Заручники готелю в Мумбаї згадують пережите

Ті, хто врятувались від вибухів у Мумбаї, називають це чудом і розповідають як вони переживали страшні години перед звільненням. Джо та Мерелін Ернстін намагались задокументувати кожну хвилину своєї відпустки у готелі Тадж Махал, але насолода часом, проведеним у готелі люкс, перетворилась у жах, коли на готель напали терористи.

Мерелін Ернстін пригадує: «Приблизно о 10.15, я тільки-но заснула, прозвучали вибухи, та почалась стрілянина, яка не припинялася. Було відчуття, що перестрілка відбувалась буквально біля наших дверей».

Мерелін каже, що після 12 годин стрілянини та вибухів вона та Джо вирішили спробувати втекти:

«Я хотіла лише побачити ще раз своїх дітей. Це було жахливо».

Вони вийшли у хол готелю, де спрацювала пожежна система, вода була повсюди. Мерелін навіть не зняла банного халату та вибігла, тримаючи у руках книжку Ніколаса Спаркса «Щасливчик».

Нижче на третьому поверсі у своїй кімнаті були заблоковані Вільям та Джералдін Стедельмен:

«Ми чули жахливі звуки, щось вибухало».

У кімнаті було темно. Єдиним джерелом світла був екран комп’ютера. Вони переписувались зі своєю дочкою у Массачусетс, щоб отримати останні новини про те, що відбувається ззовні:

«Тері написала – «Ваш готель горить», але дим ще не дійшов до нашої кімнати. Втім ми його вже відчували, він почав густішати. Тоді ми зрозуміли, що треба щось вирішувати».

Вільям та Джералдін були готові вийти, як почули стук у двері:

«Це могли бути військові і це міг бути лише один момент, коли ми могли врятуватись, але це могли бути і терористи, і ми могли померти». Але це були військові. Вони перевели їх у безпечне місце.

Боб Ніколас вечеряв з сімома своїми колегами у готелі. Вони прибули в Індію охороняти команду гравців у крикет, але їм довелось взяти на себе іншу роботу, – каже Боб:

«Я сказав – треба щось робити. Ніхто нічого не робить. І якщо ці хлопці потраплять всередину, ніщо їх не зупинить».

Вони перевели усіх до найближчої конференційної зали, заблокували двері холодильниками та столами, озброїли себе м’ясними різаками та ножами, знайденими на кухні.

«Ми сказали усім бути тихо, бо якби хтось почув, що у кімнаті було 150 осіб, ми б стали важливою мішенню».

Потім Ніколас та його група звели усіх людей з 20-го поверху у безпечне місце. Лише опинившись назовні, вони зрозуміли увесь масштаб трагедії, з якої їм вдалося вийти живими.