Спеціальні потреби

Сім'я біженців з Маріуполя поділилася гіркими спогадами втечі від війни


Вони пройшли через обстріли, голод, російські фільтраційні табори та прощання з домом - сім'я біженців з Маріуполя розповіли свою історію втечі від війни в Україні з 5-річною донечкою на руках. Сім'я Скрипченків зараз живе у Сан-Дієго, штат Каліфорнія.

У світлій квартирі південного каліфорнійського міста Сан-Дієго віднедавна живе сім'я Скрипченків. П’ятирічна Аня перебирає улюблені іграшки, поки її батьки - Олександр та Таня - готують чай з пирогом. Ще місяць тому ці маленькі радості життя здавались їм утопічними. Тоді вони боролись за життя у рідному Маріуполі.

“Сорок днів ми провели під обстрілами без зв'язку, води, їжі, без світла,”- розповідає Олександр, біженець з Маріуполя.

Олександр з дружиною називають своє життя в Маріуполі до війни благополучним. Разом працювали на заводі "Азовсталь". Чоловік також мав свій автосервіс й вів успішний ютюб канал, де розказував, як майструвати техніку. У них була квартира та власне авто. Сім'я любила прогулюватись рідним містом.

Та з приходом російської армії прогулянки по рідних вулицях закінчились, натомість почались моторошні вилазки в руїни.

Тетяна відмовляється говорити про ті дні, інтерв'ю на камеру дає лише Олександр. Їхній будинок знаходився у мікрорайоні Східне, за 20 км від кордону з ДНР, звідки заходили російські війська. Обстріли були настільки сильні, що через чотири дні після вторгнення сім'я змушена була переїхати до центру міста, де жила Тетянина мама. Втім в її домі не було підвалу.

“Вибору не було - ми були просто у будинку, лежали на підлозі, скло вибите на вулиці, мороз, у будинку нульова температура, снаряди, уламки нескінченно, все це летіло з різних боків. Оскільки були ближні бої, якраз у нашому районі вулицями бігали, з авто гармати стріляли, з автоматів. Всі бачили і армію ДНР так звану, і російську армію,”- ділиться Олександр.

Сім'я як і тисячі інших мешканців Маріуполя опинилась у блокаді почався пошук харчів.

“У нас на третій день, коли ми там знаходилися, в крамницю прилетів снаряд. Крамниця вигоріла, люди і всі хто був поруч... ми здобули собі мішечок вівсянки, набирати багато сенсу ніякого, бо в нас води не було,"- пригадує Олександр.

"Третього березня випав сніг. Слава Богу, я по вулиці бігав і збирав сніг, щоб воду добути, цю воду, скільки міг, у ванну набрав, вона танула потихеньку, щоб щось варити. Але варити – це голосно сказано, бо обстріли. Ми на багатті все це готували, а вийти на вулицю було небезпечно, бо стріляли нескінченно,”- розповідає Олександр Скрипченко.

У той час, поки виживали у мами, їхня квартира в Східному мікрорайоні перетворилася на згарище.

Та переломним днем став тоді, коли побачили, як починає займатись вже і мамин будинок. Відразу вирішили тікати.

“Бігти було нікуди, траса лише в сторону ДНР. Йшли одинадцять кілометрів пішки, допоки не натрапили на блокпост росіян. Вони сказали, що о сьомій - комендантська година, йти не можна, інакше розстріляють. Ми знайшли зруйнований будинок на краю міста, ночували у підвалі та пішли у бік ДНР. Одинадцять кілометрів ми пройшли, потім нас людина - чоловік, теж цивільний - підібрав, і так нас довезли до найближчого села,”- пригадує Олександр.

У ДНР сім'я побачила, як працюють російські фільтраційні табори, які влаштували просто у школах і в будинках.

“На фільтрації... там - спецслужби, які влаштовували допити. Оглядали татуювання, чи є синці на тілі, специфічні мозолі від зброї, допитували. Як ставишся до армії, чи брав участь у бойових діях. "Азов", нацисти. Одні й самі питання ставили весь час,”- розповідає Олександр.

Олександр казав, що не воював, простий робітник. Каже, їм чудом вдалось сісти на автобус, який їх привіз до Росії. У Таганрозі зупинились у родичів.

З Таганрога сім'я поїхала в Сочі, звідтіля - в Туреччину, а далі - в Мексику, через Мексику - в Лос-Анджелес, де їх прийняв однокласник Олександра. Каже, навіть з усіма обставинами, через Росію, на жаль, був безпечніший шлях втечі. Адже мешканців, які скористались зеленим коридором до України, розстрілювали.

“Я хотів врятувати дитину та дружину. В мене більше інших цілей не було. Мені було абсолютно все одно, в який бік, хоч на небо тікати, аби перестали стріляти, щоб дитина з дружиною залишилися живими і цілими,"- стверджує Олександр.

"Я не воював. Я може б і воював, але в мене щитовидку вирізали, і я засинаю... на гормонах.”- розповідає маріуполець.

В Америку сім'я приїхала з двома валізами і гіркими спогадами. Допомогли знайти житло і гроші їм друзі і волонтери. В рідне місто, яким воно є зараз, кажуть, повертатись не хочеться.

“Коли я дивлюся відео - це жахіття, яке вони створили, дуже сильно зачіпає. Але якби хтось сказав повертатися, я б не погодився. Місто мертвих, де людей ховали прямо перед домівкою,”- розповідає Олександр Скрипченко.

Тож тепер у США Скрипченки намагаються з нуля будувати нове життя на новому місці.

Дивіться також: Обстріли, голод та російські фільтраційні табори. Історія втечі родини від війни. Відео

Відео - найголовніше

Спікер Майк Джонсон представив план допомоги Києву. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:08:03 0:00
XS
SM
MD
LG