Спеціальні потреби

Письменниця Тамара Горіха-Зерня під обстрілами дізналась про здобуття Шевченківської премії 


На фото: Тамара Горіха Зерня
На фото: Тамара Горіха Зерня

Шевченківську премію 2022 року здобула книга “Доця” про початок війни на сході України. Письменниця Тамара Горіха-Зерня з початку російського вторгнення волонтерить у Києві, допомагає забезпечувати їжею та одягом потребуючих столиці у підвалі однієї з місцевих церков. З репортеркою “Голосу Америки” авторка розмовляла зі своєї квартири, коли на вулиці час від часу лунали сирени тривоги.

Голос Америки: Пані Тамаро, Шевченківську премію отримала ваша перша книжка. Що для вас означає ця нагорода?

Тамара Горіха Зерня: Для мене це було насправді дуже приємною несподіванкою. Зараз такий час, є відчуття, що в тебе емоційно всі реакції пригальмовані, зосереджені на одному, але я розумію, наскільки це важливо і для мене як для авторки, і як це важливо для книги.

Це книга про війну, яка описує події, що є дзеркальним відображенням того, що відбувається зараз. Тільки зараз ми бачимо її логічне продовження, другу серію “Доці”
Письменниця Тамара Горіха-Зерня

Тому що Шевченківську премію цього року в умовах війни отримала книга про війну, яка описує події, що є дзеркальним відображенням того, що відбувається зараз. Тільки зараз ми бачимо її логічне продовження, ми бачимо другу серію “Доці”, а книга насамперед про те, як це все починалося.

Я багато порівнюю події 2014 року із цьогорічними подіями, і я бачу одну-єдину відмінність: у даний момент у нас скинуті всі маски, Росія врешті виступила під своїм власним обличчям і показала себе такою, якою вона є.

Більше вона не ховається, не претендує на якийсь нейтралітет, не виставляє якихось перед собою ряжених, якісь квазі республіки, не намагається створити видимість громадянського конфлікту в Україні. Нарешті війна названа війною.

ГА: Як ви дізнались про цю премію? В яких умовах плануєте відзначати?

ТГЗ: Я новину зустріла на волонтерському складі, який у нас розташований у підвалі церкви, де ми сортуємо продукти, речі, які люди привозять для більш потребуючих. У робочому одязі, у спортивному костюмі, в рукавичках, між мішками картоплі, які я розкладала на менші порції.

Того дня у мене не було зв'язку з чоловіком з ночі, він був поза зоною. І я дуже сильно хвилювалась, тому що він щоранку виходив на зв'язок. А цього ранку не було контакту, не було дзвінка, я йому пишу, а він не відповідає.

Приїхали до нас люди, які забирали від нас речі на вокзал, де приймали біженців. Я з підвалу тягаю до них мішки з одягом і про себе одночасно молюся, щоб мій чоловік дав про себе знати.

Коли вони забрали і відїхали, в ту ж саму хвилину почалися обстріли, над головою почали вибухати залпи протиповітряної оборони, це збивали ракети, які летіли на Київ. Дуже сильний звук, таке таке враження, що та бідна церква підстрибувала.

І коли це закінчилося, через кілька хвилин передзвонив мій чоловік. Я була така щаслива! І тоді подумала, що я б більше й нічого не хотіла, що я абсолютно щаслива людина!

І тут мені знову дзвонять і кажуть, що підписаний указ президента, що мені присвоєна Шевченківська премія. Оце таке в мене було відчуття. Я була в розгубленості великій. Для однієї людини це напевне забагато за один день.

ГА: Чому для вас важливо, щоб цю книгу прочитали не лише українці, а й читачі закордоном? (Книга “Доця” перекладена англійською, польською та литовською мовами)

ТГЗ: Ця книга - гімн людському духу. Це історія людини, яка переросла себе в надзвичайно тяжких обставинах. Історія людини, яка перемогла, хоча на початку гри, чи війни, у неї були дуже скромні карти. Тим не менше, ця книга описує історію духовного розквіту і укріплення жінки, яка розкриває характер і дух цієї людини, а також тих, хто з нею.

Можна робити багато аналогій, можна говорити, що ця жінка уособлює Україну, але по факту, це історія великої особистої перемоги в ситуації, яка з самого початку була програшною. Для мене це дуже життєстверджуюча історія, переможна і сильна.

Зараз добрий час збирати каміння для письменників, зараз в Україні найбільш сприятлива і благодатна пора.
Письменниця Тамара Горіха-Зерня

Я думаю, читачу будь-якої країни було б корисно і цікаво почитати цю історію, знаючи, що вона насправді мала місце. Що дійсно такі люди були. І цей шлях, який проходить людина від пасивного споглядаючого, і по-тихеньку стає творцем, яка починає змінювати події навколо себе, людей і середовище навколо себе. Оцей шлях росту, такого зміцнення можна назвати шляхом становлення громадянина, шляхом становлення свідомої людини. Для мене це шлях переможця.

ГА: То ж після війни буде друга “Доця”?

ТГЗ: Я вже казала раніше, що продовження “Доці не буде”. Але я впевнена, що після цієї війни, після нашої перемоги будуть інші книги, інші історії, які навколо нас народжуються.

Зараз добрий час збирати каміння для письменників, зараз в Україні найбільш сприятлива і благодатна пора для записування вражень, для фіксації, оцей весь калейдоскоп навколо нас, оці всі потрясіння, неймовірні повороти доль, вони будуть покладені в основу не однієї книги, не одного сюжету. Це буде новий виток сучасної української літератури.

  • 16x9 Image

    Ірина Матвійчук

    Журналістка, репортерка, редакторка вебсайту. Цікавлюсь соціальними темами та історією. Для потенційних сюжетів завжди шукаю захопливі історії про українців у США, маловідомі сторінки історії, про неймовірні долі людей та бізнесів. Приєдналася до команди Української служби Голосу Америки у 2014 році. Перед тим працювала в журналі National Geographic та на "Радіо Свобода". Люблю читати книжки, створила у США книжковий клуб Books-R-Us Ukrainian. Із задоволенням подорожую в країни/регіони, які є непопулярними для туристів. Одружена, маю доньку.  

XS
SM
MD
LG