Актуально
«Я раптом побачила, як предметом моїх досліджень зловживають проти України». У Гарварді обговорили, що можуть зробити науковці під час війни
З початком російського вторгненння в Україну дослідники України як за кордоном, так і в Україні, опинилися в одному безкіненчому колі – їм доводиться одночасно надавати допомогу колегам і просто звичайним людям, чиє життя руйнує війна, робити власну роботу у сфері українських досліджень та пояснювати і коментувати те, що відбувається в Україні, часто протистоячи не лише російській пропаганді, але і невігластву західних коментаторів. Про це у п’ятницю, 15 липня, говорили науковці, яких зібрав для онлайн розмови Гарвардський інститут українських досліджень, розташований в американському місті Кембридж, штат Массачусетс.
У п’ятницю, 15 липня, коли російські ракети зруйнували українські університети Миколаєва, очільник Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім написав у Twitter: «Сьогодні російські терористи атакували 2 найбільші університети Миколаєва. Щонайменше 10 ракет. Тепер вони атакують нашу освіту. Я прошу університети всіх демократичних країн стверджувати, що росія (написано з маленької літери, – ред) є тим, ким вона є насправді – терористом».
Найбільше, за даними Міністерства освіти, з часу повномасштабного вторгнення, постраждали університети Харківської області, де 1 заклад зруйновано, а 19 – пошкоджено. Пошкоджень або руйнувань зазнали шість вишів Донецької області, чотири Запорізької, по три Чернігівської та Миколаївської. Загалом, за даними міністра освіти Сергій Шкарлета, обстрілами та бомбардуваннями пошкоджено 43 заклади вищої освіти, 5 із них зруйновано повністю.
Ще на початку березня українські науковці звернулися до своїх колег в усьому світі із закликом не мовчати. Та, чи почули їх у світі? І що можуть зробити науковці, які більше звикли до тиші кабінетів та бібліотек, ніж вуличних протестів?
Коли я був в Україні, то протягом двох місяців я не міг займатися своїми дослідженнями – потрібно було вивозити родину, волонтерити на кордоні з Угорщиною, займатися пошуком грошей для біженців, які втікали в БританіюТарас Федірко
Деякі особисті історії, які розповіли науковці, проливають світло на те, в якій ситуації опинилися дослідники України з початком російського вторгнення. Тараса Федірка, наукового співробітника Британської академії соціальної антропології Університету Сент-Ендрюс у Великій Британії, який вивчав явище війського добровольчого руху в Україні, війна застала в той момент, коли він був у Києві. Але його англійський університет не рекомендував йому цю поїздку, бо не міг гарантувати страховки для неї – в Британії чекали наступу Росії. В той же час в Україні, військові співрозмовники українського дослідника з Англії переконували його, що ніякої війни не буде.
«Коли я був в Україні, то протягом двох місяців я не міг займатися своїми дослідженнями – потрібно було вивозити родину, волонтерити на кордоні з Угорщиною, займатися пошуком грошей для біженців, які втікали в Британію», – говорить Федірко. Його активізм пізніше перейшов у допомогу колегам-дослідникам з України, які залишалися без роботи і без фінансування. На щастя, тема, яку він досліджував з колегами – про соціальні зв’язки між армією, добровольцями і волонтерами, виявилася якраз на часі.
Федірко каже, що для нього тут багато особистих питань про те, що він має робити на цій війні, але принаймні вивчаючи тему, яку експлуатує російська пропаганда, до якої прикуто багато уваги західної аудиторії, при чому тієї її частини, яка впливає на ухвалення рішень, він відчуває, що робить важливу роботу, залишаючись вченим. Також Тарас Федірко каже, що не полишає волонтерської роботи і пише в журналістському ключі, намагаючись дослідити різні сторони конфлікту.
Стівен Сігел, професор слов’янських та євразійських студій та доцент кафедри слов’янських та євразійських студій Техаського університету в Остіні, розповідає, що як публічна особа - інтелектуал, він спілкується з видатними інтелектуалами, такими як Серігй Плохій, Роман Шпорлюк, Тімоті Снайдер, Георгій Грабович. Надихаючись їхньою роботою і роллю, він відчував свою відповідальність розповідати ширшій аудиторії про цю війну. Цим займаються кілька проектів, зокрема «Архів 24-го лютого» та «Розсилка (листи) з України», які розповідають від першої особи про досвід, переважно західних, вчених, які пов’язані з Україною.
Кожне видавництво, з яким я розмовляв, хоче видавати книжки з досліджень про УкраїнуСтівен Сігел
Дослідник каже, що солідарність з Україною будується зараз не лише в західних інтеректуальних колах, а в глобальному вимірі, і вона починається з визнання історії України напротивагу її запереченню, чого намагається домогтися Кремль. Зараз, за словами Сігела, є величезний інтерес до України, видавництва шукають дослідження, які б вони могли видати. «Кожне видавництво, з яким я розмовляв, хоче видавати книжки з досліджень про Україну», – каже Сігел.
Про свій проект «Архів 24-го лютого», який слухали в 85 країнах, Стівен Сігел говорить так: «Тут я наголошую на болі українців. Я хотів би врятувати заручників і полонених. Або зупинити рух танків, роботу крематоріїв. Я не маю повноважень міністрів закривати небо. Я натискаю на запис і говорю, поки можу. Транслюю, коли можу. Я знаю людей, які потребують допомоги».
У деякі дні, каже Стівен Сігел, він робить записи цілодобово, з короткими перервами на сон. Кожний його подкаст слухає від п’яти до шести тисяч слухачів, але решта роботи, яка ведеться у наукових журналах, часто залишається непоміченою, бо вона не доступна для журналістів, які не мають інститційної підписки на ці видання.
«Я вважаю, що науковці є жахливо неефективними у спілкуванні з ширшими аудиторіями», – каже Сігел. Він пояснює, що більшість поважних вчених вважають за непотрібне користуватися соціальними медіа, і максимум їхніх зусиль – написати пост на Facebook, тоді як значно ширша зацікавлена аудиторія може бути на інших платформах, таких як Twitter, Instagram. Також через соціальні мережі, на думку дослідника, можна з'єднати різні аудиторії – науковців, журналістів, які працюють в Україні і «збирають дані для майбутніх процесів» та впливових політиків, а також виборців, які б хотіли знати більше про Україну.
Інша дослідниця, Кімберлі Сент-Джуліан-Варнон, судентка Університету Пенсільванії, де вона пише дисертацію про расові питання у Радянському Союзі, каже, що соціальні медіа для дослідників можуть бути корисним інструментом. Як вчена, яка займалася українською історією, вивчала Голодомор, вона каже, що час від часу публікувала якісь пояснення у Twitter.
Я не намагалася стати відомою, але я відчувала величезну відповідальність перед Україною, де я вчилася, яку я досліджувала, в яку я закохалася, де я вперше зустріла афроукраїнців, які мене надзвичайно зацікавили і привели до дослідження, над яким я зараз працюю для своєї дисертаціїКімберлі Сент-Джуліан-Варнон
Вона зі здивуванням побачила, скільки людей на Заході, які жодного разу не були в Україні, не вивчали її історію, нічого про неї не знають, коментують нинішню війну в газетах і на телебаченні і радять українцям, що вони мають робити. Це обурення змусило її написати статтю, «Диломатія морозива. У чому прогресивний кокус помиляється щодо України».
«Я опублікувала цю статтю і кількість моїх послідовників на Twitter виросла з 9 тисяч до майже 100. Я не намагалася стати відомою, але я відчувала величезну відповідальність перед Україною, де я вчилася, яку я досліджувала, в яку я закохалася, де я вперше зустріла афроукраїнців, які мене надзвичайно зацікавили і привели до дослідження, над яким я зараз працюю для своєї дисертації», – каже дослідниця.
Вона розповідає, що ще студенткою їздила в Україну, була там у ключові моменти історії, у час Революції гідності, але «як студентка, я не мала голосу», але коли почалася війна, масштабне вторгнення, вона не лише включилася в роботу з допомоги колегам в Україні, але і намагалася пояснити західній аудторії, що відбувається в Україні.
Я відповідала тим, хто писав про українських неонаці, що протягом кількох десятиліть в Україні вчилися іноземні студенти, які, включно зі мною, почувалися там часто безпечніше, ніж у себе вдомаКімберлі Сент-Джуліан-Варнон
Коли почалася війна, каже Сент-Джуліан-Варнон, було відчуття, що її «предмет дослідження раптом виріс вживу перед тобою, і ним починають зловживати проти України». Йшлося про евакуацію чорношкірих студентів з України, про яких було багато повідомлень у пресі, які накладалися на наратив щодо України як буцімто «неонацистської держави». І тут знову її наукові дослідження стали у пригоді – вона почала коментувати ці повідомлення, спираючись на свої дослідження, та одночасно публікувати у Twitter інформацію для вразливих спільнот в Україні.
«Я відповідала тим, хто писав про українських неонаці, що протягом кількох десятиліть в Україні вчилися іноземні студенти, які, включно зі мною, почувалися там часто безпечніше, ніж у себе вдома. І одночасно я розшукувала через соціальні мережі контакти для різних спільнот – для студентів-іноземців, для українців з LGBTQ громади, для українців з інвалідністю. І ці люди почали звертатися до мене і зв’язувала їх з тими, хто міг допомогти», – каже дослідниця.
Ця робота вимагала великої відповідальності, каже вона, бо студенти, які не могли виїхати зі Сум, отримували інформацію лише з російських джерел, які казали, що українці використовують їх як живий щит, а потім ця ж інформація з тих самих джерел підсилюєьтся їхніми родичами, які з нею зв’язувалися. Тож в результаті, вона була єдиною людиною, яка володіла інформацію, яка могли врятувати їхні життя.
«Бо якщо б вони вийшли зі свого укриття, їх могли б убити. На щастя, вони не постраждали і вже є в своїх рідних країнах. Але я побачила, яку важливу роль грає інформація, як важливо, щоб її не перекручували», – каже Сент-Джуліан-Варнон, яка так само, як інші дослідники України зараз намагається допомагати як волонтер, коментувати і пояснювати, що відбувається в Україні та продовжувати свої власні дослідження.
Всі новини дня
- Голос Америки
Зеленський і фон дер Ляєн обговорили нові зернові коридори
Президент України Володимир Зеленський і президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн обговорили можливі альтернативні "коридори" для експорту українського зерна.
В офісі президента України наголосили, що Зеленський і фон дер Ляєн домовились підтримувати "конструктивний діалог" стосовно зняття обмежень на експорт зерна, введених деякими сусідніми з Україною державами.
Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський 2 жовтня заявив, що новий коридор, який дозволяє вантажним суднам перевозити українське зерно та залізну руду з чорноморських портів, значно знизив фрахтові розцінки, які, за його словами, швидше за все продовжать знижуватись і надалі.
Так званий тимчасовий гуманітарний коридор, про який говорить Микола Сольський, запустили у серпні, щоб уможливити експорт сільськогосподарської продукції після одностороннього виходу Росії із Чорноморської зернової угоди, що раніше протягом року дозволяла експортувати українське збіжжя морем.
Йдуть нові судна. Кожен фермер найближчим часом зможе відчути, що логістика за рахунок цього маршруту має подешевшати, а відповідно збільшиться (рентабельність) зернаМикола Сольський
"Йдуть нові судна. Кожен фермер найближчим часом зможе відчути, що логістика за рахунок цього маршруту має подешевшати, а відповідно збільшиться (рентабельність) зерна", – заявив Микола Сольський.
Нагадаємо, як повідомляв Голос Америки, міністр оборони Великої Британії Ґрант Шаппс заперечив повідомлення про те, що Королівський флот Великої Британії може допомогти захистити комерційні судна в Чорному морі, які перевозять українське зерно та інше продовольство для експорту.
Як пише Guardian, після інтерв'ю з міністром видання Sunday Telegraph повідомило, що "британський королівський флот може зіграти роль у захисті комерційних суден від російських атак у Чорному морі". Деякі медіа сприйняли це як зобов'язання, яке міністр нібито дав президенту України Володимиру Зеленському під час свого візиту до Києва минулого тижня, але нині на конференції Консервативної партії Шаппс заперечив це: "Я не думаю, що (про) це була моя розмова з президентом Зеленським".
Дивіться також: Українці провели мітинг у рідному місті спікера Палати Представників Маккарті. Відео
- Голос Америки
Сербія каже, що зменшила кількість військ на кордоні з Косово
Сербія вдвічі зменшила кількість військ на кордоні із Косово, повідомив начальник генштабу армії Сербії генерал Мілан Мойсіловіч
Число військових зараз дійшло до "звичайних" розмірів - 4500 осіб, уточнив генерал.
Сербія наростила в регіоні збройні сили минулого тижня на тлі інциденту, який стався на півночі Косова 24 вересня. Тоді 30 чоловіків напали на поліцейських у селищі Баньска. Під час сутички загинули один правоохоронець та троє нападників.
Міністр внутрішніх справ Косова Целал Свечла звинуватив в організації та озброєнні людей сербську владу. А також додав, що правоохоронці з'ясовують можливу причетність Росії до інциденту. На місці злочину знайшли російську зброю та обладнання, а також документи, які вказують на зв'язок з Москвою, пояснив міністр.
Натомість міністерка закордонних справ Косова Доніка Гервалла-Шварц заявила, що поведінка Сербії нагадує дії Росії перед нападом на Україну у 2022 році: "Мало того, що війська стягуються до кордону, так ще й всі схеми однакові. Мова, вибір слів, методи - все схоже на те, як Путін поводиться в Україні".
Джон Кірбі, представник Ради нацбезпеки США заявив, що на кордоні розгортається "безпрецедентна кількість сербської артилерії, танків та механізованих піхотних підрозділів".
Речник НАТО Ділан Вайт сказав, що Велика Британія надсилає до Косова додаткових 600 військовослужбовців, щоб підсилити миротворчий контингент.
Зрештою в ході телефонної розмови президент Сербії Александр Вучич та голова Держдепу США Ентоні Блінкен погодились, що "потрібна деескалація конфлікту".
Косово проголосила незалежність від Сербії у 2008 році, через 9 років після закінчення кровопролитної війни. Незалежність країни визнали 119 держав, в тому числі США та більшість країн ЄС. Україна не визнає суверенітету Косова.
Косово здебільшого населяють етнічні албанці, але на півночі більша частина населення - серби, що нерідко протестують проти присутності там поліції Косова.
У статті використано матеріали AP
"Вони вплинули на наше життя". 18 родин зі США прийняли дітей з України, батьки яких загинули або зникли безвісти на фронті
У США у вересні відпочили 28 дітей з України, батьки яких загинули або зникли безвісти на фронті. Їх на три тижні прийняли у своїх домівках родини американців, переважно українських емігрантів, які мешкають у штаті Пенсильванія. Діти змогли помандрувати Америкою, поспілкуватися з однолітками зі США та відволіктися від втрат, які переживають. 28 вересня приймаючі родини провели їх додому в Україну, проте не планують припиняти спілкування.
До Черкас 10-річна Василина Сергєєва везе багато приємних спогадів зі США. В Америці вона провела три тижні. До США вперше в житті летіла на літаку. "Дивлюся в вікно, а там крило отак от хитається, я так думаю, хоч би не впали", - усміхається Василина.
У телефонні дівчинки - багато фотографій із подорожі: "Ми були на скелелазінні, на океані, мене намазали кремом, щоб я не згоріла... Ми поїхали на океан, там були такі великі хвилі, ми там сальто з подружками робили. Мені дуже сподобалося на океані".
Василину до США запросили, щоб відволіктися від дуже складного періоду в житті. Два старші брати дівчинки зараз на фронті, а її тато помер у жовтні 2022 року внаслідок поранень, отриманих на передовій.
Разом із фото з відпочинку в Америці дівчинка часто переглядає фотографії тата і ділиться спогадами про нього: "Такі спогади дуже хороші з ним, дуже класні спогади. Якось ми з ним купили піцу, і він не знав, як її приготувати, я теж не знала, тому що ми з ним або робили домашню, або замовляли завжди. І він узяв її в мікрохвильовку - і ця піца знизу згоріла".
Разом із Василиною до США прилетіла її однолітка, Марта Тимошенко з Тернополя. Тато Марти Максим - військовий, він зник безвісти у грудні минулого року біля Бахмута.
Марта пам'ятає момент, як на початку повномасштабної війни проводжала тата на фронт: "Тато, кажу, а що будеш робити? А він каже: піду добровольцем. Я тоді заплакала, бо знала, що йому телефон не завжди будуть давати, бо він уже був в армії, там було дуже жорстко. Раз він із пораненням приїхав, під Донецьком в нього було поранення осколком, а вдруге він там захворів чимось, замерз... А потім вже десь через місяць він зник".
Василину та Марту на три тижні в американському місті Ефрата в Пенсильванії прихистила сім'я Аліни Вечер, батьки якої - емігранти з України. Аліна має четверо власних дітей і не змогла не відгукнутися на прохання прийняти в гості дітей з України.
"Коли почалася війна, я завжди запитувала себе, що я можу зробити, чим я можу допомогти? І коли з'явилася така можливість, це дійсно відгукнулося в моєму серці: це наш шанс щось зробити. І я сподіваюся, що, взявши цих дівчаток, ми змогли зробити лише маленький внесок у відновлення України", - згадує вона.
Проте перед приїздом дівчат в Аліни було чимало хвилювань.
"Я думала: а що, якщо до нас потраплять сором'язливі дівчата, які не казатимуть, чого вони хочуть, і я буду весь час лише здогадуватися? Але вони не такі. Наші дівчата зовсім не сором'язливі, вони вміють розповісти, що їм потрібно. Ми також трохи хвилювалися, як ми впораємося? У нас четверо дітей, як ми будемо їх кудись возити? Але ми з чоловіком взяли дві автівки і змогли всіх перевозити", - пригадує Аліна.
Дівчатка прибули до США разом із групою інших дітей на початку вересня. Пригадують, що їм відразу припала до душі сім'я, яка запросила їх у гості.
"Мені сім'я дуже сподобалася. Ми з Мартою заходимо, і вони відразу почали усміхатися, обійматися", - пригадує Василина.
Аліна Вечер народилася у США і розмовляє переважно англійською, так само і її діти. Вони хвилювалися і через мовний бар'єр, проте з дівчатами з України відразу порозумілася вся сім'я, часто для цього не потрібні були слова. Аліна помітила, що дівчата дуже хотіли ділитися спогадами про своїх батьків.
"Був момент, коли одній із дівчаток стало дуже сумно. Для мене це було складно, бо коли це твоя дитина, ти знаєш, як її втішити, чим допомогти, а це дитина, яка живе під моїм дахом лише кілька тижнів і якій дуже не вистачає тата. І все, що я змогла, це просто сидіти і обіймати, доки вона не заспокоїлась. І мені було важко, як мамі було складно дивитися, як ця дитина переживає цей біль знову і знову", - пригадує Аліна.
Родина разом із дівчатками їздила до океану, парку розваг і просто гралися та проводили час разом.
"Я думаю, що цей досвід із нами матиме вплив на їхні життя, але вони вплинули на наше життя так само, якщо не більше. Одна з найбільших речей, які мене вразили, - ці дівчата, попри те, через що вони пройшли, попри жахи, які вони пережили й те, що вони бачили, - я бачу цей позитив і я знаю, що не з усіма дітьми так само. Але в них стільки радості та позитиву, я не бачу, що в них зникла надія, ця надія сяє крізь них", - поділилася емоціями Аліна.
Загалом у вересні у Пенсильванії побували 28 дітей з України, батьки яких загинули або зникли безвісти на фронті. Їх прийняли 18 родин, переважно з української діаспори, в рамках спільного проєкту для підтримки діток Uniting for Ukrainian Kids - громадських організацій "Рух реформації" з України та Together ministry зі США.
Профінансувати мандрівку і знайти приймаючі родини допомогла місцева протестантська церква в місті Ефрата, один із пасторів якої - Костянтин Резнік - теж родом із України. Він розповів, що сім'ї з церковної громади активно відгукнулися на пропозицію прийняти діток: "Я, як організатор, сказав, що візьму двох-трьох діток. І лише завдяки нашій церковній громаді ми змогли розмістити близько 20 дітей".
Костянтин розповів, що для родин провели спеціальний тренінг, їм розповіли про правила поведінки з дітьми: "Одне з них - якщо діти не згадують про свого тата, ми не запитуємо".
Втім залучені до проєкту волонтери розповіли, що дітям самим дуже хотілося говорити з ними саме на найболючіші теми.
"Те, що ми помітили, а це відгуки, які я зібрав від багатьох приймаючих сімей, - діти дуже хотіли поговорити про своїх татусів, розповідали подробиці. Вони дуже відкриті. Говорили, які подарунки татусі залишили родині, які слова на прощання їм сказали. Було чимало таких слізних розмов, коли ми плакали, діти плакали", - розповів Костянтин.
Він зауважив, що всі волонтери дуже звикли до дітей, яких приймали. І він сам звик до двох дівчаток, які гостювали в його домі: "Оскільки у дівчаток немає татусів, я був відкритим для розмов із ними, і я відчуваю, що тепер вони майже як мої доньки. Ми точно сумуватимемо за ними. Тож це був хороший досвід".
Мета проєкту - створити для дітей атмосферу безпеки, спокою та любові, аби відволікти їх від війни, дати змогу відпочити від сумних емоцій. Волонтери кажуть, що за час перебування у США діти стали спокійнішими. Їх возили на екскурсії, кінні прогулянки, а також організували денний табір, у якому займалися за спеціальною програмою для підтримки дітей, що пережили травму.
"Ця програма спрямована на те, щоб допомогти їм справлятися з емоціями, подивитися на світ інакше, поглянути, що вони можуть дати, а не тільки вимагати допомоги до себе... Діти розкрилися, вони почали сміятися, спілкуватися", - розповіла волонтерка проєкту U4UKIDS Анастасія Мелехова.
Загалом за програмою Uniting for Ukrainian Kids організатори планують влаштувати такий відпочинок для трьох тисяч українських дітей. Перша група з 17 дітей вже приїжджала до США влітку. Приймати наступну групу гостей з України у грудні готуються родини з Філадельфії.
Експерти пояснили, чому США важливо надалі підтримувати Україну
Продовження фінансової допомоги для України необхідне для безпеки всього регіону та є найкращою інвестицією, яку США можуть зробити для своєї безпеки. На цьому наголосили оглядачі після прийняття закону про тимчасове фінансування уряду США, який не містить нової допомоги Україні.
Журналіст із питань нацбезпеки для видання Washington Post Макс Бут в новій колонці підкреслив: вся безпекова підтримка, яку США вже надали Києву, складає лише 0,65% федеральних витрат, але завдяки цій допомозі та допомозі інших країн Заходу Україна змогла зупинити та почати відкидати російську агресію.
Це неймовірна інвестиція, особливо порівнюючи з останнім залученням США в інших війнах.Макс Бут
"Це неймовірна інвестиція, особливо порівнюючи з останнім залученням США в інших війнах. Ми фінансуємо вільний народ, який бореться за збереження ліберальної демократії, який буде непохитною частиною західної спільноти протягом багатьох років. Якби ми припинили надавати допомогу Україні, це було б невимовною зрадою не лише народу України, а й усієї Європи", – пише він і додає, що, на його думку, продовження допомоги Україні – найкраще, що США можуть зробити й для гарантування власної безпеки.
На ризиках ненадання безпекової підтримки для України для всього регіону наполягає й інший оглядач Washington Post Джош Роджин: "Ті, хто хочуть позбавити Україну допомоги США, не розуміють руйнівних наслідків, які такий крок матиме для багатьох інших країн – і особливо для тих, які перебувають у полі зору Владіміра Путіна".
Експерт Джорджтаунського університету Андерс Аслунд твітує про те, що американській владі варто пояснити американцям, чому США потрібно й далі підтримувати Київ.
"Президент Байден має звернутись з промовою до американців, прояснивши, чому США мають надавати більше військової допомоги Україні", – пише він у соцмережі Х.
Президент Байден має звернутись з промовою до американців, прояснивши, чому США мають надавати більше військової допомоги УкраїніАндерс Аслунд
Колишній посол США до Росії, а нині – професор Стенфордського університету Майкл Макфол наголошує на тому, що ненадання допомоги Україні – на руку Кремлю: "Палата представників тільки що надала Путіну великий подарунок. Сподіваюсь, найближчими тижнями його відберуть назад".
Раніше у колонці для MSNBC він пояснив, чому США мають продовжити підтримувати Україну не тільки з моральних причин, а й задля власної безпеки.
"Відстоювання демократії дає відчутні інструментальні переваги для американської національної безпеки. По-перше, перемога України критична для посилення європейської безпеки. По-друге, перемога України над однією з найбільших і найкраще озброєних світових армій надішле потужний сигнал стримування, оскільки китайський лідер Сі Цзіньпін підраховує вартість вторгнення на Тайвань", – зауважив Макфол.
Як повідомляв раніше Голос Америки, президент Байден закликав спікера Палати представників забезпечити підтримку надання Україні допомоги.
"Хоча спікер і переважна більшість Конгресу були непохитними у своїй підтримці України, у цій угоді немає нового фінансування для продовження цієї підтримки. Ми за жодних обставин не можемо допустити, щоб американська підтримка України була перервана", - йдеться у заяві на сторінці Білого дому.
Законодавці від обох партій також закликали колег продовжити фінансову підтримку України.
Дивіться також: Брифінг. Ситуація в Конгресі, вибори в Словаччині, мітинги в Польщі
Українці провели мітинг у рідному місті спікера Палати Представників Маккарті. Відео
Українська громада у Каліфорнії підняла український прапор і провела демонстрацію у Бекерсфілді - рідному місті спікера Палати Представників Кевіна Маккарті. Таким чином активісти хотіли пояснити, чому питання України - важливе.
Форум