– Чи Ви далі продовжуєте працювати на «Першому каналі» і чи плануєте залишатися в Росії?
– Відповідь – так. Були чутки, що моя остання програма вийде 11 листопада і що я покидаю Росію назавжди. Це абсолютно безпідставно.
– Чому Ви вирішили, що настав час виступити з такою гострою критикою і зробити це на державному телебаченні?
– Це єдине місце, де я міг це зробити, щоб когось досягти. Звичайно, я міг це зробити на своєму сайті і в журналі, який читає дуже маленька кількість людей. Але, щоб досягнути великої групи людей, єдиний спосіб це зробити був через одну з трьох телевізійних мереж, які прямо чи непрямо контролює уряд. Це, по-перше. По-друге, я це сказав, бо відчував, що це треба сказати. Я вважаю, що ціла історія з Развозжаєвим була абсолютно несумісною навіть із найвіддаленішим розумінням напівнормальної юридичної системи і я відчував, що маю висловитися, бо мене ніхто не сприймає як безкомпромісного опозиціонера чи представника влади. Мене сприймають як людину посередині, і тому, коли я кажу щось дуже критичне і дуже гостре, то це викликає більший інтерес, адже інші передбачувані у цьому сенсі.
– Чи Ви бачите якісь ознаки розколу в Кремлі, групу, яка, можливо, більше готова сприймати критичні зауваження, які Ви зробили?
– Мені дуже важко відповісти на це запитання. Деколи ми бачимо те, що хотіли б побачити, а цього немає. Я не думаю, що є справжній розкол. Думаю, що Путін контролює ситуацію. Можливо, існує різниця між тим, що він вважає, що має відбуватися, і, тим, що, скажімо, вважає Медведєв (російський прем’єр – ред.), але це не розкол. Це нормальна різниця між людьми. Я певен, що дехто в Кремлі поділяє мої погляди, дехто ні, але чи це Медведєв і Путін, я дуже сумніваюся. Я не знаю, щиро кажучи.
– Ви висловили стурбованість з приводу справи Развозжаєва, але останнім часом у Росії відбулися й інші тривожні речі – стосовно фінансування недержавних організацій, визначення державної зради тощо, дехто це називає поглибленням авторитаризму. Як би Ви оцінили нинішню ситуацію?
– Передовсім я б сказав, що мені це не подобається і я не думаю, що тут є елемент параної. Це відображено в цих законах: закон про зібрання на поверхні є нормальним законом, але його можна застосовувати в дуже репресивний спосіб; закон про зрадників, знову ж таки, – його можна використати дуже різними способами. Тому я б сказав, що тут, безперечно, є небезпека. Це все є в Конституції. Не потрібні додаткові закони. Там усе дуже чітко сказано. У мене є відчуття, що деякі люди нагорі налякані і вони намагаються знайти шляхи, щоб контролювати людей, які дедалі менше підтримують владу. Вони дедалі менше вірять людям нагорі.
– Чи Ви відчували прямий тиск, щоб змусити подати у відставку або вибачитися?
– Ні, але коли я бачився з Костянтином Ернстом, який є генеральним директором «Першого каналу», а я з ним зустрічався зовсім з іншого приводу, то він почав із запитання: «Чи я повинен тебе звільнити?» І я сказав: «Так, давай. Тут будуть гарячі новини». Він розсміявся і сказав: «Я не знаю, хто цей бовдур, але давай про це забудемо» і це все. Можливо, до нього телефонували, але він на мене ніколи не чинив тиску, кажучи, «ти знаєш, до мене телефонують, і це дуже неприємно». Тому жодного тиску я не відчував.
Із Володимиром Познером спілкувався Richard Solash
– Відповідь – так. Були чутки, що моя остання програма вийде 11 листопада і що я покидаю Росію назавжди. Це абсолютно безпідставно.
– Чому Ви вирішили, що настав час виступити з такою гострою критикою і зробити це на державному телебаченні?
Ціла історія з Развозжаєвим була абсолютно несумісною навіть із найвіддаленішим розумінням напівнормальної юридичної системи
– Це єдине місце, де я міг це зробити, щоб когось досягти. Звичайно, я міг це зробити на своєму сайті і в журналі, який читає дуже маленька кількість людей. Але, щоб досягнути великої групи людей, єдиний спосіб це зробити був через одну з трьох телевізійних мереж, які прямо чи непрямо контролює уряд. Це, по-перше. По-друге, я це сказав, бо відчував, що це треба сказати. Я вважаю, що ціла історія з Развозжаєвим була абсолютно несумісною навіть із найвіддаленішим розумінням напівнормальної юридичної системи і я відчував, що маю висловитися, бо мене ніхто не сприймає як безкомпромісного опозиціонера чи представника влади. Мене сприймають як людину посередині, і тому, коли я кажу щось дуже критичне і дуже гостре, то це викликає більший інтерес, адже інші передбачувані у цьому сенсі.
– Чи Ви бачите якісь ознаки розколу в Кремлі, групу, яка, можливо, більше готова сприймати критичні зауваження, які Ви зробили?
– Мені дуже важко відповісти на це запитання. Деколи ми бачимо те, що хотіли б побачити, а цього немає. Я не думаю, що є справжній розкол. Думаю, що Путін контролює ситуацію. Можливо, існує різниця між тим, що він вважає, що має відбуватися, і, тим, що, скажімо, вважає Медведєв (російський прем’єр – ред.), але це не розкол. Це нормальна різниця між людьми. Я певен, що дехто в Кремлі поділяє мої погляди, дехто ні, але чи це Медведєв і Путін, я дуже сумніваюся. Я не знаю, щиро кажучи.
– Ви висловили стурбованість з приводу справи Развозжаєва, але останнім часом у Росії відбулися й інші тривожні речі – стосовно фінансування недержавних організацій, визначення державної зради тощо, дехто це називає поглибленням авторитаризму. Як би Ви оцінили нинішню ситуацію?
У мене є відчуття, що деякі люди нагорі налякані і вони намагаються знайти шляхи, щоб контролювати людей, які дедалі менше підтримують владу
– Передовсім я б сказав, що мені це не подобається і я не думаю, що тут є елемент параної. Це відображено в цих законах: закон про зібрання на поверхні є нормальним законом, але його можна застосовувати в дуже репресивний спосіб; закон про зрадників, знову ж таки, – його можна використати дуже різними способами. Тому я б сказав, що тут, безперечно, є небезпека. Це все є в Конституції. Не потрібні додаткові закони. Там усе дуже чітко сказано. У мене є відчуття, що деякі люди нагорі налякані і вони намагаються знайти шляхи, щоб контролювати людей, які дедалі менше підтримують владу. Вони дедалі менше вірять людям нагорі.
– Чи Ви відчували прямий тиск, щоб змусити подати у відставку або вибачитися?
– Ні, але коли я бачився з Костянтином Ернстом, який є генеральним директором «Першого каналу», а я з ним зустрічався зовсім з іншого приводу, то він почав із запитання: «Чи я повинен тебе звільнити?» І я сказав: «Так, давай. Тут будуть гарячі новини». Він розсміявся і сказав: «Я не знаю, хто цей бовдур, але давай про це забудемо» і це все. Можливо, до нього телефонували, але він на мене ніколи не чинив тиску, кажучи, «ти знаєш, до мене телефонують, і це дуже неприємно». Тому жодного тиску я не відчував.
Із Володимиром Познером спілкувався Richard Solash
Передрук з "Радіо Свобода" |