Спеціальні потреби

"Це було як рок-фестиваль, зірками були військові". Рух "Жовта стрічка" - про звільнення Херсона, премію Сахарова та опір окупації


 Рух громадського спротиву на тимчасово окупованих територіях України "Жовта стрічка". Фото: Telegram @yellowribbon_ua
Рух громадського спротиву на тимчасово окупованих територіях України "Жовта стрічка". Фото: Telegram @yellowribbon_ua

14 грудня у Європарламенті відбулось вручення Премії Сахарова за свободу думки. Цього року її присудили мужньому народу України в особі Президента Володимира Зеленського, лідерів та громадянського суспільства, які, як відзначила президентка Європарламенту Роберта Мацола, у протистоянні російській війні "захищають весь наш континент, наші цінності, свободу, верховенство права і демократію". Номінація відзначила роль ДСНС України, волонтерки Юлії Паєвської, правозахисниці Олександри Матвійчук, мера Мелітополя Івана Федорова, а також руху громадянського опору окупації "Жовта стрічка".

Голос Америки поговорив із засновником і координатором "Жовтої стрічки" про премію, життя в окупації, звільнення Херсона і продовження мирного опору українців на окупованих територіях.

Марія Прус, Голос Америки: Іване, під час інтерв'ю ви продовжуєте вдягати медичну маску, щоб закрити обличчя, попри те, що Херсон звільнили. Чим це зумовлено? Чому для вас важливо зберігати анонімність?

Не очікував я від Херсона спротиву

Координатор руху «Жовта Стрічка»: Наш рух працює від Луганщини до Криму, і від мене як від координатора залежить багато важливих питань менеджменту цієї нашої такої міні-кампанії. Тому бажано все ще залишитися анонімним. Якщо до звільнення Херсона я взагалі не показував лице, то потім, зрозуміло, що хоча б очі бачили, як я взагалі виглядаю. Тому домовились щодо цього, але все ще в масці, все ще змінюю номери телефонів, такі інструкції безпеки.

М.П.: Зрозуміло, тобто Іван – це не справжнє ваше ім’я.

«ЖС»: Ні.

М.П.: Розкажіть про себе, чим займались до окупації.

рівень проукраїнізму не спадав взагалі, і так до дня звільнення Херсона

«ЖС»: Народився в Херсоні, працював в Херсоні, цікавлюсь програмуванням і сферою ІТ. Ми з колегою, насамперед розробляли логістичну систему, коротку CRM систему, але для агрофірм.

Таким займався, якимось активізмом дуже ніколи не горів. А батько учасник Помаранчевої революції, Революції гідності, правда, він взяв уже всю нашу сім'ю, тому я відносно малим, підлітком, подавав цеглинки.

М.П.: Як почалася окупація у Херсоні? Як ви виживали ці довгі місяці, особливо вам, молодому чоловіку, на яких окупаційні сили часто звертали особливу увагу?

так сталось, як маленький рок-фестиваль, там зірками були військові, всі з ними фотографувались

«ЖС»: Та вижити можна було, це все нормально. Проблема була соціально-гуманітарна. Тобто продукти доставляли з Росії, «ЛНР/ДНР». Тут вже питання, за що купити. Але головне – вода, їжа, десь ти думаєш, де знайти кошти, - так кожен українець. Також росіяни почали підривати трансформаторні будки, нищити лінії електропередач, були проблеми з електрикою, зі зв’язком. Вирубають зв’язок – це інформаційна бульбашка. Потім, вони викрали обладнання місцевих провайдерів інтернету, поперевозили. Немає нормального інтернету, проблема зарядити телефон – ну, такі питання були. Постійні погрози були: беріть [російський] паспорт, бо не отримаєте гуманітарку, або вас не випустять з міста, з області, на підконтрольну [Україні] територію. І так жилось.

Не очікував я від Херсона спротиву. Як і, можливо, кожен, хто був не на півдні України, то думає, що тут всі дуже проросійські. Але те, що сталось у перших числах березня і наприкінці лютого, - то просто не описати нормально словами, те, як люди просто виходили, зупиняли техніку росіян. Це було надприродно. І після цього рівень проукраїнізму не спадав взагалі. І так до дня звільнення Херсона. Тоді, коли звільнили, сотні людей повиходили, атмосфера досі святкова.

М.П.: Згадайте, будь ласка, як це було. Зрозуміло, що це було дуже очікувано.

те, як люди просто виходили, зупиняли техніку росіян - це було надприродно

«ЖС»: Якщо ви пам’ятаєте, всі ці інформаційні вкиди із червня місяця – «завтра звільнять Херсон». А там лінія фронту – за 20 км. І ми знали, що поки не звільнять Киселівку і Чорнобаївку, це по дорозі до Херсона, то мови нема. І люди так: "Ну завтра, завтра". А тут гоп – і Харківщину звільнили. І коли я побачив, що звільнили Снігурівку (10 жовтня – ред.), то подумав: це кльово.

Напевно, що всі не спали тоді, моніторили мережі: те звільнили, те звільнили, там український прапор. Побачив перші повідомлення наступного дня про Киселівку, Чорнобаївку, і потім вже мені почали писати на телеграм-бот «Жовтої стрічки», почали кидати фотографії. Раніше я отримував фотографії з якихось завдань зі стрічками, плакатами, а тепер я почав отримувати фотографії з військовими. Я зрозумів, що потрібно виходити на площу, а там вже сотні людей. Ну якось так сталось, хоча вночі всі помічали, що техніка переїжджала, раніше комендантська година наставала, росіяни готувалися до міських боїв. А вже під ранок, о 4-5 всі бачили, як вони пішки ходили під Антонівським мостом.

не було взагалі ніякої ідеї, ми просто хотіли бути корисними

От так сталось, як маленький рок-фестиваль, там зірками були військові, всі з ними фотографувались. Класно згадується.

М.П.: Ви сказали, що не очікували від херсонців такої проукраїнськості. Це те, що вас надихнуло, дало ідею руху «Жовта стрічка»?

«ЖС»: Та не було взагалі ніякої ідеї, ми просто хотіли бути корисними. І знали, що буде пропаганда, росіяни зі своїм телебаченням, газетами, радіо. Що робити, щоб наше населення не зомбували? От немає інтернету. Окей – стрічки, плакати, будемо писати маркерами «Херсон – це Україна».

Отак воно починалось. І потім подумали, у нас ще окуповані території. Треба символ. Синя стрічка? Блакитно-жовта? У мене вдома було багато жовтих стрічок. То давай жовту стрічку. І от так ми сотню вивісили, воно так розійшлось.

Нас там, може, 50-70 активістів... – це маленькі цифри, але це бойова одиниця, яка готова до якихось дій

М.П.: Як далі розвивався рух? Наскільки велика команда? Із тим, як ЗСУ звільняють міста, чи вже меншій кількості людей потрібна така підпільна робота?

«ЖС»: Дуже тяжко вести підрахунок людей. Дійсно, десь звільнили якийсь населений пункт, десь повиїжджали, особливо наші активісти. Ми підтримуємо контакт, це якісь месенджери або телеграм бот.

Нас там, може, 50-70 активістів, і то збільшилось – це маленькі цифри, але це бойова одиниця, яка готова до якихось дій. Або це стрічки, плакати, або це передача корисної інформації, в тому числі, про колаборантів.

в Херсоні ми це почали, десь когось надихнули, знайомі допомогли у Мелітополі та Криму це все розвинути

Тяжко координувати таку кількість, бо в кожного якісь свої питання. Коли я у Херсоні, я можу сам друкувати, робити якісь «закладки». Але це дуже тяжко у Донецьку й Луганську. Бо в Херсоні ми це почали, десь когось надихнули, знайомі допомогли у Мелітополі та Криму це все розвинути.

Але це тяжко. Як передавати листівки в Донецьк, через КПП? Десь там можна за хабар пронести. Там написали: "У нас є принтер". Принтер передали – немає фарби. Немає А4, давайте не А4 формат. Давайте будемо малювати графіті. Купили жовту фарбу. Але жовта фарба – це підозріло, давайте купимо ще червону, зелену, чорну, всі накупили. Бо якщо ти прийдеш у трикотажний магазин за жовтими стрічками – треба ще щось купити, синю, червону, білу. Хтось не купує, а в’яже, хтось малює плакати від руки. Такі потреби.

Але бачимо позитивну тенденцію, що деокупували якісь населені пункти на Херсонщині – оп, більше матеріалів з Криму, доєдналось ще п’ятеро людей, шестеро, скинули якусь інформацію. Коли звільнили все Правобережжя, у нас вибух Криму ще раз там, щось, може, десь тренувалися їхні ППО над Севастополем, випадково, серед білого дня – оп, додатково [інформація], де хто стріляв, хто там, ось іще пару жовтих стрічок. Усе пов’язано.

деокупували якісь населені пункти на Херсонщині – оп, більше матеріалів з Криму

М.П.: Тобто ви допомагаєте із координацією, радите, як це правильно зробити, щоб не викликати підозру, а вони вже за свій рахунок купують і самі все роблять?

«ЖС»: Якщо є можливість. Ми нікого не змушуємо. Наприклад, пишуть: «Я купив», «я порізав одяг», «я можу це робити», «я можу бути корисним у чомусь», «я зробив власні плакати», «дайте ваше лого у PNG форматі, ми самі все зробимо», або «чи є у вас кошти, щоб мінімально допомогти мені купити фарбу» - з цим намагаємось допомогти.

М.П.: Щодо колаборантів – чи ви заохочуєте свідків співпрацювати із правоохоронними органами, щоб притягнути до відповідальності людей, які співпрацювали із російською владою.

Ми не відповідаємо, чи вони будуть покарані. Вони вже зрадили, це зрада совісті

«ЖС»: Ми просто отримуємо величезний потік інформації про людей. Від «там дядя Стьопа взяв паспорт Росії» до «Сальдо відпочиває в цьому готелі». І просто намагаємося верифікувати якось, підтвердити – і просто передати інформацію. Ми не відповідаємо, чи вони будуть покарані. Вони вже зрадили, це зрада совісті, а там не нам судити, не нам вирішувати ті всі обставини. У нас є інфа – перевірили, передали.

М.П.: Ви та багато інших людей залишились жити в окупації. Чи ви вважаєте ви, що ваш рух допоміг побачити українцям в інших областях побачити, що і на півдні, і на сході України є чимало патріотів України?

«ЖС»: Ми би хотіли так думати, звісно.

«Жовта стрічка» була тим голосом в окупації, і що люди на підконтрольній змогли підтримати. Ми бачимо щоденно, щось [про акції руху] в новини потрапляє, це прекрасно, ми раді, тобто це працює. Не обов'язково знати людям, як це жити в окупації, не в усіх є можливість виїхати, або просто є можливість, є все, нічого не треба, і просто люди залишаються, або не хочеться нічого змінювати. І це найпоширеніша причина. «Я народилася/народився в Херсоні, все життя живу, я нікуди не збираюся, Україна тут буде».

Я народилася/народився в Херсоні, все життя живу, я нікуди не збираюся, Україна тут буде

Це так би гасло однієї з наших активісток у Херсоні. Вона знала, що Україна буде тут. Ми їй: "Давайте ми допоможемо виїхати, у неї є діти, давайте допоможемо, якісь кошти знайдемо". - "Ні, тут мій дім, мене тут нічого не тримає, але я тут народила дітей, я хочу залишитися, я буду відвойовувати власне місто". І навіть після звільнення, ми коли зустрічаємось, вона питає: «Є ще листівки? Я буду їх клеїти». Ми просто їх клеїмо, їх зривають, замальовують. Є така російська нечисть все ще в Херсоні. «Z», «V» малюють досі. Вона хоче далі протистояти цьому всьому, у неї така чітка позиція. Вона хоче працювати, займатися вихованням дітей, але у неї така факультативна робота – надалі входити в історію.

М.П.: Ви раніше казали, що у русі багато жінок. Чому?

«ЖС»: Ми не знаємо. 70-80% жінки, це правда. Креативи – їхні, малюють – вони. Легко з ними працювати, дуже творчі люди.

Хто ж підриває колаборантів? Ніхто ж не знає.

М.П.: Чи може це ще бути пов'язаним із тим, що до чоловіків більше перевірок, а жінки викликають менше підозри?

«ЖС»: Ймовірно. Не хотів би ділити на види супротиву, але не секрет, що більше чоловіків більше займаються збиранням інформації. Вони можуть маленькою групкою піти, поговорити з окупантами на якомусь блокпості, щось дізнатись. Ці [окупаційні сили] в сауні, в бані відпочивають – вони можуть передати інформацію, щось допомогти наводити. Може, щось більш радикальне. Хто ж підриває колаборантів? Ніхто ж не знає. Жінки можуть більше зібрати всяких чуток по місту, де хто зрадник, де хто відпочиває, їм легше.

М.П.: Які особливості руху опору українців в областях, що були окуповані із 2014 року та в Маріуполі?

Донеччина, Луганщина, Крим – це зовсім інші якісь випадки окупації, там більше 8 років окупації, їх залякали, репресували.

Маріуполь є величезним центром для збройних сил Росії. І незважаючи на небезпеку, жахливі гуманітарні обставини, люди мають в собі це полум'я до свободи, до боротьби

В Маріуполі діє рух, їхнім символом спротиву є буква «Ї», яку ми якраз вводили в Херсоні, ми там починали працювати в травні із жовтими стрічками, а надалі через соціально-гуманітарні проблеми було все тяжче там працювати, тому там зараз ми бачимо шалений інформаційний бум, і з плакатами «Маріуполь – це Україна», і з буквою «Ї». Люди там активно працюють, це заслуговує на нереальну підтримку, тому що те, що місто і його жителі пережили, облога 80 днів, плюс вони в тилу окупації, і плюс Маріуполь є величезним центром для збройних сил Росії. І незважаючи на небезпеку, жахливі гуманітарні обставини, люди мають в собі це полум'я до свободи, до боротьби, і роблять що можуть.

М.П.: Розкажіть про те, як рух «Жовта стрічка» разом з іншими представниками громадянського суспільства України отримав премію Сахарова.

«ЖС»: З нами просто зв'язалися багато місяців тому депутат Європарламенту. Сказали, що будуть висувати кандидатів, хочуть запропонувати нас. І від нас потрібно було описати різними мовами нашу діяльність і нашу головну мету. І потім ми вже побачили, що нас все-таки номінували, і потім разом з українськими народом та громадськими діячами здобули премію. Напевно, це є гарним прикладом боротьби людей за їхні права, за свободу думки та слова, за що саме й номінують на премію.

Це величезна робота наших активістів, які, незважаючи на якусь небезпеку, тортури, репресії, навіть арешти і часу на допитах у підвалах, все ще боролися за власні права та свободи

Це величезна робота наших активістів, які, незважаючи на якусь небезпеку, тортури, репресії, навіть арешти і часу на допитах у підвалах, все ще боролися за власні права та свободи. Для мене особистого життя не змінилось, звісно, але добре, що Європарламент відзначається, що це нереально крутий і важливий внесок.

М.П.: Коли ви будете готові зняти маску і розказати більше? Після перемоги України?

«ЖС»: Залежно від того, що ми вважатимемо перемогою України. Розвал Росії? Прекрасно. У наступні пару років може й зніму. Але допоки є хоч один окупований населений пункт, ми будемо працювати. Імовірно, може, прийдеться звільняти Білоруську Народну Республіку, Білгородську [область], може, там теж треба буде вводити жовті стрічки або інші стрічки. Ми готуємося, потрібно буде й там працювати, там є українці (сміється). Тому плани наполеонівські, й будемо максимально анонімізувати себе.

  • 16x9 Image

    Марія Прус

    В українській службі Голосу Америки з 2016 року. Висвітлює політику, культурні та соціальні події, а також життя української громади у США. Має ступінь магістра Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Форум

Відео - найголовніше

"В Америці немає місця насильству", — Джо Байден. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:39 0:00

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG