Льотні комбінезони західних пілотів рятують життя українських льотчиків. Інтерв'ю з американським авіатором Тревором Герстеном

Початок повномасштабного вторгнення Росії українська авіація зустріла не лише із застарілими радянськими літаками та гелікоптерами, а й із гострою нестачею захисного спорядження для авіаторів. Чи не найбільше потрібні льотні вогнетривкі комбінезони, шоломи та рукавиці.

Закрити цю потребу допомагає ініціатива Flight Gear Ukraine двох американських авіаторів у відставці - Тревора Герстена та Пітера Грінбурга. Із 2022 року вони збирають вживане й цілком ефективне оснащення, яке жертвують американські та європейські пілоти у відставці. Також вони купують нові елементи спорядження у співпраці із благодійними організаціями Wingmen For Ukraine та White Stork.

Льотчик ПС ЗСУ Фантом розповідав Голосу Америки, що Герстен і Грінбург, а також інші західні пілоти у відставці роблять значний внесок у допомогу українській авіації.

Захисне обмундирування вони передають адресно - відповідного розміру конкретним представникам української армійської, морської авіації чи ПС ЗСУ, які виконують бойові завдання. Загалом їм вдалось передати українцям понад 500 льотних комбінезонів, 180 льотних курток, понад триста пар льотних рукавиць, понад 150 вогнетривких балаклав, понад 70 тактичних і рятувальних жилетів, понад 200 особистих аптечок IFAK.

Льотні комбінезони й інше вогнетривке спорядження, яке рятує життя авіаторів у разі пожежі, дуже дороге і його майже неможливо купити в Україні, розповідає американський підполковник ВПС США у відставці Герстен, який за свою кар'єру працював військовим аташе, брав участь у плануванні операцій для F-16 та F-15E, а також брав участь у програмах військової співпраці з українськими збройними силами.

В інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Прус він також розповів про те, чому почав допомагати Україні та як українські авіатори віддячують західним побратимам.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності

Марія Прус, Голос Америки: Розкажіть про вашу військову кар'єру.

Тревор Герстен, підполковник ВПС США у відставці: Я офіцер ВПС США у відставці, прослужив 25 років. Зараз я волонтер і співпрацюю з різними неурядовими та благодійними організаціями, щоб допомогти Україні. Зокрема, я зосереджувався на допомозі українським авіаторам, будь-то ВПС, армія чи флот.

М.П.: Що ви робили як військовий офіцер? Ви сказали, що не були пілотом.

Т.Г.: 25 років - довгий термін. Останню половину кар'єри я був тим, кого називають офіцером з іноземних питань (foreign area officer). Тому я займався військовим співробітництвом, військовими і дипломатичними справами. Я обіймав кілька посад. Спочатку я був військовим аташе в Узбекистані. Далі були призначення в НАТО, в Іспанії. Моє останнє призначення, з якого я пішов у відставку, було в Данії в якості військового аташе в посольстві США.

Але за цей час у мене було багато точок дотику з українськими військовими. Наприклад, починаючи з 2018 року, я їздив в Україну та на заходи співпраці зі США та НАТО у сфері безпеки, куди ми їздили й спілкувалися з українськими військовими, зустрічалися з ними, дивились, як вони роблять речі, і вчитися одне від одного.

І саме через цей досвід, починаючи з 2018 року, я дуже, дуже тісно працював з українськими ВПС, коли я багато чого дізнався, але, що найважливіше, я знайшов багато друзів, що призвело до моєї здатності робити те, що я роблю зараз, займаючись волонтерською роботою.

М.П.: Отже, так, ви вперше поїхали в Україну в 2018 році. Ви сказали, під час тих міжнародних авіаційних навчань?

Т.Г.: Перший раз насправді був 2016, але 2018 з робочих завдань, для роботи з ВПС України. Знаєте, я просто скажу, що я працював з багатьма військовими, іноземними військовими, по всьому світу свого часу.

І коли я відвідав Україну і працював з ВПС України, щиро кажучи, я був вражений. І незважаючи на те, що ми мали різні прапори на наших уніформах і ми розмовляємо різними мовами, українські та американські військово-повітряні сили дуже схожі. Ви можете побачити той самий дух і товариськість в українських Повітряних силах та армії, авіації, флоті, як ви можете побачити в Повітряних силах США.

М.П.: Тож насправді досить мало відомо про співпрацю України з країнами НАТО. Ми знаємо ті великі міжнародні авіаційні навчання, "Безпечне небо" та "Чисте небо". Але в цілому ми знаємо, що українські системи озброєння загалом, наприклад, повітряний флот, - дуже застарілі. Із початком повномасштабної війни Росії українці почали отримувати сучасне озброєння для захисту своєї держави. Але чого українські сили навчалися протягом років до цього від союзників по НАТО?

Т.Г.: Військові США чи НАТО проводять заходи щодо співпраці у сфері безпеки у багатьох країнах світу. Вони їздять по всьому світу, це може бути щозавгодно: від медичних до пошуково-рятувальних служб, до розуміння законів збройних конфліктів, роботою над тим, як звести до мінімуму жертви серед цивільних. Отже, існує дуже, дуже довгий список речей, з якими Сполучені Штати і НАТО співпрацюють з країнами по всьому світу.

Адресна допомога українським авіаторам

М.П.: Зрозуміло. А як ви почали допомагати Україні із початком повномасштабного вторгнення?

Т.Г.: Оскільки я мав попередні контакти з українськими ВПС ще до лютого 2022 року, і я мав цю дружбу, для мене це не було політичне питання. Відбулося велике вторгнення, тож це було лише особисте питання: я хотів допомогти.

Деякі друзі, з якими я зустрічався, казали про спорядження, яке їм було потрібно, будь то льотне спорядження для захисту від вогню чи медичне спорядження. Ось як я почав - із бажання допомогти своїм друзям.

І через цей контакт ця робота продовжувала зростати. Я почав з одної авіаційної бригади, потім пішов до іншої бригади, і зараз я співпрацюю із 9 різними авіаційними бригадами у Повітряних силах, морській та армійські авіації.

Я почав зосереджуватися на двох основних видах обладнання. Перша – це медична допомога, аптечки, медичні медичні сумки для пошуково-рятувальних підрозділів Повітряних сил.

Я співпрацював з неурядовою організацією Operation White Stork, яка дуже активно працює в Україні. Вони надали сотні медичних комплектів, які ми розповсюдили по авіаційних частинах по всій Україні. А вони недешеві. Я маю на увазі аптечку IFAK, яку, як ви знаєте, носять у бою в армії США. Ми даємо українцям саме їх. І вони коштують 100-120 доларів. Потрібна значна кількість ресурсів, і, на щастя, я зміг співпрацювати у цьому із Operation White Stork.

Пілотне спорядження — це зовсім окрема проблема, і вона набагато складніша, і ось чому. По-перше, в Україні недоступні вогнестійкі матеріали для перчаток, для льотного костюм, льотних курток, балаклав. Вони недоступні, і навіть якщо вони були доступні, це дорого навіть у Сполучених Штатах.

Якщо ви хочете піти купити один комплект льотного спорядження для одного пілота в США, це, ймовірно, коштуватиме вам 1200-1500 доларів. Розуміючи це і знаючи всіх цих американських авіаторів з мого професійного минулого та мого часу в ВПС, серед яких мій друг Піт, ми починали звертатися до людей і запитувати: а у вас у гаражі є щось із вашого старого обладнання, яким ви більше не користуєтеся? І люди казали: я маю 3 льотні костюми, дві куртки. І вони надсилали це. Таке коштує приблизно 2000 доларів. Тож ми змогли рости та отримувати пожертви від американських військовиків. Ми загалом передали десь приблизно 550 льотних комбінезонів, понад 150 вогнетривких балаклав.

Ми працюємо безпосередньо із бригадами. Бригади можуть точно сказати нам, що їм потрібно, і тоді ми можемо дати їм саме те, що їм потрібно, щоб вони доставляли спорядження безпосередньо людям, які його потребують. І вони впевнені, що не буде надлишку.

Я вас запевняю: льотне спорядження, яке ми надали в Україну, - ніколи не лежить на складі. Одна база не має 20 зайвих розмірів, які вони не можуть використовувати. Це дуже, дуже ефективно. Ми дуже обдумано ставимося до того, як ми обробляємо все це спорядження та працюємо з бригадами, щоб переконатися, що воно туди потрапляє.

Тому що в авіації, яка за своєю суттю є небезпечною, вогонь завжди є великим ворогом, і серед українських військових було багато опікових поранень. Коли ви говорите про військову авіацію, особливо про військову авіацію під час бою, коли ворог стріляє у відповідь, ваша небезпека від вогню різко зростає. Не тільки від боєприпасів противника, а й від боєприпасів, які у вас на борту.

Тож вогнетривке спорядження рятує життя. А в авіації, коли справа доходить до пожежі, часто секунди вирішують, чи хтось живе, чи гине. І тому наша філософія і наша мета – дати якомога більшій кількості українських авіаторів ці секунди часу. Тому, якщо вони опиняються в ситуації, коли їм потрібно вийти з літака у вогні, у них залишалися ці секунди, щоб вони могли вижити і повернутися до своїх сімей. Або повернутись і воювати далі.

М.П.: А як ви усвідомили цю необхідність? Ви спілкувалися з авіаторами?

Т.Г.: Так, я знав, тому що мав цей попередній контакт. І коли ви маєте справу з авіацією, ви можете побачити, яке у них обладнання та яка у них форма. Наіть ще в 2018 році я знав, що українські авіатори потребують вогнетривкі комбінезони, які використовують західні військові. Тому я знав, що це проблема. Я знав, що це те, чого в них, мабуть, не було. І як тільки ви починаєте розпитувати, стає дуже ясно, що це те, що люди потребують.

Співпраця між українськими та західними пілотами

М.П.: Чи ви бачите готовність допомогти з боку колишніх американських пілотів? Що вони готові жертвувати своє оснащення?

Т.Г.: Кількість людей, з якими я познайомився під час цього проекту, список людей, які мені допомогли, такий довгий, що важко навіть за цим встигати. Я постійно отримую електронні листи від відставних або діючих військових авіаторів, у яких є це спорядження, яким вони не користуються, і вони хочуть пожертвувати це, і ми просто даємо їм можливість допомогти.

Серед авіаторів є спільне розуміння. Вони знають про загрози пожежі, знають умови, в яких працює бойова авіація. Тому є повне розуміння того, що українці переживають і що їм потрібно. І американських авіаторів не бракує. Вони хочуть допомогти.

І також ми намагаємося зробити це персоналізовано. Коли ми відвідуємо базу і передаємо комусь льотні костюми, рукавички та куртки, які їх захистять, - вони дуже, дуже вдячні. І підрозділи завжди надсилають у відповідь шеврони, а ми надсилаємо ці шеврони донорам. Це можливість для українів висловити подяку, але це також допомагає побудувати особистий зв’язок. Тому що є хтось на Гаваях, в Айові чи Каліфорнії, хто знає: зараз у моєму льотному комбінезоні літає пілот МіГ-29 в 40-й бригаді. Тому це справді чудовий особистий зв’язок, який ми також допомагаємо підтримувати між українськими бригадами та донорами.

М.П.: На ваших фотографіях українські авіатори також тримають листи паперу із іменами чи позивними тих західних авіаторів, які їм передали цю допомогу. Чи ви придумали це робити?

Т.Г.: І так, і ні. По-перше, це така військова традиція. Коли проводять такі міжнародні заходи співпраці, як я вже говорив раніше, люди люблять обмінюватись шевронами.

Але коли я тільки починав, під час однієї з перших дуже-дуже невеликих доставок речей, хлопець, який отримав льотне спорядження, дав мені свій шеврон. І тоді мені спало на думку: хоч доставив це я, але людина, яка віддала цей льотний костюм, справді заслуговує отримати його. Тож відтоді, з самого початку ми взяли за мету сприяти цьому обміну шевронами від української сторони до американських авіаторів. І тому я можу сказати вам, що зараз багато донорів, які мають ці шеврони у своїх будинках або на роботі, в офісах чи автомобілях по всій Америці.

М.П.: Ви кажете, що немає нестачі пілотів, які хочуть допомогти своїм українським колегам. А що тоді залишається найбільшою потребою зараз для українських авіаторів?

Т.Г.: Звичайно, багато речей, які українські авіатори могли б використати. Але те, на чому ми зосередилися, це льотне спорядження. А в зимові місяці це завжди куртки, тому що, по-перше, коли ви служите в армії, ви можете мати п'ять льотних комбінезонів, але лише одну куртку, тому курток просто менше. А ще є зимовий варіант. Тому, я б сказав, що ми намагаємось дістати більше курток, тому що вони найбільше потрібні.

Комбінезони є в багатьох, рукавички, багато людей мають, балаклави можна дістати досить легко. Зазвичай льотні куртки трохи важче придбати. І коли ми їх отримуємо, ми дуже раді.

Враження про пілотів Караю і Джуса

М.П.: На ваших фотографіях є пілот Вадим Ворошилов, позивний Карая, він Герой України, не закриває своє обличчя. Що ви передали йому?

Т.Г.: Він хороший хлопець. Нам пощастило отримали одну з цих курток, ми подарували йому дуже гарну льотну куртку. Це була одна з наших нових моделей. Ми багато речей передали його підрозділу, але пам’ятаю конкретно, що він отримав куртку.

Він такий, як ви бачите по телевізору та в медіа. Я маю на увазі, що він неймовірно скромна людина і водночас велика людина, його особистість не відрізняється від тієї, яку ви бачите по телевізору чи у відео на YouTube. Він, як звичайний хлопець, розповідає про важкі часи.

Він один із тих, кого я зустрічав в Україні, якими Україна повинна пишатися у своїх Повітряних силах або в бригадах армії та морської авіації. Він просто чудовий приклад великої людини, яка робить усе, що може для свого країні, і він неймовірно скромно говорить про те, як він це робить.

М.П.: Ви можете назвати ще когось?

Т.Г.: З тих, кого знають в Україні, я зустрічався із ним один раз. І я працював із Джусом.

М.П.: Ви з ним працювали через Wingmen For Ukraine? Він був одним із засновників цієї організації. Ви з ним спілкувалися? І працюєте далі з організацією?

Т.Г.: Я працюю з Wingmen For Ukraine постійно. Вони є моїми найближчими партнерами щодо льотного обладнання. Вони підтримують деякі речі, які я роблю, фінансуючи їх. Ми разом працювали над деякими логістичними речами.

Зараз ми працюємо разом, ми всі скинулись і купили вогнестійку термобілизну, і ми разом збираємо це та доставляємо в Україну. Тож це організація, з якою я дуже тісно співпрацюю, деякі люди, залучені до цієї організації, зробили для українських авіаторів більше, ніж я можу вам сказати. Не можу сказати нічого, крім чудових речей, і я пишаюся тим, що ми постійно співпрацюємо з ними.

М.П.: Яким був Андрій Пільщиков - Джус?

Т.Г.: Скажу щодо внеску Джуса для України. Хоча він, звичайно, був в небі пілотом винищувача, те, що він зробив на землі, в міжнародній сфері, мабуть, було навіть більш значущим.

Він зміг подолати мовні бар'єри, культурні бар'єри та зміг знаходити контакт із людьми і допомагати Україні отримувати підтримку.

Але те, що я завжди пам'ятаю про Джуса на особистому рівні, так це те, що я запитував Джусе стільки разів: "Джусе, тобі рукавички потрібні? Потрібна куртка? Що потрібно тобі особисто?" І я не знаю, скільки разів я його запитував, 40-50, хто знає? Не було жодного разу, коли б Джус щось просив для себе.

І він навіть не просив лише для своєї бригади. Я пам'ятатиму про Джуса те, що він завжди турбувався про пілотів вертольотів, хоча він був пілотом винищувача, він завжди повертався до пілотів гелікоптерів і намагався отримати більше спорядження, яке їм було потрібно. І для мене це говорить про те, ким Джус був. Не як представник ПС, не як пілот-винищувач, а просто як людина. Він був неймовірно самовідданим, і я завжди був зосереджений не на собі, а на інших.

Майбутнє української авіації

М.П.: І останнє питання - про ваш нещодавній візит до Києва. Ви зустрілися з українськими дітьми, які цікавляться авіацією.

Т.Г.: Нам пощастило, що нас запросила мама Джуса відвідати церемонію, присвячену його пам'яті, захід, присвячений авіації. Це було дуже, дуже піднесено. Тому що будь ти дорослий, американець, українець, дитина, - кожен у тій будівлі провів кілька годин так, наче надворі не було війни. Діти дуже хвилювались, коли говорили з нами, говорили з Пітом про його досвід F-16, говорили мамою Джуса.

І це був справді особливий момент для нас. Коли ми допомагаємо, завжди в глибині нашої свідомості ми пам'ятаємо, що ці авіатори, які носять це спорядження та виконують бойові завдання, щодня наражаються на великий ризик. Тож спілкування у Києві із купкою майбутніх українських пілотів-винищувачів та авіаційних експертів - це було просто так позитивно, енергія була така чудова, і для нас була справжня честь бути там і брати участь разом з ними.

М.П.: Що ви плануєте робити далі? Чи відчуваєте, що закрили цю потребу й змінюватимете напрям діяльності?

Т.Г.: Ні, щодо мене, то я збираюся продовжувати, поки вони не скажуть мені зупинитися. Ось і все. Тому що я вважаю, що льотне спорядження потрібне, якщо щось кардинально не зміниться. Я думаю, що ця потреба існуватиме найближчим часом.

Тож я збираюся продовжувати, поки вони не скажуть мені зупинитися. І навіть якщо вони скажуть зупинитися, я, мабуть, піду ще трохи, щоб переконатися. І тому я збираюся продовжувати, тому що це те, що я вмію робити найкраще.

І знаєте, я думаю, що я б дав пораду людям. Якщо ви прагнете правильно допомогти Україні, є простий шлях. І, звичайно, ви можете давати гроші, знаєте, перевіреним організаціям і тому подібне. Але ви знаєте, озирнувшись на мій досвід, ви знаєте, я б провів 25 років в армії, і я ніколи не займався волонтерською роботою. Я ніколи не працював з громадськими організаціями. Я ніколи не виходив за межі уряду у моєму професійному житті.

І я думаю, якщо ви знайдете потребу там, у чому українцям потрібна допомога, ви можете знайти, де ваше минуле перетинається з вашою мережею контактів, і якщо ви можете знайти цей перетин, це ваша суперсила, чи не так?

Я маю на увазі, що ви побачите багато різних місць і багато різних моментів, де потрібна допомога в Україні, і ви захочете допомогти їм усім. Але якщо ви хочете бути успішним і справді змінити ситуацію, знайдіть щось, чим ви захоплені, де у вас є мережа однодумців, у вас є база знань і зосередьтеся на цих речах, і тому ми робимо те, що ми знаємо найкраще.

Дивіться також:

F-16 під час навчань перевершив очікування українських пілотів. Інтерв'ю з льотчиком ПС ЗСУ Фантомом