Г.А.: Що представник українського видавництва робить в Америці?
О.К.: Навчаюсь в аспірантурі Гарвардського університету за напрямком україністика. В основному займаюся сучасною українською літературою, гендерною проблематикою. Одночасно є редактором Інтернет-проекту «Критики». У Вашингтоні в першу чергу займаюсь збором коштів на цей проект.
Суть проекту полягає у створенні нового інтерактивного сайту, який би об’єднав інтелектуальну спільноту України, дозволив поширювати високі стандарти публіцистики та журналістики, надав можливість публікувати матеріали (подкасти, архіви тощо) у різних форматах.
Зараз ми відновили сайт «Критики» як такий і працюємо над технічним завданням та над збором коштів на реалізацію проекту. Група «Критики» існує на сайті Facebook. Запрошуємо приєднуватись.
Інтерактивність – дуже важливий елемент майбутнього проекту. Перш за все вона полягає у відновленні довіри до інституту он-лайн дискусії. Йдеться про те, що зараз багато дискусій на різних форумах та блогах торпедуються «тролями», або коментарями, які не є суттєвими. У результаті, сама дискусія на тему допису сходить нанівець і аудиторія розчаровується у самому інституті такої дискусії.
Після того як на «Українській Правді» відкрилась можливість коментувати через Facebook – тобто буцімто особисто – ми бачимо багато прикладів осіб під різними псевдонімами. Цього ми хочемо уникнути. Ми будемо пропонувати учасникам ідентифікуватися повністю та вести відповідальну та змістовну дискусію, таким чином відновлюючи довіри до інститут дискусії он-лайн, і повертаючи українському читачеві простір вільної дискусії в Інтернеті.
Г.А.: Які чинники нині впливають на видання книг українською мовою?
О.К.: Тут треба уточнити, чи йдеться про видання чи НЕвидання книг українською мовою. На видання впливає постійний інтерес до української книги, який зберігається, незважаючи ні на що. На НЕвидання – низька платоспроможність потенційно зацікавлених читачів, а також – велика кількість перешкод для книжкової справи в Україні.
Державна підтримка видавничої справи не є вирішальним фактором. Важливо, щоб видавець не відчував, що над ним постійно висить домоклів меч податкової та інших адміністрацій.
Ідеться про те, що політика контролю та обмеження підприємництва в Україні загалом має змінитися на політику підтримки та заохочення підприємництва. Зокрема, наприклад, надзвичайно важко експортувати українську книгу за кордон. Навіть за наявності зацікавленого читача.
Окрім труднощів фінансового плану заважають різні бюрократичні обмеження та приписи. Тут ідеться про різні суто не принципові для книжкової справи приписи. Різні форми звітності, яки надзвичайно ускладнюють діяльність видавця.
Важливо також рухатись у напрямку поширення та реклами (маркетингу) української книжки. Наприклад, різні заходи на кшталт зустрічей із авторами, книжкові ярмарки, фестивалі тощо. Також ідеться про загальне заохочення до читання.
Г.А.: Якою, на Вашу думку, є кількість користувачів електронними читалками для книг в Україні?
О.К.: Важко сказати. Офіційно «Kindle» – на скільки мені відомо – досі не продається в Україні офіційно. Мені здається, що в Україні взагалі кількість людей, які читають з мобільних пристроїв – порівняно мала. Як правило ці люди – молоде, освічене покоління, яке може собі дозволити мати такий пристрій взагалі. Проблема є також у продажу текстів для таких пристроїв. В Україні не існує ринку електронної книги. Більшість текстів, які ті читачі, котрі володіють цими пристроями, читають, є піратською продукцією.
Це шкоди насамперед авторам та видавцям, які втрачають мотивацію писати та публікувати якісну українську книгу. Для прикладу, цього року «Amazon», який досі не представлений в Україні, продав більше електронних книг, ніж друкованих. Щоб досягти цього Україні потрібно пропагувати повагу до авторських прав, покращувати загальну економічну ситуацію та заохочувати розвиток книжкового ринку.
Г.А.: В умовах швидкого поширення цифрового формату книг для українського читача з’являються нові можливості?
О.К.: Так. Безсумнівно. Проблема однак полягає у тому, що українські видавництва не можуть брати участі у, наприклад, програмі «Google eBooks». Це пов’язано із специфікою сплати податків і оскільки «Google» є американською компанією, на даний момент лише американські та деякі міжнародні видавці можуть брати участь у продажу електронних книг через цю програму.
Видавництво «Критика» через афіліацію із американськими інституціями зараз намагається реалізувати програму продажу електронних книг, але ми напевно є винятком.
Г.А.: Яку підтримку надає видавництву «Критика» Український інститут у Гарварді?
О.К.: Ми отримуємо гранти від Українського інституту при Гарвардському університеті на публікацію різноманітних книжок, наприклад, на історичну тематику. Також співпраця існує на рівні інтелектуального обміну. Також багато авторів та дописувачів «Критики» проводять свої дослідження, користуючись фінансовою та науковою підтримкою Інституту.
«Критика» також організовує спільні конференції та семінари разом із Українським інститутом при Гарвардському університеті. Інститут Критики, котрий бачить себе українським відповідником Гарвардського українського інституту, публікує фундаментальні речі для українського контексту. Одним із останніх проектів є, наприклад, повне видання усіх праць Пантелеймона Куліша, чия роль в українській літературі та для української державності досі не була належно осмислена.
У цьому та інших випадках, видавництво та часопис «Критика» і Інститут Критики переймають на себе роль, котру в Україні мала би виконувати Академія Наук України. Цю роль ми виконуємо завдяки тісній співпраці із Українським інститутом при Гарварді. Результатом спільної праці є висока якість наших публікацій, котра для наших читачів вже стала еталоном.
