторитися, тож військові повинні готуватися до підземної війни.

«Володимир Путін заявив, що наказав зупинити обстріли «Азовсталі», щоб врятувати життя, але насправді російським силам не вистачало сил для участі в підземних операціях. Це обмеження змусило Росію оголосити передчасну перемогу, в той час як українці змогли транслювати повідомлення про триваючий спротив», – зауважують американські військові.

Аналізуючи бої в Маріуполі, вони пишуть, що «українці стали завзятими відео-літописцями власної війни».

«Є незліченна кількість відео, які надають спостерігачам уроки високої чіткості про ефективну тактику міського бою», – кажуть вони, але попереджають, що камера на полі бою може стати і джерелом загибелі, якщо її координати вирахує противник.

Так сталося, коли британського добровольця росіяни вирахували на базі у Львові і завдали по ній удар, від якого загинуло 35 осіб. «Якщо вас можна відстежити, вас можна і вбити», – попереджають вони молодих офіцерів, які навчаються в академії Вест-Пойнт.

«Оскільки війна в Україні триває, уроків із бойових дій буде лише більше, – кажуть дослідники нинішніх боїв в Україні. – Ці уроки були оплачені кров’ю, і армія Сполучених Штатів повинна їх ретельно вивчити на той час, коли американські солдати самі підуть у бій». А в тому, що їм ще доведеться воювати у найтяжчих, міських, умовах, дослідники не сумніваються.

Відео - найголовніше

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG