Спеціальні потреби

Американка оцiнює змiни за роки незалежностi України



Майже 13 років тому вперше зі Сполучених Штатів до України приїхала Велерi Райт. Нині вона керує програмою розвитку українських міст, офіс якої знаходиться в Києві. Велерi стала свідком змін, які відбувалися в Україні з часу набуття незалежності й до сьогоднішнього дня.

Велері Райт виросла в Техасі. В Україну вперше приїхала відразу після розпаду Радянського Союзу – в складі групи добровольців американського Корпусу миру. Сюди її послали замість на Карибськi острови. Спочатку хотіла відмовитися від поїздки - в той час Велері навіть не могла знайти Україну на карті. Про перше прибуття в невiдому країну вона розповiдає українською, яку вона з того часу уже вивчила, хоч i не має українських коренiв:

«Ми прилетіли вночі в Бориспіль взимку. Сніг, так холодно. Бориспіль в такому поганому стані. Я пам`ятаю, я бачила дірки в стінах. І дикі кішки заходили і виходили. Було темно і дуже по-радянському. Пункт контролю паспортів - дуже серйозно все було – я злякалася. Була в шоці. Я сказала собі – що я зробила, де я є?».

Життя в Україні виявилося не схожим на американське. Щоб заробити на їжу, довелося навіть продавати горілку. Але поступово шок пройшов. Велері звикла до місцевого життя. Після закінчення місії в Корпусі миру залишилася в Києві. І живе тут вже майже 13 років. Каже – це її доля. Повертатися в рідний Даллас поки що немає бажання:

«Тут в Україні можна гуляти в 11 або в 12 годині вночі і не хвилюватися. Звичайно є злочинність, але в Україні я відчуваю себе набагато безпечніше. Мені це дуже подобається. Мені дуже подобається, як тут люди спілкуються між собою, як друзі дуже тепло ставляться один до одного і завжди готові допомогти. Сім`я завжди разом – і бабусі, і діти, і прадіди, і онучки – всі разом. Мені подобається, що тут їжа справжня. Овочі, фрукти, м`ясо. Те, що купуєш в магазині – зовсім свіже. Не гібридизоване, що виглядає дуже гарно, хоча смакує не так. Гарна атмосфера для того, щоб жити. Я не знаю – мені це дуже підходить».

Вже чотири роки до життя на околиці Києва звикає її донька Одрі. Скоро вона піде в звичайний дитсадок. Мама хоче, щоб Одрі росла поміж місцевих дітей, говорила українською мовою.

Від помаранчевої революції у Велері залишилися найсвітліші враження. Вона зібрала майже півтисячі фотографій з Mайдану і часто їх передивляється:

«Я думаю, що ми всі чекали так довго, як найменше 10 років до того часу, коли люди зрозуміли, що народ – це влада, а не навпаки. Я дуже сподіваюся, що люди не [забудуть] це. Мені здається, що оранжевий колір зараз є знаком потужності людей у всьому світі. Це дуже гарно, те що сталося. І ще навіть рік не пройшов з того часу. І я думаю, що абсолютно неправильно, коли ці експерти вже кілька місяців тому почали критикувати діяльність [нової влади], що відбувається сьогодні в Україні. Багато відбувається на краще».

Велері не любить планувати своє життя на далеку перспективу. За контрактом вона ще принаймні чотири роки працюватиме в Києві. А потім мріє оселитися тут у власному будинку і зайнятися бізнесом. Велері дуже добре пам`ятає, якою була Україна тринадцять років тому. І переконана, що й надалі все змінюватися тут буде лише на краще.

Розсилка

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG