Актуально
"Війну в Україні неможливо зупинити без втручання НАТО" - військові експерти у США
"Для НАТО настав час зрозуміти: або Альянс виходить за окреслену територію, або припиняє свою діяльність", - таку позицію висловив колишній головнокомандувач (1997 – 2000 р.) союзними силами США та НАТО Веслі Кларк щодо нинішнього стану подій на російсько-українському фронті.
Генерал армії США у відставці долучився до дискусії "Точки тиску: Де вирішується війна в Україні", яку в понеділок, 13-го червня, організовала "Атлантична рада", неурядовий аналітичний центр у Вашингтоні.
"США зробили велике оголошення, що передають Україні РСЗВ. Але це всього лише 4 вогневі одиниці. Також, мені сказали що йдеться про 84 снаряди. Цих боєприпасів не вистачить навіть на день, відповідно до показників стрільби в США".Філіп Брідлав, генерал армії США у відставці, командир об’єднаних збройних сил НАТО в Європі 2013—2016 рр.
За словами генерала у відставці Веслі Кларка, щоб зупинити російську агресію проти України, необхідне пряме втручання сил НАТО.
"Ідея Генерального секретаря Йєнса Столтенберга, яка сьогодні знайшла підтримку, що НАТО не може нічого зробити, якщо не буде прямої атаки, ця ідея була знівельована іще у 90-х роках. Настав час повернутися до уроків, які ми засвоїли. НАТО має втрутитись. Давайте офіційно це оголосимо і накажемо росіянам припинити вогонь. Війну неможливо зупинити без втручання НАТО", - зазначив на прес-конференції генерал армії США у відставці Веслі Кларк.
За словами Кларка, втручання НАТО залежить від політичної волі та "рішучості національних лідерів". Як приклад, воєнний експерт навів дії НАТО в Югославії. Без формальної згоди Ради Безпеки ООН 24-го березня 1999 року війська НАТО почали операцію в тодішній федеративній державі, охопленій війною. Це були переважно військово-морські і військово-повітряні формування США, Великої Британії, Франції та Німеччини.
"Авжеж, я сподівався, що це станеться (пряме втручання НАТО - ред.). Але тут я не оптиміст. Можливо, певна коаліція держав могла би вступитися. Також було б чудово, якби вони потенційно мали підтримку ООН. Але станом на зараз увесь Альянс наврядчи піде на такий крок. Хоча особисто я підтримав би це рішення", - заявив Філіп Брідлав, генерал армії США у відставці, командир об’єднаних збройних сил НАТО в Європі 2013—2016 років.
За словами Брідлава, зараз США мають посилити свою участь і надавати більше озброєння Україні. Він також вважає, що останній транш військової допомоги Україні був недостатнім.
"Ось що наразі потрібно українцям: 1000 гаубиць, 300 РСЗВ, 500 танків, 2000 одиниць бронетанкової техніки. Але у нас цього немає. Томущо цього обладнання просто, немає в наявності. Це факт".Веслі Кларк, колишній головнокомандувач (1997 – 2000 р.) Союзними Силами США та НАТО
"США зробили велике оголошення, що передають Україні РСЗВ. Але це всього лише 4 вогневі одиниці. Також мені сказали, що йдеться про 84 снаряди. Цих боєприпасів не вистачить навіть на день, відповідно до показників стрільби у США. Крім того, ми збираємося чекати, поки завершаться навчання, перш ніж почнемо рухатись далі. Але ми могли б робити це одночасно - вже зараз переносити ракетні системи на поле бою, щоб коли навчання завершаться, вони (ЗСУ - ред.) змогли одразу використовувати РСЗВ.
Також, ми (США - ред.) припинили розмови про надання протиповітряної оборони, тому що ця допомога була частково надана нашими союзниками по НАТО. Те саме із крилатими ракетами берегової оборони, тому що активізувалися наші союзники. Я вважаю, що ми тут, у Сполучених Штатах, повинні бути залучені до забезпечення усіх цих потреб разом із союзниками.
Ми повинні відштовхуватись від того, «коли ця техніка прибула до українців і коли вона фактично вступає у бій проти росіян», замість того, щоб оголошувати кожен окремий крок", - стверджує Філіп Брідлав.
Однак, за словами Веслі Кларка, США та партнери не мають в наявності необхідної кількості озброєння, яке вони могли би надати Україні, не використовуючи власні стратегічні запаси.
“Ось що наразі потрібно українцям: 1000 гаубиць, 300 РСЗВ, 500 танків, 2000 одиниць бронетанкової техніки”, - процитував Кларк заяву радника українського президента Михайла Подоляка у Twitter.
Він додав: “Але у нас цього немає. Цього озброєння немає на складах Варшавського договору, його не можна виробити в Україні, і ми не можемо навчити українців користуватися цим обладнанням, надаючи надлишкові запаси західних держав. Тому що цього обладнання просто немає в наявності. Це факт. Ми також не дамо літаків, ми не забезпечимо протиповітряну оборону. Ми навіть досі не доставили ці 4-ри ракетні установки HIMARS, і ми не доставимо їх протягом іще місяця. Про що тут можна говорити?”, - стверджує Кларк.
“Те, що відбувається в Україні, не залишиться в Україні. Усі спостерігають за тим, як Сполучені Штати та Захід реагують на цю навмисну неспровоковану агресію РФ. Зокрема, в Пекіні, Тегерані та інших місцях".Ерік Едельман, американський дипломат, колишній заступника міністра оборони США з питань політики
За словами Філіпа Брідлава, Україна нині суттєво недоозброєна. Протиставлення сил вимірюється у “співвідношенні 10 до одного”, - стверджує генерал у відставці.
“Захід провалює вчасне надання допомоги Україні. Ми бачимо, що Росія збільшує свою вогневу спроможність, тоді як Україна перебуває в режимі спаду. Наступ завдає величезних збитків для обох армій, але Україна не може дозволити собі такі втрати. Зараз ми чуємо, що цифра може сягати 200 (українських військових - ред.) на добу. Україні буде важко витримати такі втрати”, - зазначив Брідлав.
“Зараз у північній половині Чорного моря домінує Росія, вони контролюють усі комерційні переміщення в цій зоні", - додав Брідлав і наголосив, що увесь світ має долучитись, щоб зупинити російську блокаду.
На думку американського дипломата, колишнього заступника міністра оборони з питань політики, Еріка Едельмана, позиція США у нинішній кризі в Україні суттєво вплине на відносини Вашингтона із іншими державами.
“Те, що відбувається в Україні, не залишиться в Україні. Усі спостерігають за тим, як Сполучені Штати та Захід реагують на цю навмисну неспровоковану агресію РФ. Зокрема, в Пекіні, Тегерані та інших місцях, де Сполучені Штати та світ мають величезний інтерес у запобіганні такого роду загарбницької поведінки. Ми маємо переконатися, що уроки, які світ засвоїть із цих подій, не означатимуть, що Захід можна залякати, що західні держави можна розділити, що вони можуть втратити фокус і терпіння. Наш урок має бути наступним: ви заплатите дуже серйозну ціну, вона може стати непосильною для вас. Захід стоятиме на стороні тих, кого він обіцяв підтримувати і кому гарантував допомогу”, - стверджує Ерік Едельман.
Раніше президент Фінляндії Саулі Ніїністе заявив, що РФ та Україна почали застосовувати більш важке озброєння. Зокрема, Москва, за словами Ніїністе, використовує зброю масового знищення - термобаричні бомби.
Нагадаємо, що вже в Середу, 15-го червня, у Брюсселі відбудеться засідання представників оборонних відомств 40-ка країн, так зване "Рамштайн-3", присвячене оборонній допомозі Україні. США головуватимуть на цій зустрічі.
Дивіться також: Подальші кроки з допомоги Україні та візити європейських лідерів – подробиці
Всі новини дня
Провідний хірург-ортопед з Брукліну вже кілька років ставить на ноги поранених військових з України. Відео
Голос Америки продовжує розповідати про американські лікарні та лікарів, які повертають до нормального життя поранених українських військових. Цього разу Ірина Соломко та Павло Терехов поспілкувалися з доктором Джефрі Пассіком, очільником відділу ортопедичної хірургії однієї з лікарень Нью-Йорка. Через його руки вже пройшло четверо українських захисників. Чому американські лікарі не лишаються байдужими та допомагають ставити на ноги бійців, дивіться далі у сюжеті.
Позиція Білого дому та думки експертів про звільнення Маккарті. Відео
“Це викликає занепокоєння”, — як у Білому домі відреагували на звільнення Маккарті? Розповідає кореспондентка Білого дому Юлія Ярмоленко.
"Слово, яке зараз домінує, - втома. З цього стану треба вийти на інший рівень: вигризати й вигрібати вперед". Інтерв'ю з Тарасом Тополею
"Аптечки, турнікети, бандажі це розхідники. Вони як насіння – губляться, використовуються, горять", - каже в інтерв’ю "Голосу Америки" Тарас Тополя, лідер гурту "Антитіла" та боєць 130 батальйону тероборони. Саме тому музиканти вирішили зібрати півмільйона доларів, які дозволять закупити 100 тис персональних аптечок для бійців сил оборони України в рамках туру свого Північною Америкою.
Музиканти ще до початку повномасштабного вторгнення пішли добровольцями та приєдналися до сил територіальної оборони. З лютого по серпень минулого року хлопці служили стрільцями-парамедиками евакуаційних екіпажів 130-го батальйону територіальної оборони. Воювали на півночі Харківщини.
У серпні своїм розпорядженням Валерій Залужний відкомандирував музикантів до Києва, після чого вони повернулися до активної музичної та волонтерської діяльності. У лютому гурт випустив пісню, присвячену обороні Бахмута. У вересні «Антитіла» вперше за п’ять років приїхали з туром до Сполучених Штатів.
Проте те, чому ця війна – народна, свій досвід на передовій, допомогу дітям загиблих побратимів, втому від війни, незважаючи на усе, віру у перемогу – Тарас Тополя розказав Ірині Соломко.
Ірина Соломко, кореспондентка "Голосу Америки": Тарас, ви - один з перших українських артистів, які пішли на фронт. Як цей досвід передової змінив вас?
Тарас Тополя, лідер гурту "Антитіла": "Антитіла" ще до початку широкомасштабного вторгнення підписали контракт з Силами територіальної оборони. Ми навіть робили з Міністерством оборони інформаційну кампанію, в якій розповідали про те, як стати бійцем Сил територіальної оборони. І от ми вже знімали чергове відео, і почалася широкомасштабна війна.
Відповідно, ми в перший день відправили своїх дружин та дітей на автомобілях на захід України у більш безпечне місце, а самі прийшли в місце комплектації нашого 130-го батальйону тероборони і почали нести службу.
І.С.: Тобто ви вірили у повномасштабне вторгнення заздалегідь?
Т.Т.: Я не хочу грати у оракула, але з 2014-го, коли "Антитіла" почали активно волонтерську діяльність та почали доставляти на схід нашим побратимам необхідні речі, нам було зрозуміло, що це лише питання часу, коли розпочнеться нова фаза гарячого протистояння.
І.С.: Але все ж таки, цей період з лютого по серпень, коли Валерій Залужнй наказом відкликав вас з фронту, ці місяці на передовій, як вони вас змінили?
Якщо ми ще досі живі, значить у нас є ще щось сказати цьому світу, щось заспівати
Т.Т.: Ми виконували функцію. Наш батальйон першим передислокували з Києва на Харківщину, бо ми були справді боєздатними. На передовій наша функція була надавати першу медичну допомогу, витягувати з місця поранення та доставляти на стабілізаційний пункт бійців. І от з якогось моменту першого шоку, а це дійсно страшно – той перший постріл, вибух, перший бій, ампутація або перше мінно-вибухове поранення… Все це завжди стрес, великий стрес, – і якщо ти його здолав, то, в принципі, маєш шанси виконати бойове завдання та вижити. Десь з середини червня для мене це вже була здебільшого бойова рутинна робота. І якщо з цієї величезною кількістю разів, коли "Антитіла" могли загинути, ми ще досі живі, значить у нас є ще щось сказати цьому світу, щось заспівати.
І.С.: Але чи могли би ви поділитися конкретною історією?
Т.Т.: Бувало різне… Бувало, що зустрічали своїх колег музикантів і бинтували їх. Пам'ятаю, як одного разу ми евакуювали колегу-звукорежисера з нуля. І він потрапив нам у руки за величезним шматком від артилерійського снаряду в спині. І ми його так не чіпали, просто обмотали от і довезли до стабілізаційного пункту. І у нас був такий діалог, що, мовляв, де б ще зустрілись музиканти з музикантами.
До чого це я? До того, що це війна – народна. І всі пішли. Всі, хто відчував та розумів, що це – його обов'язок. Так зробив і гурт "Антитіла". І ми не шкодуємо, ми були там, де були потрібні, на тому місці в той момент. І виконали свою функцію добре.
«Я завжди закликаю з великою повагою ставитися до військових. Бо вони – ті, хто тримають цивільне життя»
І.С.: Артем Чех, український письменник, який теж пішов на фронт, дуже активно писав про свій досвід на передовій у соцмережах. Він зокрема написав пост про те, що "він вже помер", і пояснив це тим, що людина, коли йде на війну, вона має бути готова вмерти. Ви з цим погоджуєтеся?
Війна – це про перемогу, ціна якої – життя людей українських людей
Т.Т.: Так, ти починаєш спокійно, врівноважено та ефективно робити свою роботу, коли вже психологічно підготував себе до того, що можеш загинути. Фактично, кожна людина, яка підписує контракт зі Збройними силами, вона підписує контракт з державою і віддає їй найцінніше – своє життя. Бо війна – це ж не про спа процедури. Війна - про смерть, кров, бруд, багно, крики, біль розпач, паніку. І, зрештою, війна – це про перемогу, ціна якої – життя людей українських людей. Саме тому я завжди закликаю з великою повагою та шаною ставитися до військових. Бо вони – ті, хто тримають цивільне життя.
І.С.: Людина, яка не була на війні, уявляє її через документальні та художні фільми, або новини. Що вас там найбільше вразило?
Т.Т.: Мабуть, найпотужніші емоції я отримав у перші дні війни, коли бачив величезні черги українських хлопців, мужчин, дідусів, які стояли біля військкоматів з бажанням вступити до Сил територіальної оборони. І це настільки надихало, настільки давало впевненості в тому, що ми вистоїмо і, зрештою, переможемо, що оце відчуття завжди приходило в якійсь момент відчаю, і було розуміння, що ми не маємо права програти.
І.С.: Дуже важлива річ, про яку ви сказали, що була величезна хвиля патріотизму. Ви це досі бачите?
Мабуть, найпотужніші емоції я отримав у перші дні війни, коли бачив величезні черги українських хлопців, мужчин, дідусів, які стояли біля військкоматів з бажанням вступити до Сил територіальної оборони. І це настільки надихало, настільки давало впевненості
Т.Т.: Слово, яке домінує над всім зараз, це слово – втома. Втома у всьому: на фронті, у цивільному житті, в самому процесі отакого життя – важкого та драматичного. Бо, де б українець не був: чи за кордоном, чи в Україні, чи на передовій, чи в тилу, оця війна накладає величезний тягар. І це не спринт, це – марафон. І тут є втома. Я впевнений: віра в перемогу нікуди не ділась.
І більшість з нас роблять максимум, щоб ця перемога наступила якомога швидше, але ми всі втомилися і нам потрібно якось навчитися з цим бути. І з оцього стану втоми вийти на якісь інший рівень. Десь шукати це друге, третє, четверте, п'яте дихання, і вигризати, і вигрібати вперед.
І.С.: Поговорімо про творчість. Ваші колеги кажуть, що писати пісні та творити дуже складно. Проте, вам вдалося написати пісню "Фортеця Бахмут". Як вам вдається творити?
Т.Т.: Я згоден з тим, писати важко, до того ж треба розуміти, що правильно писати про війну дано не кожному. Нам так само не писалося і не співалося. І все, що ми робили під час війни, це було вимушено. Вимушена співпраця з Едом Шираном, його команда запропонувала це. І ми розуміли, що треба. І я, виконуючи бойові завдання, писав слова пісні, в якій історія мільйонів українців.
Моя мрія – написати світлий, мажорний альбом перемоги. А ще я мрію випити кави з американськими військовими на мисі Фіолент
Так само із "Фортецею Бахмут". Її потрібно було написати. Вона була потрібна в той момент і зіграла свою роль. Я вірю, що Бахмут рано чи пізно буде знову під українським контролем, і там, на площі, ми заспіваємо її разом з українськими військовими.
І.С.: І після цього не пишеться?
Т.Т.: Ми плануємо представити нову композицію цієї осені. Але є труднощі. Війна міняє мозок, розставляє зовсім інші акценти, змінює світогляд. І це буде відчуватися в майбутніх піснях. Хоча, моя мрія – написати світлий, мажорний альбом перемоги. А ще я мрію випити кави з американськими військовими на мисі Фіолент. І я хочу спостерігати парад Перемоги в Києві. Хочу подивитися, як буде крокувати наш батальйон. І, можливо, ми будемо там крокувати поміж наших побратимів. Я мрію побачити цей парад Перемоги. Україна вже заплатила величезну ціну, і ще попереду багато, але я впевнений, що ця перемога буде.
І.С.: Якщо говорити про вашу цю співпрацю з Едом Шираном та Боно. Це була їхня ініціатива. Чому вони підтримують Україну?
Т.Т.: Через цінності. Незважаючи на те, що у нас різна історія, у нас спільний ціннісний каркас, спільні принципи та спільне майбутнє, за яке ми мусимо боротися. Боно взагалі, у першу чергу, носій, а у другу – артист та світова легенда. І він у принципі не міг би бути не з Україною. Тобто, якби Боно не підтримав Україну, для мене би, як для хлопчика, який зростав на його музиці та інтерв'ю, світ би перевернувся. Я би тоді задумався, якщо Боно не з нами, чи справді ми – на правильному боці війни.
Щодо Ширана – це артист номер один по переглядах на YouTube та монетизації. Ми маємо розуміти, що величезна частина його доходу до широкомасштабної війни йшла з Росії та пострадянського простору. Тому його підтримка не просто символізує його цінності, він ще просто бере та відрізає сотні мільйонів доларів прибутку недоотриманого з Росії та Білорусі, куди він не приїде з концертами.
Фронт – у нас один, це той фронт на краю окопу з багнюкою, кров'ю та потом, де гинуть найкращі представники української нації сьогодні. І от їм потрібна ротація, зброя та психологічна підтримка від всіх, хто зараз не там. Поки що не там, бо повоюємо всі
І.С.: Скільки з серпня, коли ви повернулися з передової та почали активно виступати та волонтерити, вам вдалося зібрати коштів?
Т.Т.: Десятки мільйонів гривень. У нас є кілька напрямків роботи – ми купуємо антидронові рушниці та пеленгатори. Ремонтуємо військову техніку, закриваємо інші потреби нашого та дружніх підрозділів.
І багато працюємо над підтримкою дітей наших загиблих побратимів. Це 40 дітей, яких ми забезпечуємо усім необхідним – медицина, освіта, відпочинок. Ми намагаємося дати їм все те, що давали б їхні татусі, якби були живими.
Зараз ми почали новий проєкт: збираємо на аптечки для військових тут у Сполучених Штатах. Кошти збиратимуться за аукціонах, а також з квитків.
І.С.: Це ваш перший тур у США за п’ять років. Які очікування. Ви вже сказали, що маєте амбітну ціль – зібрати півмільйона доларів на сто тисяч аптечок.
Т.Т.: Так, мета – це аптечки для Сил оборони України. Я впевнений, що ми зберемо. У нас більше десяти концертів у цьому заїзді, думаю, все буде добре. А як не зберемо, то "Антитіла" докладе своїх, як ми завжди робимо, коли не вистачає.
І.С. Аптечками хлопців забезпечують і волонтери, і Міноборони. І досі в них є така велика необхідність?
Т.Т.: Я зараз не буду казати щодо діяльності Міністерства оборони, очевидно, там є проблеми, які потрібно вирішувати. Але треба розуміти що аптечки, турнікети, бандажі це розхідники. Вони як насіння – губляться, використовуються, горять.
І.С.: Але чи є якійсь цифри щодо того, якою є потреба?
Т.Т.: На жаль, десять тисяч аптечок, на які ми збираємо, це крапля в морі. Треба сотні тисяч, бо відбувається ротація.
І.С.: Ми вже з вами говорили, що війна – марафон. Ви спілкуєтеся з хлопцями на передовій, що ви чуєте від них?
На фронті кожному знайдеться застосування. Неможливо знайти застосування лише тій людині, яка не ототожнює себе з Україною, для якої Україна – це ніщо
Т.Т.: Хлопцям потрібна ротація, їм потрібна зброя, багато зброї, хоча би стара радянська. Але у великій кількості хлопцям на передовій потрібно відчуття і розуміння плеча всіх інших у тилу. Фронт – у нас один, це той фронт на краю окопу з багнюкою, кров'ю та потом, де гинуть найкращі представники української нації сьогодні. І от їм потрібна ротація, зброя та психологічна підтримка від всіх, хто зараз не там. Поки що не там, бо повоюємо всі.
І.С.: Є така думка, що якщо людина не готова воювати, бо буде лише заважати…
Т.Т.: Величезна кількість людей, перший раз стикнувшись з вибухом поруч або почувши як куля свистить, відчувають, що не народжені для війни. І після того, як вже боєць обстріляний, витримав першу атаку градами, мінами, витримав перший штурм, він стає бійцем, який справді приносити багато користі на передовій. А до того, всі плюс-мінус однакові. На фронті кожному знайдеться застосування. Неможливо знайти застосування лише тій людині, яка не ототожнює себе з Україною, для якої Україна – це ніщо.
І.С.: Ваша історія схожа на історію сотні тисяч українських чоловіків не лише через те, що ви пішли воювати, а тому, що війна розділила вашу родину. Як вам вдалося витримати цю розлуку з найріднішими?
Т.Т.: Мабуть, у нашій родині рецепт такий, що треба підніматися над усіма розбіжностями, вимикати бойовий режим, а вмикати режим злагоди та примирення, іноді закривати на щось очі, іноді просити вибачення, іноді вибачати. Якось так ми витримали.
І.С.: Що вам особисто дає сили не зупинятися та іти далі?
Т.Т.: Сили мені дають мої плани на Україну. У мене дуже багато планів на Україну. Багато різних ідей, які хочеться реалізувати в своїй країні, і в громадському секторі, і в творчому. У мене купа планів на моїх дітей в Україні, але спочатку треба відбити мою рідну державу, мою неньку від орди. І оце надихає.
Плюс я вірю в українській народ з усіма його приколами. У нас прекрасний народ, який має споконвічну тяглу мудрість в собі. Я впевнений, що ця мудрість виведе нас на нові щаблі та приведе до перемоги. Наша затятість у боротьбі зробить, так що ми доведемо цю справу до кінця. Оце все дає надію та надихає.
Дивіться також:
- Голос Америки
“Якщо зламав, то плати” — Блінкен про використання заморожених російських активів для відновлення України
США та європейські партнери вивчають, які юридичні засади є для використання заморожених російських активів для відновлення України. Про це заявив держсекретар США Ентоні Блінкен під час дискусії в університеті Техасу в Остіні в середу, 4 жовтня. Він зауважив, що йдеться про $300 мільярдів, але більша частина цих заморожених активів зосереджена саме в Європі, а не у США.
“На мою думку, якщо ти щось зламав, то плати. І якщо росіяни зламали, вони мусять за це заплатити. І один зі способів це зробити – якраз через ці активи. Ми маємо переконатись, що для цього є юридична база. Як я і зауважив, оскільки більшість цих активів - в Європі, європейці також мають бути переконані, що для цього існує юридичне підґрунтя”, – заявив Ентоні Блінкен.
На мою думку, якщо ти щось зламав, то плати. І якщо росіяни зламали, вони мусять за це заплатити.Ентоні Блінкен
Відповідаючи на питання, чому США мають продовжувати підтримувати Україну, Блінкен наголосив на тому, що США бачать неймовірну людську трагедію, яку Росія коїть з українським народом.
“Думаю, що більшість американців бачить це, і це їх турбує, і вони хочуть це якомога швидше зупинити”, – сказав держсекретар США. Також він додав, що у разі, якщо дозволити Росії робити те, що вона робить з Україною без покарання, це надішле сигнал у всьому світі країнам, які збираються розпочати агресію, що їм це зійде з рук.
“Це відкриття скриньки Пандори із конфліктами. Нікому не буде добре у цьому світі, світі конфлікту та агресії”, – наголошує Блінкен. За словами Блінкена, у цьому світі США незмінно були б втягнуті у конфлікт, і це обійшлось би значно дорожче, ніж підтримка України.
Держсекретар США також наголосив, що 50 країн залучено в активній підтримці України. “Раніше ми чули одну зі скарг стосовно того, чого в НАТО саме ми тягнемо найважчу вагу. Чому інші не роблять їх внесок. Так ось. Якщо подивитись на те, що надається Україні прямо зараз, включно із військовою, економічною і гуманітарною допомогою, решта світу робить насправді трохи більше, ніж ми. Тож ми чудово поділяємо це навантаження”, – говорить Блінкен.
Раніше, 28 вересня, Блінкен заявляв, що у Конгресі США зберігається рішуча підтримка України серед більшості законодавців з обох партій. Він також наголошував на тому, що така підтримка України зберігається і серед американської громадськості.
Дивіться також: Промова Байдена про Україну: У Білому домі розповіли деталі майбутнього звернення президента США
Вперше в історії: чому звільнили спікера Палати Представників Маккарті і як це вплине на Україну? Відео
Вперше в історії: чому звільнили спікера Палати Представників Маккарті і як це вплине на Україну? Розповідає конгресова кореспондентка Голосу Америки Катерина Лісунова.
Форум