Вже давно стали практикою обміни між США та Україною на рівні представників різних професійних та соціальних груп. Особливого розвитку за роки незалежності здобули обміни у галузі освіти. Про успіхи та труднощі таких проектів Мирослава Ґонґадзе розмовляла з колишнiм керівником програми імені сенатора Фулбрайта в Україні, істориком Мартою Богачевською-Хом'як.
МҐ: Пані Марто, завдяки цій програмі українські науковці змогли відвідати Сполучені Штати. Який досвід вони здобували і чи мали змогу застосувати його, повертаючись в Україну?
МБХ: Програма імені Фулбрайта – це тільки одна з програм наших обмінів, вона дає українським науковцям значно більше, аніж просто американський досвід. Найважливіше, що вона робить – це відкриває світ українським науковцям. Завдяки цьому вони користають значно більше, ніж наші діаспорні науковці українського походження, що є в Україні.
Чимало скористала українська наука, адже чимало найцікавіших праць, які з’явилися останнім часом, наприклад, Тамари Гондурової чи Ярослава Грицака, частково написані за допомогою дослідів, проведених в Америці.
Молоді науковці, які викладають в українських університетах чи вищих школах, на жаль, можуть застосувати американський досвід найменше з тієї простої причини, що наука в Україні є дещо централізованою. І щоб провести новий курс, треба проходити через певні бюрократичні стадії. Молодим науковцям зробити це не так легко. Але попри це, всі ми користаємо з наукових обмінів.
МҐ: Окрім того, що українські науковці багато навчалися у Сполучених Штатах, їхні американські колеги також відкривали для себе Україну. Які враження вони привозили із собою з України і як це потім відбивалось на їхній роботі?
МБХ: Це дуже дивно, тому що майже всі науковці, в яких немає ані краплі української крові, які взагалі не пов`язані зі Східною Європою, коли їдуть в Україну, просто закохуються в неї у своєрідний американський спосіб. Вони закохуються не в історію України, а в українських людей. І знаходять щось практичне, що можна застосувати у своєму фаху.
Також багато із них намагаються впровадити сучасніший спосіб навчання дітей або навіть дорослих із фізичними чи розумовими вадами. В Україні такий підхід не дуже поширений. Науковці, які їдуть в Україну, часто мають досвід найпрестижніших американських шкіл. Іноді їм важко зрозуміти такі проблеми, як шахрайство, чи те, що науковець не має часу займатись наукою, бо він мусить читати лекції і курси. Вони не можуть зрозуміти й того, чому ніхто не намагається якось цьому зарадити.
МҐ: Окрім того, що Ви шість років очолювали програму Фулбрайта в Україні, ви ще й багато викладали, яких реформ, на Ваш погляд, потребує українська освіта?
МБХ: Насамперед треба визнати, що жодна система освіти не є досконалою, усіх їх безперервно треба оновлювати та змінювати. В українській освіті зроблено вже багато реформ, наприклад те, що існують різного роду школи. Але найважливіше, з чим треба боротися – це боротьба з академічною корупцією і плагіатом.