Як деякi нинiшнi країни НАТО торували шлях в альянс

У грудні цього року відбудеться зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, на якій буде вирішена доля приєднання України щодо ПДЧ. Втім, на думку багатьох експертів, на заваді приєднання України до ПДЧ стоїть навіть не стільки небажання Росії бачити свою сусідку в альянсі, скільки негативне ставлення до НАТО значної частини населення України. Аби завадити цьому в Україні розпочалася просвітницька кампанія щодо цієї організації.

Професор Стенфордського університету Майкл МакФол вважає, що підтримка населення вступу до НАТО – передумова позитивного рішення щодо надання ПДЧ Україні:

«Це – саме та карта, яка розігрується німцями та іншими членами НАТО. Вони запитують: Якщо навіть населення не хоче, то чому ми маємо це робити».

У березні цього року, згідно з опитуванням Фонду “Демократичні Ініціативи” близько 22% населення підтримали ідею вступу до НАТО, майже 60% висловилися проти. Директор фонду Ілько Кучерів пояснює це домінуванням старих міфів:

«Перший міф це те, що НАТО – агресивний військовий блок і НАТО само провокує конфлікти. Друге, що вступати до НАТО – дорого. І третє, що вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією».

Проведення всенародного референдуму щодо вступу до НАТО – популярна в Україні ідея. Єдиною країною, яка провела референдум з цього питання була Словенія. В 2003-му році 66% словенців сказали НАТО “так”. Але за кілька років до його проведення уряд та більшість пронатовських політичних партій зовсім не були переконані в тому, що народ їх підтримує. Селлі Пейнтер допомагала уряду Словенії провести освітню кампанію в країні:

«Вони мали два найбільших занепокоєння. По-перше, словенці думали, що вступ дорого коштуватиме і вони не були переконані, що зможуть потягнути додаткові витрати на безпеку. Також вони висловлювали стурбованість, що вступ до альянсу обмежить їхні можливості діяти незалежно, тобто обмежить їхній суверенітет. І по-третє, вони побоювалися, що будуть змушені підкорятися США. І це – 2003-ий рік, розпал війни в Іраку, проти якої висловлювалися 80% словенців».

Чимало словенців, маючи погані спогади про югославську армію, підтримували ідею позаблокового статусу їхньої країни. І абсолютна більшість віддавала перевагу вступу в ЄС. Політичний радник посольства Словенії у США Тадей Рупель працював у відділі НАТО Міністерства закордонних справ Словенії:

«Ми почали освітню кампанію на національному рівні – в мас-медіа та під час обговорень на круглих столах. Другий етап – місцевий рівень, який передбачав кампанію в місцевих ЗМІ та обговорення в маленьких містечках та селах, де люди могли висловити свої застереження щодо вступу в НАТО. Один із важливих кроків – візити міністрів закордонних справ країн-членів НАТО та Генерального секретаря альянсу із висловленням підтримки вступу Словенії в НАТО напередодні референдуму».

Рупель каже, що перехід до професійної армії, а також розуміння економічних вигод від вступу до НАТО переконали більшість населення підтримати вступ до Північноатлантичного альянсу:

«Членство в НАТО допомогло нам краще виконувати зобов’язання перед ЄС. Наприклад, Словенія – країна з низьким ризиком для прямих іноземних інвестицій, тому що ми – частина спільної системи безпеки, яка покриває Словенію та захищає інвестиції в нашу країну».

Цього року Словенія головує в ЄС та є однією з найбільш економічно-успішних країн Європи.