Спеціальні потреби

Збіґнєв Бжезинський (1928-2017) вказав на виклики в трикутнику США-Україна-Росія в інтерв’ю «Голосу Америки» 2009 року


У Вашингтоні у п’ятницю відбулися похоронні відправи колишнього радника з питань національної безпеки президента Джимі Картера Збіґнєва Бжезинського, який помер 26 травня на 90 році життя.

Бжезинський був впливовим і шанованим ветеранів американської зовнішньої політики.

Він був одним з ідеологів боротьби з радянською експансією в Європі, в Афганістані та інших країнах, активним прихильником зміцнення Атлантичної солідарності.

У 1981 році Бжезинський отримав Президентську медаль Свободи – одну з найвищих нагород США для цивільних осіб.

Щодо російської агресії проти України, Бжезинський був прихильником надання Україні західними країнами оборонної зброї. Він заявив:

«Було б доцільно надати Україні оборонну зброю для захисту великих міст, наприклад, протитанкове озброєння або міномети, тому що ми мали б підвищити ціну російського насилля. Захопити місто, населення якого налаштоване на оборону, вимагає надзвичайно великих витрат».

З другого боку, він вважав, що розв’язання конфлікту може відбутися за фінським зразком. «Україна повинна мати право вільно обирати свою політичну ідентичність і більше пов’язуватися з Європою. Водночас Росію треба запевнити, що Україну не візьмуть до НАТО».

У жовтні, 2009 року Мирослава Ґонґадзе провела з Бжезинським інтерв’ю, в якому він висловив цілу низку думок на різні теми: «Якщо ж Грузія чи Україна не вистоять, Росія знову перетвориться в імперію…»,«Якби Польща не була членом НАТО і була поділеною країною, вона сьогодні могла б бути другою Грузією…».

Внизу пропонуємо Вам відео інтерв`ю мовою оригіналу та його розшифровку в перекладі на українську.



Мирослава Ґонґадзе: У процесі «перезавантаження» взаємин з Росією виглядає на те, що адміністрація Обами досі не сформулювала стратегію США щодо регіону Східної Європи і зокрема щодо України. Якими на Вашу думку повинні сьогодні бути пріоритети нової адміністрації щодо тієї частини світу?

Збіґнєв Бзезинський: Я думаю, що адміністрація Обами має гарне гасло - «перезавантаження». Але воно дуже широке і дещо інфантильне. Неможливо «перезавантажити» серйозні взаємини. Їх намагаються стратегічно переформатувати. І мені здається, Сполучені Штати мають два на перший погляд взаємозаперечливі завдання, які фактично не є взаємозаперчливими. Перше - це мати взаємини з Росією, базовані на співпраці. Росія є важливою країною. Ми маємо певні взаємні інтереси, які ми переслідуємо, наприклад, - Південно-Центральна Азія, проблема ядерної програми Ірану, роззброєння, ядерна стабільність у широкому розумінні. Це легітимні і важливі завдання. Але ми також маємо інші завдання, - а саме консолідація політичного плюралізму на території колишнього Радянського Союзу. Конкретно, - це підтримка Грузії і забезпечення того, щоб Україна не перетворилась у сателіт. Отже, виглядає з першого погляду, що ці завдання конфліктують один з одним, але фактично це не так. Оскільки, якщо Грузія вистоїть, якщо Україна процвітатиме, тоді збільшиться ймовірність того, що Росія в перспективі стане пост-імперіалістичною демократичною державою. Якщо ж Грузія чи Україна не вистоять, Росія знову стане імперією, зі зростаючими амбіціями, що зробить довготривалі взаємовигідні взаємини набагато складнішими. Тому це взаємозаперечення лише уявне, і з реалістичної точки зору ми повинні рухатись в обидвох напрямках наших взаємин з Росією, і це не може визначатись простим гаслом «перезавантаження».

М.Ґ.: Чи Ви погоджуєтесь з сенатором Луґаром, який каже, що Сполучені Штати повинні вести більш активну політику по відношенні до України, особливо зараз, напередодні президентських виборів Україні.

З.Б.: Я погоджуюсь з цим. І я вже довгий час говорю подібні речі. Але відверто кажучи, оскільки це інтерв’ю призначене для української аудиторії, я мушу чесно сказати, що відповідальність за захист української незалежності, в кінцевому підрахунку, лежить на плечах українців та української еліти. І мене охоплює депресія, коли я спостерігаю за чварами у демократичному, про-незалежницькому таборі керівництва України, за внутрішніми міжусобицями та інтригами, які відкривають двері сторонньому гравцю маніпулювати внутрішньою політикою в Україні. Будучи польського походження, я відчуваю, що те, через що проходить Україна сьогодні, на превеликий жаль, нагадує те, через що пройшла Польща у вісімнадцятому сторіччі. У Польщі тоді фактично домінувала аристократична, заможна еліта з різними особистими інтересами, і країною маніпулювали зовнішні сили - Прусія, Австрія та Росія. У результаті Польща втратила незалежність. Сьогодні ми маємо олігархічну еліту в Україні, залежну від зовнішні сил, які маніпулюють багатством країни собі в догоду, і які не справді віддані розбудові суто української демократії, що у свою чергу могло б стати базою для інтеграції у Європу. Ви не можете сподіватись від європейців на захід від України чи людей тут у США бути більш про-українськими ніж самі українці. І я наголошую на цьому тому що Україна зараз наближається до президентських виборів і ці вибори будуть маніпулюватись із-зовні з метою послаблення української незалежності, можливо навіть з метою перетворення України у сателіт чи навіть частину більшої імперіалістичної системи, навіть можливо до втрати частини території.

М.Ґ.: Коли Ви говорите про зовнішні сили, що Ви маєте на увазі?

З.Б.: Я думаю, більшість українців знають, про що я говорю. А якщо не знають , то вони настільки політично неграмотні після двадцяти років незалежності що це просто жалюгідно.

М.Ґ.: Ви згадали про президентські вибори. Якими, на Вашу думку, повинні бути пріоритети нового президента України у внутрішній та зовнішній політиці?

З.Б.: Я б сказав, що головним завданням, як у внутрішній, так і у зовнішній сферах, мала б стати консолідація справжньої демократії в Україні – консолідація, яка зробила б Україну привабливою для решти Європи. Своєю культурою Україна є частиною Європи. І зараз важливо доводити це у політичній та соціально-економічній площинах. Ніхто в Європі не просив Польщу стати членом Європейського Союзу. Польща стала членом ЄС, бо стала привабливою для Європи. Поляки продемонстрували своє прагнення бути європейською державою під кожним оглядом. І це зробило Польщу тією країною, якою вона є сьогодні. Україна може бути другою Польщею через п’ять, десять років, якщо до влади прийдуть толкові лідери і якщо вона обере толкову національну орієнтацію.

М.Ґ.: Останнє запитання стосується питання членства України в НАТО. Дехто каже, що членство України в НАТО чи якійсь іншій безпековій структурі в Європі, могло б мати позитивний вплив на українсько-російські відносини. Ви погоджуєтесь з такою тезою? Чи Ви бачите Україну в НАТО?

З.Б.: Я думаю, багато залежатиме від настроїв в українському суспільстві. Якби Україна вступила в НАТО з поділеним в цьому питанні населенням та обмеженою підтримкою ідеї членства в НАТО, це не буде на користь Україні, а, навпаки, причиною розколу, який може бути використаний іншими силами. Передумовою для членства (України) в НАТО є чітко сформована українська національна ідентичність з чіткою геополітичною візією та наближеним до одностайності всенародним бажанням бути членом НАТО. Знову ж вкажу на досвід Польщі. Польща не вступала в НАТО з тридцяти-відсотковою підтримкою ідеї членства серед населення. Рішуча перевага про-натівських настроїв серед населення була тим фактором, який переконав НАТО, що включення Польщі могло сприяти більшій стабільності в Центральній Європі, принесло користі самому Альянсу та допомогло б стабілізувати ситуацію в Європі в цілому. Якби Польща не була членом НАТО і була поділеною країною, вона сьогодні могла б бути другою Грузією. Такого сценарію українці повинні б берегтися. Настав час політичній еліті в Україні та новому поколінню українців, в розсудливий і раціональний спосіб, виробити структуру своїх відносин з Європою та Росію таким чином, який забезпечить життєздатність, безпеку і незалежність української держави. І це не означає, що це мусить відбуватися коштом загострення відносин з Росією. Це не означає, що в НАТО треба йти для того, щоб показати себе анти-російським. Мета – у розширенні системи європейської стабільності та співробітництва, в якій Україна - держава з сорока п`яти-мільйонним населенням і потенційно заможна країна – могла б відіграти дуже важливу роль, водночас спонукуючи Росію більше зближуватися із Заходом. Я вважаю, що Україна, певною мірою, може допомогти Росії формувати своє майбутнє, надати їй більшу стабільність та роль у світі. Бо в протилежному випадку Росія, оточена півтора-мільярдним Китаєм з одного боку та п`ятсот п`ятдесяти-мільйонною Європою - набагато заможнішою від Росії – буде порожнім простором з чимраз-то меншим населенням. Так що, під багатьма поглядами, якщо Україна розвиватиметься в конструктивному руслі, вона цим зможе допомогти забезпечити Росію кращим майбутнім.

Дивіться також: Комі вважає, що був звільнений через розслідування справи про російське втручання в американські вибори

  • 16x9 Image

    Голос Америки

    Голос Америки (VOA) надає новини та інформацію більш ніж 40 мовами. VOA, за оцінками, охоплює аудиторію у понад 326 мільйонів людей щотижня. Статті авторства Голос Америки є результатом роботи декількох журналістів і можуть містити інформацію новинних агенцій.

  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі. На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медіа-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого – Мирослава також здобула освіту у Гарвардському університеті за стипендією Фундації Німана (2018-2019 рр.), була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерність» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Має дорослих доньок-близнюків Нану та Саломе.

Інше за темою

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG