Спеціальні потреби

Ядерний шантаж Путіну нічого не дасть. Грозєв, Стент, Файфер - про ядерні погрози, анексію та мобілізацію


У своїй промові Путін пригрозив західним країнами використанням Росією ядерною зброєю.
У своїй промові Путін пригрозив західним країнами використанням Росією ядерною зброєю.

Експерти кажуть, що західним країнам не слід змінювати тактику через можливість оголошення захоплених Москвою українських областей територією Росії.

Володимир Путін, виступивши з промовою про «часткову мобілізацію» та гарантію визнання майбутніх сепаратистських «референдумів» на захоплених Росією територіях сходу України, спробував підвищити ставки у своїй боротьбі із Заходом, а також ще більше закрутити гайки всередині країни, поставивши її на військові рейки.

Нічого з того, чого російський лідер намагається досягти цими кроками, у нього не вийде – таких висновків приходять експерти, з якими про цілі останніх дій Путіна поговорив «Голос Америки».

Ядерний блеф Путіна є саме блефом – вважає журналіст-розслідувач проекту Bellingcat Христо Грозєв, з яким поговорила Українська служба «Голосу Америки»:

«Якщо оцінювати російський ядерний арсенал у цифрах, то це не дає жодного уявлення про реальні можливості. Якщо [якась зброя] не проходила випробувань роками – а російський ядерний арсенал не проходив їх роками – є величезний ризик, що вона не спрацює, як потрібно. Так, ми збираємо статистику, дивимось об'єктивні дані, але ніхто не може напевно сказати нам – чи Кремлю – яку частину цього арсеналу все ще можна використати. У разі сприйняття Путіна слабким, його офіцери, швидше за все, не підкоряться наказу застосувати ядерну зброю, оскільки слабкий Путін не зможе надати їм захист від майбутнього трибуналу, правосуддя».

Ядерний шантаж Путіна навряд чи буде ефективним – у цьому впевнений й Грегорі Файфер, виконавчий директор Інституту сучасних світових проблем у Вашингтоні, Російській службі «Голосу Америки». Він каже, що адміністрація Байдена «мала рацію, не клюнувши на цю наживку і не відреагувавши на ядерну риторику».

«Путін, оголошуючи захоплені українські території російськими, виправдовує можливість застосування ядерної зброї, щоб їх тепер у неї не відібрали, а заразом оголошує так звану "часткову мобілізацію", і до цього потрібно ставитись обережно. Але також варто враховувати те, що він просто розраховує на втому Заходу від цієї війни та втрату єдності в лавах західних країн, особливо взимку, якщо виборці в західних країнах зазнають поневірянь через кризу енергопостачання. Він завжди грав у цю гру», – пояснює експерт.

«Виглядає, що надія чи стратегія для Путіна полягає в тому, давайте формально додамо ці країни, ці території до Росія, щоб я міг тримати Захід у заручниках, кажучи: якщо ви вторгнетеся на мою територію, я використаю ядерну зброю проти Заходу. Я не думаю, що цей блеф спрацює, але, схоже, це єдине, що зараз придумав Путін», - говорить Грозєв.

При цьому слабкість Путіна, за словами Грозєва, вже виявилася на полі бою в Україні: «Очевидно, що режим Путіна, який втрачає кілометри лінії фронту в Україні, стає менш лякаючим для його власного населення». До того ж, говорить він, значна частина репресивної машини Кремля є недієздатною, оскільки перебуває на передовій в Україні – Росгвардія, наприклад.

«І вони не зможуть стримувати людей на вулицях з тією самою ефективністю, з якою це робили у 2021 році», - говорить журналіст-розслідувач. За словами Грозєва, який цього тижня був у Вашингтоні, його головне повідомлення до представників американської влади та ескпертного середовища полягало у тому, що у російському суспільстві відбувається чимало процесів, які можуть привести до кінця цього режиму.

Дослідниця Джорджтаунського університету Анджела Стент сказала в інтерв'ю кореспонденту Російської служби «Голосу Америки», що оголошена Путіним моблізація посилить невдоволення в середині Росії.

«Досі він не оголошував мобілізацію саме тому, що не хотів провокувати появу набагато більш опозиційних настроїв щодо цієї війни, тому він і посилав на війну чоловіків із бідних російських регіонів, часто не росіян за своїм етнічним походженням. Зараз, коли залучатимуться до війни люди з основних російських міст, у країні виникне набагато більше невдоволення. Я думаю, що вони дозволили різним «яструбам» у пропагандистських шоу практично відкрито критикувати владу та співвітчизників за те, що немає більш рішучих дій, і тепер намагаються подати мобілізацію такою собі відповіддю на критику».

За її словами, у разі оголошення окупованих українських територій російськими ніхто не збирається визнавати ці референдуми легітимними:

«Україна та Захід скажуть, що ніяка це не частина Росії. Очевидно, що Путін намагається залякати Сполучені Штати та українців, щоб зупинити їхній контрнаступ, і налякати країни НАТО, щоб вони припинили підтримувати Україну. Але я не думаю, що це спрацює. Якщо ви послухаєте промову Байдена на Генеральній Асамблеї ООН або (…) промову президента Франції там же, то ясно, що дії Путіна викликають протилежний ефект».

«Те, що він зробив, – продовжує Анджела Стент, – лише подвоїть рішучість США та європейських країн підтримувати Україну, давати їй більше зброї».

Анджела Стент сумнівається, що Вашингтон готовий прямо зараз почати постачати Україні більш серйозне та далекобійне озброєння, але дискусії з союзниками про це йдуть: «Я бачу, що Польща, країни Балтії та Великобританія рішуче налаштовані в сенсі надання озброєнь Україні, але я маю відчуття, що позиція США поки залишиться такою, якою вона є зараз».

Заходу треба щонайменше продовжувати дотримуватися існуючої стартегії стримування, говорить Файфер.

«Я думаю, що потрібно просто продовжувати вперто робити те, що Захід вже робить, і продовжувати це ще більшою мірою: Україні потрібно більше зброї, Україні потрібно більше навчання у зв'язку з цими озброєннями, і їй потрібна економічна підтримка. Заходу необхідно посилити підтримку України, щоб гарантувати відсутність Кремля будь-яких шансів на перемогу в цій війні».

Більше того, Захід, на думку Файфера, повинен ясно дати зрозуміти, що він домогатиметься повного військового фіаско для Путіна та його режиму: «Путін розуміє тільки силу, і західні країни мають бути в змозі показати, що немає жодних обмежень на силу, яку Захід зрештою може застосувати у цьому конфлікті».

За словами Грозєва, успішний український контрнаступ та спроби Путіна відповісти на нього зменшують його підтримку й всередині його оточенння.

«По-перше, навколо Путіна є дуже маленька бульбашка, яка справді свідомо хотіла цієї війни, половина з них тому, що вони заробляли на цій війні мільярди, а друга половина - через бажання знайти механізм, щоб залишатися при владі назавжди, що ця війна ніби пропонував їм. Але люди в трохи більшому колі не мають ідеологічного відношення до цілей війни, але можуть втрати усе економічно та щодо способу життя. Отже, це зовнішнє коло зараз, на мій погляд, розглядає ситуацію як можливість для них або вплинути на те, щоб Путін пішов, або фактично замінити Путіна, тому що вони не збираються страждати за те, що вони ніколи не підтримували або в чому не брали активної участі».

Чи показують відчайдушні дії Путіна, що він хоче якнайшвидшого закінчення військових дій в Україні, які обернулися для нього великим провалом? Про це нещодавно говорив президент Туреччини Ердоган, але Грегорі Файфер сумнівається в цьому:

«Я вважаю, що тим, хто формує політику на Заході, варто враховувати, що Путін хоче продовження цього конфлікту якнайдовше. Він уже отримував вигоди від заморожених конфліктів у Грузії та Молдові, і думка про те, що зараз він шукає якихось шляхів виходу з цієї війни – це дуже характерна для західного аналізу ідея, у якій я сумніваюся».

Вигоди, яких Володимир Путін намагається досягти, піднімаючи ставки, кажуть експерти, здаються абсолютно ілюзорними, порівняно з реальними ризиками для його режиму. Судячи з нещодавнього саміту ШОС в Узбекистані, від Кремля починають дистанціюватися країни, які ще нещодавно були налаштвоані давно були налаштовані до нього доброзичливо чи нейтрально.

«Це Ердоган, який займає дуже чітку позицію щодо війни на користь України, але що ще більш важливо, і китайське керівництво, і Індія, і країни, які Росія воліла б, щоб вони принаймні не приєдналися, тепер стають більш критичними. І це, знову ж таки, я думаю, є функцією цих лідерів, які сьогодні бачать у Путіну невдаху і не хочуть бути з ними пов’язаними», - говорить Грозєв.

Дивіться також: «Суспільство втрачає страх влади». Інтерв’ю з дослідником Bellingcat Хрісто Грозєвим про російське суспільство та ядерну загрозу. Відео

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Головна виконавча редакторка Української служби Голосу Америки, журналістка. Висвітлюю політику, відносини України-США, соціальні питання, але найбільш люблю розповісти гарну людську історію. Роблю включення із місця подій, записую інтерв’ю, пишу аналітичні статті, запускаю нові проєкти. Авторка двох книг та двох документальних фільмів. 

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG