Спеціальні потреби

Зниклий за особливих обставин — історія однієї родини, яка шукає свого захисника


Зниклий за особливих обставин — історія однієї родини, яка шукає свого захисника
Зниклий за особливих обставин — історія однієї родини, яка шукає свого захисника

Понад 50 тисяч українців вважаються зниклими безвісти внаслідок війни. Їхні рідні живуть у невизначеності, коли невідомо, чи жива близька людина. Найкраще, на що можуть сподіватися сімʼї, у яких рідні зникли на війні, що вони — в полоні. У гіршому випадку — отримати збіг ДНК і встановити загибель.

Наталя — дружина військового 24 ОМБр імені короля Данила. Ми не називаємо її прізвище з міркувань безпеки. Вже два роки Наталя не знає, де її чоловік, та що з ним. Ця історія — одна із тисяч історій українських сімей, які живуть у пошуках, очікуванні та надії.

Наталя і Дмитро познайомились по телефону у 2016 році. У Дмитра було кілька номерів різних дівчат, але голос Наталі так йому сподобався, що він більше нікому не дзвонив.

“Щось клацнуло після того моменту — я відчула всім серцем і всією душею, що то є моя людина”, — описує знайомство з майбутнім чоловіком Наталя.

Відтоді закохані зідзвонювались кожного дня і говорили годинами. А після особистої зустрічі, почали планувати спільне майбутнє. Згодом вони поїхали на заробітки і у 2019 році справили своє весілля мрії. А у 2021 в них народився син.

“Дмитро дуже добрий, щирий, чесний, відвертий, мужній, розумний. Я взагалі про нього можу говорити вічність. Він вміє так підійти…Він настільки глибока людина. Якщо сказав — то виконає. А ще він дуже хороший тато. Він терплячий і завжди допомагає мені з дитиною. Коли чоловік приходить додому, то син завжди дрібоче ніжками”, — розповідає дівчина.

Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро став до лав 24 Окремої механізованої бригади імені короля Данила. Про рішення піти на фронт чоловік із родиною не радився.

“Він просто зранку встав, сказав, що йде — і пішов, — згадує Наталя. — Я дуже злюсь, напевно, але я вважаю, що він зробив правильно. Тому що, якби він не пішов, якби інші люди не ставали не захист нашої країни, то росіяни дійшли б аж сюди”.

Оборона Попасної

У березні 2022 року підрозділ Дмитра виїхав із свого полігона на Львівщині на схід. Чоловік був у Бахмуті, Соледарі, а 26 березня поїхав до побратимів тримати оборону Попасної на Луганщині. Захист цього міста бійці 24 бригади називають одним із найважчих періодів. Очевидці розповідають, що росіяни щільно обстрілювали українських захисників не лише з артилерії, а й фосфором, використання якого у воєнних цілях заборонене Женевськими конвенціями.

Майже три місяці українські воїни тримали оборону Попасної, не даючи росіянам просунутися далі. Завдяки цьому, окупанти не змогли перекинути резерви для штурму Києва та Харкова.

Чоловік Наталі Дмитро з 1 квітня офіційно визнаний зниклим безвісти за особливих обставин.
Чоловік Наталі Дмитро з 1 квітня офіційно визнаний зниклим безвісти за особливих обставин.
Рідні оборонців з 24-ї ОМБр імені короля Данила шукають щонайменше 180 бійців, які зникли під час оборони Попасної навесні 2022 року.

8 травня тодішній голова Луганської ОВА Сергій Гайдай повідомив, що Попасну повністю окуповано. Місто, яке до повномасштабного вторгнення налічувало 20 тисяч населення, перетворилося на руїну. А серед українських захисників воно отримало лихозвісну славу. Про місто вони говорять як про “чорну діру” та “бермудський трикутник”.

Рідні оборонців з 24-ї бригади шукають щонайменше 180 бійців, які зникли під час оборони Попасної навесні 2022 року.

Востаннє Дмитро подзвонив Наталі 26 березня. З 1 квітня він офіційно визнаний зниклим безвісти за особливих обставин.

Історія пошуку

“Все почалось як в тумані, — згадує Наталя. — Не знаєш, куди бігти, куди дзвонити. Всі кидають номери гарячих ліній, телеграм-канали. Далі почались звернення в поліцію, здавання ДНК. Зараз вже є своя база, особистий кабінет, зразки готових заяв — є від чого відштовхнутися. А тоді на початку вторгнення — це була страшна паніка, бо чоловік зник — як це так”.

З початком російського вторгнення кількість зниклих безвісти виросла в 4 рази.

За інформацією Міністерства внутрішніх справ з початком російського вторгнення кількість зниклих безвісти виросла в 4 рази. Станом на березень 2024 року таких людей було більше 50 тисяч.

Найкраще, на що можуть сподіватися сімʼї, у яких рідні зникли на війні, що вони — в полоні. Але Росія не надає інформацію про людей, яких утримує, тому органам влади доводиться збирати дані по крихтах.

Згідно з Женевськими конвенціями, коли одна країна бере у полон військових іншої, вона має повідомити про це представників МКЧХ. Ті, своєю чергою, мають опитати полонених і зафіксувати їхню інформацію та медичний стан. Після цього МКЧХ повідомляє спеціальний центр в Женеві, який передає інформацію родичам.

Обміняний військовополонений українець плаче, телефонуючи рідним після обміну 31 січня 2024 року.
Обміняний військовополонений українець плаче, телефонуючи рідним після обміну 31 січня 2024 року.

В Україні цим займається Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими — спеціально створений у березні 2022 року орган, який надає допомогу родинам та близьким захисників та захисниць України, які потрапили в полон або зникли безвісти.

Востаннє Україна та Росія провели обмін полоненими 25 червня цього року — це був 53 обмін. Загалом Україні вдалося повернути 3310 людей. З 24 бригади — лише 34 бійців.

Росіяни починають збільшувати ціну обміну, тому що розуміють, що це для нас важливо.

Україна не може вимагати від РФ повернути військових з конкретної бригади, каже Петро Яценко з Координаційного штабу, оскільки це може зашкодити полоненим.

“Якщо ми подаємо якісь конкретні кандидатури чи назви бригад, то росіяни починають збільшувати ціну обміну, тому що розуміють, що це для нас важливо. Тут не працює поняття гуманності, тут працює лише поняття цинічного торгу”, — пояснює він.

Міжнародне гуманітарне право передбачає, що в першу чергу з полону повинні звільняти поранених, жінок, літніх людей, некомбатантів та тих, хто пробув у полоні найбільше.

Олена Бєлячкова, координаторка Груп родин військовополонених громадської організації "Медійна ініціатива за права людини" (МІПЛ), яка допомагає рідним захисників 24 бригади, розповідає, що правозахисникам відомі навіть випадки утримання військовополонених із ампутацією кінцівок.

“Людина з високою ампутацією руки вже не повернеться на службу, але чому її не віддають — нам незрозуміло”, — каже Бєлячкова.

Українська сторона пояснює — обмін полоненими з боку росіян це лотерея і логіки в тому, кого повертають — немає.

“Росія не виконує взятих на себе зобов'язань — не допускає міжнародних спостерігачів, не забезпечує умов третьої Женевської конвенції, але жодного покарання за це для неї не передбачено”, — підсумовує Яценко.

Наталя на акції на підтримку зниклих військових 24 ОМБр імені короля Данила
Наталя на акції на підтримку зниклих військових 24 ОМБр імені короля Данила

Близько третина тих, хто повернувся з полону — вважалися зниклими безвісти. Однак уповноважений з прав людини каже, що Україна не знає про більшість своїх громадян в полоні Росії. Наразі ідентифіковані близько 8 тисяч полонених українців. МКЧХ підтвердив лише половину, а інформацію щодо іншої половини отримали від звільнених захисників.

Україна не знає про більшість своїх громадян в полоні Росії.

І хоч Координаційний штаб не рекомендує публікувати фотографії зниклих військових з іменами та прізвищами, іноді такі пошуки дають рідним хоч якісь зачіпки. Наталя шукає чоловіка публічно і постить відео із закликами у соцмережах. Так їй вдалося знайти одного з побратимів, з яким Дмитро провів останні дні перед зникненням у Попасній.

“Інтернет дійсно багато шо дає. Якби я знала, що він підтверджений у полоні, знала яка колонія. А так мені більше нічого не лишається”, — говорить вона.

Наталя та інші родичі військовиків 24 ОМБр регулярно звертаються до Координаційного штабу і проводять акції, щоби нагадати про своїх рідних. Вони навіть розмістили у Львові банери з фотографіями своїх — на випадок, якщо хтось повернеться, впізнає побратимів і допоможе сімʼям отримати нову інформацію.

“Ми сміємося з дівчатами, кажемо: “Як прийдуть наші — то дістанемо”. Але нічого — як прийдуть, то хай ідуть та самі знімають”, — сміється дівчина.

Жінки, матері та сестри захисників 24-ї зустрічаються, щоб спланувати спільні події, допомогти та підтримати одна одну, та просто подивитися в очі тих, хто знає, як це — чекати і вірити.

“Ми з дівчатами говоримо про морги, трупи, про спалювання тіл — це в голові не вкладається. В мене до цього було інше життя. Чи я думала колись, що буду чоловіка шукати в моргах? Або роздивлятися фотографії по каналах, де знущаються з наших військовополонених, чи розкидані рештки — щоб, не дай Боже, там рука не була схожа на твого чоловіка? Це дуже страшно”, — розповідає Наталя.

Рідні військовиків 24 ОМБр регулярно проводять акції, щоби нагадати про своїх.
Рідні військовиків 24 ОМБр регулярно проводять акції, щоби нагадати про своїх.

Історія очікувань

Українські органи влади припускають, що значна кількість зниклих безвісти військових ймовірно загинули. Однак, щоб встановити це достеменно, потрібно співпадіння ДНК біологічних матеріалів. Але через інтенсивність бойових дій, забрати усі тіла з поля бою — нереально.

В Координаційному штабі пояснюють: для цього територія має бути безпечною — там мають закінчитися бойові дії, або вона має бути деокупована і розмінована. Іноді тіла у зонах бойових дій шукають й за допомогою дронів. Але для цього рештки має бути видно на тлі рослинного покриву. Однак з плином часу — це все важче зробити, розповідає представник Координаційного штабу.

“Біологічний матеріал сам по собі деградує, його розтягують тварини і птахи, під час прямого влучання в людину, мало що можна знайти. Це досить складна проблема, її вирішення займе роки, і, на жаль, чим далі буде минати час, тим важче буде знайти необхідний біологічний матеріал”, — каже Яценко.

Але навіть співпадіння ДНК іноді не є остаточним вироком для сімей. Бєлячкова розповідає про випадки, коли людина вважалася загиблою і поверталася з полону.

“Тобто родина поховала не свого рідного. І це питання до експертних установ — чому вирішили, що це саме їхній рідний і надали таку інформацію їхнім родинам. І питання, кого ж вони тоді поховали”, — міркує вона.

Історія надії

Понад 40 тисяч сімей в Україні живуть із невизначеною втратою, коли не зрозуміло, чи жива близька людина.

Таким чином понад 40 тисяч сімей в Україні живуть із невизначеною втратою, коли не зрозуміло, чи жива близька людина. Це особливий вид горя, яке не закінчується, доки жива надія.

Ввечері тим людям, які шукають людей, дуже кепсько. Вечір — то найгірше. А зранку встаєш і думаєш — треба ще кудись написати, кудись подзвонити — бо хто як не ти”, — розповідає Наталя.

Водночас найбільшою опорою для дівчини є син Сашко, який вже говорить “тато”. “Копія батька” — каже на нього Наталя і розповідає, що якби не дитина, то вона б пішла шляхом Дмитра і підписала б контракт зі ЗСУ.

Але поки Наталя шукає, чекає, вона мріє, що коли чоловік повернеться, вони усією сімʼєю поїдуть у навколосвітню подорож. А ще народять донечку.

“Я вірю всім серцем, всією душею, що він живий. Бо інакше не може бути — він мені обіцяв, — говорить Наталя. — Ми всі молимось і віримо, що наш Дмитро повернеться. Нам Бог допоможе. Наші молитви щирі і я вірю, що Бог нас чує. Просто потрібно почекати”.

  • 16x9 Image

    Марія Ульяновська

    Журналістка та режисерка документальних фільмів. На Голосі Америки веду програму “Час-тайм”. Розповідаю про російські воєнні злочини, правосуддя, антикорупцію, українську та американську політику. Знімаю людяні історії.

Відео - найголовніше

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG