Спеціальні потреби

Як церковний календар посварив і об'єднав українців в Америці


На архівному фото поліція міста Чикаго затримує учасників заворушення біля греко-католицької церкви Св. Миколая, які вимагали освятити воду 19 січня 1968 року.
На архівному фото поліція міста Чикаго затримує учасників заворушення біля греко-католицької церкви Св. Миколая, які вимагали освятити воду 19 січня 1968 року.

З першого вересня Православна церква України та Українська греко-католицька церква переходять на новий календар. Замість юліанського, що відстає від світського на 13 днів, вони перейдуть на новоюліанський, що майже в усьому, крім пасхальних свят, збігається з григоріанським, яким українці, як і решта світу, користуються у повсякденному житті.

На тлі російської війни в Україні, яку, на думку багатьох оглядачів, Кремль розв’язав заради утримання українців у своїй геополітичній орбіті, цей крок розглядається як політичний, завдяки якому українці зможуть розпрощатися з «русским миром» і символічно приєднатися до Західного світу.

Разом з тим, зміна календаря, спрямована на об’єднання українців, створює дилему для багатьох українських парафій в Америці, для яких «старий стиль» був питанням національної ідентичності та зв’язку з Україною.

Чиказька Хрещенська битва за календар

Українців турбувала полонізація, чи латинізація, яку проводила Римо-католицька церква, та загальний тиск асиміляції
Юліян Гайда, журналіст з Чикаго

Понад пів століття тому центр Чикаго, міста на півночі США зі значною українською громадою, потрясли масові заворушення. Одного зимового дня кілька сотень святково вбраних людей у центрі міста увірвались до церкви і побили священників, від яких вони вимагали освятити воду. Це сталося 19 січня 1968 року, на Водохреще за старим стилем.

«Четверо осіб, включно з лікарем, були заарештовані за участь у бійці, яка сталася після того, як священники відмовилися освятити воду на Водохреще, яке вони відсвяткували 6-го січня», – повідомляла місцева газета Chicago’s American за гарячими слідами 20 січня.

На фото з газети Chicago's American одна з учасниць заворушення з порожньою пляшкою для освяченої води, яку вона не змогла отримати 19 січня 1968 року.
На фото з газети Chicago's American одна з учасниць заворушення з порожньою пляшкою для освяченої води, яку вона не змогла отримати 19 січня 1968 року.

У той час Америка переживала хвилю гучних протестів, пов’язаних з боротьбою проти расової дискримінації, але тут Чикаго зустрілося з протестом, суті якого його мешканці не могли зрозуміти.

«Бійку викликало рішення змінити традиційний календар, а в Чикаго натовпи не збираються навколо такого роду питань – лише навколо справді важливих справ, як наприклад того, чи возити автобусом кількох негритянських дітей до «білих» шкіл», – так писав популярний чиказький колумніст Майк Ройко на шпальтах Chicago Daily News.

Як місцевий коментатор українсько-польського походження, він добре знав, про що йшлося українцям, але не пропустив нагоди покепкувати з «бабців у хусточках з порожніми скляними слоїками», що влаштували революцію через календар.

Сатирична колонка у Chicago Daily News
Сатирична колонка у Chicago Daily News

Календар був лише верхівкою айсберга

«На той час найбільша загроза для української культури і для українців діаспори була не конче з Москви. Їх турбувала полонізація чи латинізація, яку проводила Римо-католицька церква, та загальний тиск асиміляції», – пояснює у розмові з Голосом Америки американський журналіст українського походження Юліян Гайда.

Він виріс у священничій родині, яка добре знала парафіян церкви Св. Миколая, де відбулася Хрещенська бійка, і зберегла багато спогадів, фотографій та газетних статей з того часу.

Вірні біля храму Св. Миколая у Чикаго в очікуванні церковної служби на Хрещення 19 січня 1968 року. Напередодні їхня церква ухвалила рішення перейти на новий календар, і священники відмовилися відправляти святкову літургію вдруге.
Вірні біля храму Св. Миколая у Чикаго в очікуванні церковної служби на Хрещення 19 січня 1968 року. Напередодні їхня церква ухвалила рішення перейти на новий календар, і священники відмовилися відправляти святкову літургію вдруге.

За його словами, до початку 1960-х років багато парафій вже перейшли на григоріанський календар – частково за розпорядженням єпископів, але також і через внутрішні причини – різниця в 13 днів породжувала побутові незручності. Свята часто припадали на будні дні, наприклад, щоб святкувати з родиною Різдво, потрібно було брати вихідний на роботі, забирати дітей зі школи. Українці також одружувалися поза громадою, асимілювалися – старий календар ускладнював життя.

Боротьба з асиміляцією та латинізацією

Але, як згадує Марта Фаріон, американська юристка, президентка Києво-Могилянської фундації Америки, далеко не всі були готові пожертвувати традицією та національною ідентичністю заради зручностей. Після війни до Америки приїхало нове покоління українців, загартованих у боях за Україну.

Це були люди, які боролися в лавах УГА, УПА, дивізійники, це були великі патріоти, які програли битву за Україну, і в них була ще відкрита рана
Марта Фаріон, правниця з Чикаго

На відміну від перших українських переселенців, які були економічними мігрантами, що шукали за океаном ліпшої долі, та переважно не мали доброї освіти, і які дивилися на священників як на найвищий авторитет, покоління повоєнних українців були добре організованою і національно свідомою громадою. Вона сформувалася ще у таборах для біженців у Німеччині, де активісти створювали свої школи, видавництва, громадські організації, і для них вільна Україна була не меншою цінністю, ніж християнська віра.

«Це були люди, які боролися в лавах УГА, УПА, дивізійники, це були великі патріоти, які програли битву за Україну, і в них була ще відкрита рана. Тому вони протестували не так проти зміни календаря, як через те, що ієрархи не рахувалися з думкою громади, для якої головне було зберегти українську ідентичність», – пояснює Фаріон.

У Чикаго відбувся щорічний фестиваль «Колядуймо разом». Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:31 0:00
Наші єпископи не сприймали Патріарха Йосипа як голову церкви. В Америці йшла сильна латинізація
Марта Фаріон

Також це був час, коли після майже повного знищення Української греко-католицької церкви в Україні внаслідок Львівського псевдособору 1946 року, УГКЦ знову спиналася на ноги. За кілька років до подій у Чикаго, завдяки старанням Ватикану з радянського ГУЛАГУ повернувся голова церкви – Йосип Сліпий. Він приїхав до Рима, коли йому було вже за 70, але замість того, щоб доживати віку в монастирі, він заходився відбудовувати українське церковне життя в діаспорі в надії перенести його колись в Україну. Це викликало тертя і з Ватиканом, де Папа відмовився визнати його Патріархом, і з керівництвом церкви у США.

«Наші єпископи не сприймали Патріарха Йосипа як голову церкви. В Америці йшла сильна латинізація. Я добре пам’ятаю, як наш єпископ у єпархіальному храмі Св. Миколая носив уже червону шапочку – пілеолус, як римо-католицькі священники, приймалися усі звичаї латинського обряду, запроваджувалася англійська мова, все переходило на римо-католицький обряд», – згадує Фаріон, яка також виростала у Чикаго.

Вона наголошує, що на чолі цього руху відродження були поважні та освічені люди – доктор права, знавець історії церкви, професор Василь Маркусь, професор Богдан Попель, інші провідні інтелектуали свого часу. Вона каже, що вони вважали, що Ватикан проводить «проросійську, прорадянську політику», бо на переговорах у Римі вони почули, що нібито не можна проголосити Патріархат УГКЦ з Патріархом Йосипом Сліпим на чолі, бо України як держави немає.

На допомогу прийшли православні

Пристрасті, що розгорілися того зимового дня у Чикаго, не вщухали багато десятиліть. Тодішній місцевий єпископ Ярослав Ґабро погрожував відлучити від церкви всіх «заколотників», понад 200 осіб. І як згадує Юліян Гайда, ворожнеча тривала і між людьми – доходило до того, що до старої церкви не заходили навіть на вінчання чи похорон.

Православні нас дуже добре прийняли, поки ми будували новий храм
о. Іван Кротець, колишній парох храму Свв. Володимира і Ольги в Чикаго

Протягом кількох років громада, що відкололася від парафії св. Миколая, поневірялася по різних приміщеннях, орендувала зали, але жодний не міг вмістити сотень їніх парафіян. Тож за словами тодішнього пароха, «жили на вулиці», доки старокалендарників не прихистили православні – сусідня парафія церкви Св. Володимира.

«Православні нас дуже добре прийняли, поки ми будували новий храм, і на Покрову, 14 жовтня 1973 року році Патріарх приїхав і освятив церкву. Кілька кварталів від православного храму Св. Володимира до нового греко-католицького храму Святих Володимира і Ольги йшла святкова процесія, у якій брали участь сотні людей», – згадує один з парохів нової громади архимандрит Іван Кротець.

Словенець за походженням та римо-католик за хрещенням, він, до слова, здійснив перед тим зворотній перехід – будучи семінаристом у Римі, він закохався у східну літургію, перейшов у візантійський обряд, вивчив українську мову і понад 50 років свого священничого служіння віддав українській громаді.

Старокалендарна парафія Свв. Володимира і Ольги «з пожертв, кредитів та вареників» вибудувала величний храм, приблизно у 300 метрах від своїх колишніх опонентів зі собору Св. Миколая, і стала однією з найбільших та найвпливовіших в Америці – до неї записано понад півтори тисячі родин, а на святкових службах храм ледве вміщає вірних.

Від нового календаря до старого. І назад

З плином часу та прибуттям нових хвиль емігрантів, церковні приписи ставали не такими жорсткими, а парохи, відчуваючи потребу, почали служити за двома календарями одночасно – Різдвяна служба була і 25 грудня і 7 січня, Великодні кошики освячували також двічі. Повністю, чи частково, але навіть ті парафії, що перейшли на григоріанський календар ще у 1950-х-1960-х роках, поверталися до старого стилю.

Коли батько 7-го січня відкрив царська врата, перед ним у вівторок, будній день, о 9-й ранку стояло 400 людей. Це був шок
Юліян Гайда, журналіст, син чиказького пароха

Показовим був випадок з парафією Св. Йосипа Обручника у тому ж таки Чикаго, яка за словами Юліяна Гайди, була заснована у 1956 році дітьми і внуками перших емігрантів, які вже не говорили українською мовою і жили від самої побудови церкви за григоріанським календарем. Через асиміляцію частина парафіян до початку 1990-х років вже відійшла, частина перейшла до звичайної католицької церкви – комусь вона була ближче географічно, комусь ментально.

«Але в час, коли у 1995 році мій батько почав служити, до нашої церкви почали приходити люди з нових хвиль еміграції. У 2006 році вони просили батька, чи не міг би він хоча б 7-го січня відслужити літургію. Він звернувся до єпископа, той сказав, що це могла б бути непогана ідея. Тож коли батько 7-го січня відкрив царські врата, перед ним у вівторок, будній день, о 9-й ранку стояло 400 людей. Це був шок», – згадує Юліян Гайда. Він навіть жартує, що старокалендарна церква Свв. Володимира і Ольги відчула конкуренцію.

Але це був процес, який відбувався у багатьох церквах по всій Америці. Ті, хто хотів святкувати з американцями, святкували Різдво 25-го грудня, ті, що дотримувалися традицій «старого краю», у тій же церкві – 7-го січня.

З часом створилася нова традиція – Різдво розділилося на «комерційне» – з покупками, подарунками і «різдвяними дзвониками», і «українське» – зі службою в церкві, кутею, варениками і колядками.

Україна вирішує іти тільки вперед, а куди піде діаспора?

Після років коливань та обговорень Православна церква України та Українська греко-католицька церква вирішили синхронно перейти на новий стиль з 1-го вересня, початку літургійного року. Більшість східних християнських церков перешли на новий календар, встановилений Папою Григорієм у 1582 році, ще 100 років тому, тому багато оглядачів називають це рішення «давно дозрілим і перезрілим».

Але вони визнають, що якби не війна, яку активно підтримала Російська православна церква, українські православні та греко-католики ще довго не наважилися б на цей перехід.

З 1-го вересня будемо переходити, як Патріарх просить
о. Іван Артимович, священник церкви Свв. Володимила і Ольги, Чикаго

Спираючись на досвід, обидві церкви в Україні не наполягають жорстко на стовідсотковому та негайному переході, обидві дали можливість парафіям обрати свій шлях і темп переходу. Але ієрархи висловили сподівання, що за кілька років більшість перейде на новий стиль, включно з парафіями у діаспорі.

Через 55 років після заснування старостильної парафії та 50 років після побудови чиказької церкви Святих Володимира і Ольги, її вірні вирішили і тут бути «зі старим краєм».

«З 1-го вересня будемо переходити, як Патріарх просить», – каже у розмові з Голосом Америки о. Роман Артимович, один зі священників парафії.

Канцлер Філадельфійської митрополії, яка об’єднує всі єпархії УГКЦ в Америці, о. Пітер Васло каже, що більшість храмів давно служать і за старим, і за новим календарем одночасно. Проте, ті кілька великих храмів, які продовжували служити виключно за старим календарем, у Чикаго, Нью-Йорку, Пармі, також збираються перейти на новий стиль.

У православних громадах до консенсусу ще далеко

Усі ці роки з 1949 року ми служили на Різдво лише 7-го січня. Але минулого року вперше ми служили і 25-го грудня, і 7-го січня
о. Володимир Штеляк, настоятель церкви Св. Андрія у Вашингтоні

У православних є більше розбіжностей. Наприклад, головний вашингтонський храм Св. Андрія, що належить до Української православної церкви Америки, перейде на новий стиль.

«Усі ці роки з 1949 року ми служили на Різдво лише 7-го січня. Але минулого року вперше ми служили і 25-го грудня, і 7-го січня. Ми у парафії ухвалили це рішення на щорічних зборах ще минулого року, але переходимо повністю тільки зараз, бо не встигли попередити тоді всіх, а це – велике рішення», – каже у розмові з Голосом Америки настоятель храму о. Володимир Штеляк.

Його церква канонічно належить до Константинопольського патріархату, який за умовами надання томосу Православній церкві України, почав опікуватися українськими церквами за межами України. Сама Вселенська патріархія, як і більшість православних церков, перейшла на новий стиль ще 1923 року.

Ми всі хочемо якнайдалі бути від росіян. Але це не їхній календар
Іван Яресько, голова громади церкви Св. Андрія у Блумінгдейлі

Але не всі православні українці в Америці погодилися прийняти омофор Вселенського патріарха, деякі наполягають на тому, що столиця їхньої церкви – у Києві, а не у Константинополі, і старий календар росіянам вони також не віддадуть.

«Це політичний крок, і я його розумію, ми всі хочемо якнайдалі бути від росіян. Але це не їхній календар, і в Грецькій, і в Єрусалимській церкві залишаються громади старокалендарників, то чому ми маємо віддавати росіянам свою традицію?» – каже Іван Яресько, голова парафії Св. Андрія, що в місті Блумінґдейл у штаті Іллінойс.

Вселенський Патріарх Варфоломій І, ліворуч, вручає миро, або освячену олію, яка використовується під час відправлення певних таїнств, митрополиту Епіфанію, главі незалежної Православної церкви України (праворуч) у Патріаршій Церкві с. Георгія в Стамбулі, неділя, 6 січня 2019 року. На церемонії підписання в Туреччині було створено помісну церкву, яка покинула російську церкву, з якою вона була пов’язана з 1686 року. (AP)
Вселенський Патріарх Варфоломій І, ліворуч, вручає миро, або освячену олію, яка використовується під час відправлення певних таїнств, митрополиту Епіфанію, главі незалежної Православної церкви України (праворуч) у Патріаршій Церкві с. Георгія в Стамбулі, неділя, 6 січня 2019 року. На церемонії підписання в Туреччині було створено помісну церкву, яка покинула російську церкву, з якою вона була пов’язана з 1686 року. (AP)

За його словами, традиція чи сила звички багатьох українців, які хочуть святкувати «свої свята», зможе подолати навіть конфесійні кордони.

«До мене зараз дзвонять люди з сусідніх греко-католицьких парафій. Вони питають, чи ми будемо святкувати по-старому. І кажуть, якщо так, то ми йдемо до вас і буде повна церква», – каже Яресько, який очолює зібрання православних парафіян.

Зараз Російська православна церква активно діє в Америці, вони відкривають нові парафії зі священниками з України
Іван Яресько

На його думку, рішення переходити на новий календар заради того, щоб «відірватися від Росії», може навпаки штовхнути в обійми «русского мира» тих українців в Америці, які втікають від його дій в Україні.

«Зараз Російська православна церква активно діє в Америці, вони відкривають нові парафії зі священниками з України, з УПЦ МП, які будуть далі служити за старим календарем, і багато людей з нових біженців до них підуть», – попереджає Іван Яресько.

На думку київської релігієзнавиці Людмили Филипович, така небезпека дійсно існує.

«Церква, що пов’язана з Росією, відчуває, що їй не дуже раді в Україні, і вона активізувалися, особливо за кордоном», – каже вона. Але на її думку, тут проблема є не так з календарем, як з тим, що в ПЦУ бракує священників.

«Така кількість громад у зв’язку з війною перейшла в ПЦУ, що виник серйозний кадровий голод», – пояснює Филипович. Вирішити цю проблему, на її думку, швидко не вдасться, бо на підготовку священника потрібно багато років.

Як не дивно, швидше може вирішитися проблема календаря – православні і католики, які ведуть переговори про перехід до спільної дати Пасхи, вірять, що до 2025 року їм вдасться дійти спільного рішення. І Великдень, який того року припадає на один день, зможе символічно об’єднати не лише два календарі, але і дві церкви.

«Тоді всі будемо разом», – каже о. Роман Артимович з парафії Свв. Володимира і Ольги.

Форум

Відео - найголовніше

Найважливіше з промови Байдена до американців.Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:10:45 0:00

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Threads

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Threads

XS
SM
MD
LG