Кореспондентка «Голосу Америки» Вікторія Купчинецька поспілкувалася з Сильваною Габданк-Колачковською про те, чому рівень демократії в Євразії в цілому знизився і як репресивні закони, прийняті в Росії, впливають на інші країни.
Вікторія Купчинецька: Ви відзначаєте тривожні тенденції в галузі демократії в Євразії?
Сильвана Габданк-Колачковска: Дійсно, за останні 10 років зниження рівня демократії по всій Євразії не просто спостерігається – воно прискорюється. Росія знаходиться в авангарді цього тренду. Росія – не найбільш авторитарний режим, але вона сильно впливає на ті закони, які авторитарні режими або режими, які знаходяться на межі між авторитарними і демократичними, приймають. Є рідкісні винятки – на Балканах, наприклад, спостерігається покращення. Але, загалом і в цілому, в регіоні, включаючи Центральну Європу, спостерігається високий рівень корупції, незважаючи на наявність інститутів для боротьби з нею.
В.К.: А які процеси, з вашої точки зору, відбуваються в Росії?
С.Г.: За весь час керівництва країною Володимиром Путіним тренд був негативним, і в останні два роки ми бачимо, що за ініціативою Кремля приймаються все більш репресивні закони. Зараз цей тренд помітніший, ніж раніше, але справа тут, мені здається, просто в тому, що Росія перестала прикидатися «нормальною країною» – нормальною в західному сенсі, в тому сенсі, що вона прагне до демократії. За останній термін Путіна була обмежена робота громадянського суспільства, можливість для громадян публічно висловлювати свій протест. Були ще більше обмежені ЗМІ, суди ще більшою мірою стали інструментом Кремля. Є деякі окремі судді, які можуть протистояти в окремих випадках, але в цілому це протистояння не впливає на загальні тенденції в суспільстві.
В.К.: По-вашому, в плані рівня демократії – Росія гірша, ніж Таджикистан? Або гірша, ніж Угорщина, де останнім часом спостерігаються явно недемократичні тенденції?
С.Г.: Наші висновки потрібно розглядати в контексті. Зниження демократичного рейтингу Росії саме по собі, може бути, і не таке різке, як в Угорщині, яка нас сильно здивувала. Рейтинг Угорщини знизився набагато більше, ніж рейтинг будь-якої іншої країни в регіоні – за винятком України, рейтинг якої впав до рівня, (на якому ця країна перебувала) перед Помаранчевою революцією. У Росії сама зміна рейтингу, може бути, і не така різка, але зміни, які там відбулися за останній час, дуже серйозні. Росія приєднується до країн Центральної Азії у новому змісті, якщо так можна сказати. Вона більше не прикидається, що залучена в демократичні процеси Західної Європи. Вона стає відкрито авторитарним режимом.
В.К.: Який вплив вона має на інші країни?
С.Г.: Ми бачили, що законопроекти, схожі на російські, – про заборону пропаганди ЛГБТ, про іноземних агентів – були представлені або навіть прийняті в декількох країнах. Навіть у Латвії і в Молдові йшло обговорення таких законів. Молдова повинна була його припинити, так як ЄС помітив і висловив невдоволення. Але такі країни, як Киргизстан, наприклад, у яких рейтинг демократії не дуже високий, але які дуже пишаються своїм активним громадянським суспільством, – в Киргизстані в парламенті є голоси, які підтримують цю російську модель. Так що мені здається, що вплив Росії більший у відкрито авторитарних країнах, але присутній і в інших країнах, які в іншому випадку могли б піти і по більш демократичному шляху.
В.К.: Чи це доводить, що Росія, як нещодавно сказав президент Обама, є впливовою силою в регіоні?
С.Г.: Я думаю, що так. Тут ще є такий момент – слабкі демократичні інститути в деяких євразійських країнах роблять приклад Росії більш впливовим. Чим більш консолідованою демократія в тій чи іншій країні, тим менший вплив має на неї політика Росії. Можна також сказати, що вплив Росії – це не тільки джерело, а й причина слабких демократичних інститутів у деяких країнах.
В.К.: Чому можна говорити про Росію як про атворитарну державу? Адже там є дуже живий і критичний Інтернет, різні партії – Комуністична партія є головним опонентом «Єдиної Росії», наприклад. Є приватний сектор, приватний бізнес, підприємці, еліти, люди вільно подорожують світом...
С.Г.: Справа в тому, що якщо держава вирішить відібрати у будь-якого окремого громадянина або організації їх права або їх власність, то вона зможе це зробити, тому що в Росії не існує ефективних захистів. І це робить Росію авторитарною країною.
В.К.: Деякі політики в Європі і в Америці називають президента Путіна «новим консервативним лідером», хранителем «сімейних цінностей». І він сам так себе позиціонує. Відзначимо, що в Європі консервативні рухи набирають силу, багато консервативних партій здобули перемогу на виборах до Європарламенту. Може бути, антидемократичні процеси в Росії є лише частиною загальних трендів в Європі?
С.Г.: Страшно подумати, що Путін може бути натхненням для яких завгодно, у тому числі і консервативних рухів. Але в цьому є частка правди – навіть в Угорщині ми чули, як прем’єр-міністр Віктор Орбан висловлював свої націоналістичні пристрасті і хвалив спроби Росії захистити російськомовних, росіян за кордоном. Однак, по-моєму, найважливіше – це те, що в демократичних країнах існує система стримувань і противаг, яка не дозволяє будь-яким політичним рухам нанести довготривалу шкоду суспільству. Ця система досить міцна, особливо в Західній Європі, і протистоїть політичним коливанням. Ми не вперше бачимо посилення впливу соціально-консервативних, часто ксенофобських груп у Західній і в Східній Європі. У роки, що передували розширенню Євросоюзу, такі партії теж користувалися великим впливом у Центральній Європі. У цьому є якась циклічність, вона пов’язана з економічними погрозами, економічною нестабільністю. Ці партії також намагаються протистояти руху за права ЛГБТ, який останнім часом посилився. Але все ж я не бачу в цьому чогось довгострокового.
В.К.: А що можна зробити в такій ситуації, коли майже по всьому пострадянському простору демократичні показники падають?
С.Г.: У подібних випадках ми завжди звертаємося до міжнародної громадськості в найширшому сенсі – щоб вона використовувала свій вплив. Можуть працювати в основному економічні механізми. Не приймати участі в економічній діяльності тієї чи іншої країни, яка «притискає» демократію. З Росією ситуація складна, так як у неї впливові друзі – Китай, наприклад. Але починати потрібно з того, щоб не зараховувати Росію до товариства світових лідерів. Можливо, Росія і лідер, але не в області «хорошого». І ми це бачили і в Україні, в Сирії...
В.К.: У Сирії таки було знищено хімічну зброю...
С.Г.: Звичайно, але разом з тим Росія багато разів виступала в ООН проти санкцій, спрямованих проти Сирії. І це Росія робила в інтересах Башара Асада, а не в інтересах сирійського народу. Так, у Росії були деякі перемоги у зовнішній політиці. Але в цілому її дії постійно підривають мир, стабільність і демократію. Що можна робити в такій ситуації? Поширювати інформацію серед людей, через Інтернет, через блоги – про корупцію, про демократію, щоб телебачення, яке контролює Кремль, не було в Росії єдиним джерелом інформації.
Вікторія Купчинецька: Ви відзначаєте тривожні тенденції в галузі демократії в Євразії?
Сильвана Габданк-Колачковска: Дійсно, за останні 10 років зниження рівня демократії по всій Євразії не просто спостерігається – воно прискорюється. Росія знаходиться в авангарді цього тренду. Росія – не найбільш авторитарний режим, але вона сильно впливає на ті закони, які авторитарні режими або режими, які знаходяться на межі між авторитарними і демократичними, приймають. Є рідкісні винятки – на Балканах, наприклад, спостерігається покращення. Але, загалом і в цілому, в регіоні, включаючи Центральну Європу, спостерігається високий рівень корупції, незважаючи на наявність інститутів для боротьби з нею.
В.К.: А які процеси, з вашої точки зору, відбуваються в Росії?
С.Г.: За весь час керівництва країною Володимиром Путіним тренд був негативним, і в останні два роки ми бачимо, що за ініціативою Кремля приймаються все більш репресивні закони. Зараз цей тренд помітніший, ніж раніше, але справа тут, мені здається, просто в тому, що Росія перестала прикидатися «нормальною країною» – нормальною в західному сенсі, в тому сенсі, що вона прагне до демократії. За останній термін Путіна була обмежена робота громадянського суспільства, можливість для громадян публічно висловлювати свій протест. Були ще більше обмежені ЗМІ, суди ще більшою мірою стали інструментом Кремля. Є деякі окремі судді, які можуть протистояти в окремих випадках, але в цілому це протистояння не впливає на загальні тенденції в суспільстві.
В.К.: По-вашому, в плані рівня демократії – Росія гірша, ніж Таджикистан? Або гірша, ніж Угорщина, де останнім часом спостерігаються явно недемократичні тенденції?
С.Г.: Наші висновки потрібно розглядати в контексті. Зниження демократичного рейтингу Росії саме по собі, може бути, і не таке різке, як в Угорщині, яка нас сильно здивувала. Рейтинг Угорщини знизився набагато більше, ніж рейтинг будь-якої іншої країни в регіоні – за винятком України, рейтинг якої впав до рівня, (на якому ця країна перебувала) перед Помаранчевою революцією. У Росії сама зміна рейтингу, може бути, і не така різка, але зміни, які там відбулися за останній час, дуже серйозні. Росія приєднується до країн Центральної Азії у новому змісті, якщо так можна сказати. Вона більше не прикидається, що залучена в демократичні процеси Західної Європи. Вона стає відкрито авторитарним режимом.
В.К.: Який вплив вона має на інші країни?
С.Г.: Ми бачили, що законопроекти, схожі на російські, – про заборону пропаганди ЛГБТ, про іноземних агентів – були представлені або навіть прийняті в декількох країнах. Навіть у Латвії і в Молдові йшло обговорення таких законів. Молдова повинна була його припинити, так як ЄС помітив і висловив невдоволення. Але такі країни, як Киргизстан, наприклад, у яких рейтинг демократії не дуже високий, але які дуже пишаються своїм активним громадянським суспільством, – в Киргизстані в парламенті є голоси, які підтримують цю російську модель. Так що мені здається, що вплив Росії більший у відкрито авторитарних країнах, але присутній і в інших країнах, які в іншому випадку могли б піти і по більш демократичному шляху.
В.К.: Чи це доводить, що Росія, як нещодавно сказав президент Обама, є впливовою силою в регіоні?
С.Г.: Я думаю, що так. Тут ще є такий момент – слабкі демократичні інститути в деяких євразійських країнах роблять приклад Росії більш впливовим. Чим більш консолідованою демократія в тій чи іншій країні, тим менший вплив має на неї політика Росії. Можна також сказати, що вплив Росії – це не тільки джерело, а й причина слабких демократичних інститутів у деяких країнах.
В.К.: Чому можна говорити про Росію як про атворитарну державу? Адже там є дуже живий і критичний Інтернет, різні партії – Комуністична партія є головним опонентом «Єдиної Росії», наприклад. Є приватний сектор, приватний бізнес, підприємці, еліти, люди вільно подорожують світом...
С.Г.: Справа в тому, що якщо держава вирішить відібрати у будь-якого окремого громадянина або організації їх права або їх власність, то вона зможе це зробити, тому що в Росії не існує ефективних захистів. І це робить Росію авторитарною країною.
В.К.: Деякі політики в Європі і в Америці називають президента Путіна «новим консервативним лідером», хранителем «сімейних цінностей». І він сам так себе позиціонує. Відзначимо, що в Європі консервативні рухи набирають силу, багато консервативних партій здобули перемогу на виборах до Європарламенту. Може бути, антидемократичні процеси в Росії є лише частиною загальних трендів в Європі?
С.Г.: Страшно подумати, що Путін може бути натхненням для яких завгодно, у тому числі і консервативних рухів. Але в цьому є частка правди – навіть в Угорщині ми чули, як прем’єр-міністр Віктор Орбан висловлював свої націоналістичні пристрасті і хвалив спроби Росії захистити російськомовних, росіян за кордоном. Однак, по-моєму, найважливіше – це те, що в демократичних країнах існує система стримувань і противаг, яка не дозволяє будь-яким політичним рухам нанести довготривалу шкоду суспільству. Ця система досить міцна, особливо в Західній Європі, і протистоїть політичним коливанням. Ми не вперше бачимо посилення впливу соціально-консервативних, часто ксенофобських груп у Західній і в Східній Європі. У роки, що передували розширенню Євросоюзу, такі партії теж користувалися великим впливом у Центральній Європі. У цьому є якась циклічність, вона пов’язана з економічними погрозами, економічною нестабільністю. Ці партії також намагаються протистояти руху за права ЛГБТ, який останнім часом посилився. Але все ж я не бачу в цьому чогось довгострокового.
В.К.: А що можна зробити в такій ситуації, коли майже по всьому пострадянському простору демократичні показники падають?
С.Г.: У подібних випадках ми завжди звертаємося до міжнародної громадськості в найширшому сенсі – щоб вона використовувала свій вплив. Можуть працювати в основному економічні механізми. Не приймати участі в економічній діяльності тієї чи іншої країни, яка «притискає» демократію. З Росією ситуація складна, так як у неї впливові друзі – Китай, наприклад. Але починати потрібно з того, щоб не зараховувати Росію до товариства світових лідерів. Можливо, Росія і лідер, але не в області «хорошого». І ми це бачили і в Україні, в Сирії...
В.К.: У Сирії таки було знищено хімічну зброю...
С.Г.: Звичайно, але разом з тим Росія багато разів виступала в ООН проти санкцій, спрямованих проти Сирії. І це Росія робила в інтересах Башара Асада, а не в інтересах сирійського народу. Так, у Росії були деякі перемоги у зовнішній політиці. Але в цілому її дії постійно підривають мир, стабільність і демократію. Що можна робити в такій ситуації? Поширювати інформацію серед людей, через Інтернет, через блоги – про корупцію, про демократію, щоб телебачення, яке контролює Кремль, не було в Росії єдиним джерелом інформації.
