Спеціальні потреби

Як військовики країн-агресорів використовують зґвалтування як зброю у війні


Буча, 1 квітня 2022. REUTERS/Oleksandr Ratushniak
Буча, 1 квітня 2022. REUTERS/Oleksandr Ratushniak

Зґвалтування на окупованих військами РФ територіях Київщини мали масовий характер, але поки що порахувати кількість випадків неможливо, нещодавно заявила "Радіо Свобода" уповноважена Верховної Ради з прав людина Людмила Денісова.

Зґвалтування почали вважатися військовими злочинами лише наприкінці 90-х. Однак, на відміну від кулі чи ракети, сексуальна наруга ніколи не буває випадковістю, кажуть у провідних міжнародних організаціях.

"Сексуальне насильство використовується як навмисна військова стратегія, тактика війни або терору для досягнення певних цілей - домінувати, принизити, очорнити ворога, вселити страх, послати сигнал жертвам і усьому співтовариству про те, що немає нічого святого і немає безпеки, - "Голосу Америки" розповіла Праміла Паттен, спецпредставниця Генсекретаря ООН. - Зґвалтування — безшумна та дешева зброя. Злочинці розраховують, що жертви не повідомлять про те, що сталося, внаслідок чого ґвалтівники залишаться безкарними".

"Дані про зґвалтування та будь-які види сексуальних злочинів загалом зазвичай занижені з багатьох причин, включаючи реакцію влади чи поліції, можливе тавро ганьби, табу тощо, незалежно від того, чи відбувається це під час війни чи ні, - пояснює Гілларі Марголіс, представниця Human Rights Watch. - У військовий час доступ до поліції та отримання медичної допомоги ще важчий, тому у людей ще менше шансів повідомляти про ці злочини".

Лише за офіційними даними, під час громадянської війни у Сьєрра-Леоні сталось понад 60 тисяч випадків зґвалтування, у Ліберії – понад 40 тисяч, 80 тисяч - у НанкІні, 200 тисяч - у Бангладеш, 100 тисяч - у Гватемалі. Експерти припускають, що реальні цифри набагато вищі.

Алія Ель-Ясір, директорка агенції ООН з гендерної рівності, каже: "Ви можете бачити фізичні пошкодження будівель, потерпілих та вбитих на вулицях. А такий вид злочинів як сексуальне насильство непомітний. Навколо нього багато страху, сорому та мовчання".

"Розслідування та документування таких злочинів можуть забирати набагато більше часу, - розповідає Марголіс. - Іноді люди бояться помсти, іноді жертви, особливо жінки, схильні до того, щоб зосередити свою увагу на потребах своїх сімей та дітей. Тому вони не поспішають повідомляти про те, що сталося, і часом вирішують зробити це набагато пізніше".

Довгий час зґвалтування вважалися неминучими наслідком війни, кажуть експерти. Зокрема, після Другої світової війни трибунали в Токіо та Нюрнберзі не визнали сексуальну наругу військовими злочинами. Лише у 1992 року у зв'язку з масовими випадками зґвалтувань на території колишньої Югославії Рада Безпеки ООН звернула увагу на відсутність переслідування ґвалтівників. Військовим злочином і злочином проти людяності сексуальне насильство було визнано після Міжнародного трибуналу щодо геноциду в Руанді в 1994 році.

"Міжнародні кримінальні трибунали з Югославії та Руанді справді просунули нас уперед у тому, яким має бути процес переслідування порушників у судовому порядку та розгляду питання зґвалтувань під час збройних конфліктів", - зазначають у Human Rights Watch.

Після звільнення частини українських територій від армії РФ надходить все більше повідомлень про випадки сексуальних знущань над жителями окупованих населених пунктів з боку російських солдатів. Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні до парламенту Литви нещодавно розповів про сотні випадків зґвалтування російськими військовими, у тому числі, маленьких дівчат і "навіть немовля".

"Малоймовірно, що звинувачення у сексуальному насильстві сфабриковані. Навпаки, знаю з власного досвіду, що це ще не всі дані. Я хочу, щоб жінки в Україні знали, що вони не на самоті, що ООН мобілізована для їхньої підтримки. Дуже важливо, щоб жертви повідомляли про насильство, і вже організовані гарячі лінії за сприяння різних агенцій ООН. Я також хочу, щоб жертви зґвалтувань знали, що єдині, хто має відчувати сором – це ті, хто їх скоїв або їм потурав. Тягар ганьби повинен лежати на злочинці, а не на жертві", - наголосила Паттен.

Справжні масштаби трагедії стануть відомими лише після закінчення бойових дій, кажуть експерти й закликають тим часом чітко документувати та повідомляти про випадки сексуальної наруги. І хоча проведення розслідувань може забрати багато часу, такі злочини не мають терміну давності.

У статті використано матеріали російської служби "Голосу Америки", "Радіо Свобода"

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG