Займалися вони рибальством. Тепер внаслідок незвичайно високих цін на нерухоме майно та вичерпуючі запаси риби чимало мешканців міста виїхало.
Транспортний пором з Бостону -- майже єдине судно, яке прибуває цими днями у порт Провінстауну. Але протягом дев’ятнадцятого сторіччя тут містився центр китобійного промислу і в гавані стояло багато торговельних та інших суден. Із занепадом цієї галузі багато моряків з португальських суден залишилося в Провінстауні, розраховуючи на дальшу роботу в холодних водах північної Атлантики. Ніхто не передбачав, що промислове рибальство так швидко виснажить дари океану. Тридцять років тому у прибережних водах можна було побачити сімдесят суден китобійного флоту. Нині їх всього дванадцять.
Уродженець Провінстауну Джон Васк -- капітан туристичного катера. Він -- португальського походження і в дитинстві розмовляв тільки португальською мовою. Сподівався, що -- як і його предки -- буде рибалити ціле своє життя. Але склалося інакше:
«Свого часу наша громада жила дуже дружно. Ми знали один одного; багато родин були споріднені. Тоді, ми були одна дружня сім’я».
Катрин Пірс, Анні Олівер та інші жителі Будинку для осіб похилого віку пригадують минуле:
«Ми були дуже бідні, але ми були щасливі. Це місто дуже змінилося. Я пам’ятаю, що в дитинстві у нас були дерев’яні доріжки для пішоходів. Часто у нас влаштовували португальські вечірки... з танцями... піснями. Радісно і весело жилося».
Тепер, кажуть старі мешканці, важко знайти роботу і помешкання дуже дорогі, що витісняє з околиць менш заможних. Батько Еймі Могвіген походив з Провінстауну. У своїх спогадах «Мій Провінстаун» Еймі розповідає про своє дитинство наприкінці шістдесятих і на початку сімдесятих років. Вона каже, що в ті роки більшість населення Провінстауну становили португальські родини:
«У той час власниками багатьох домів були португальці. Ввечері їх звичайно можна було побачити на ґанках ... Вони любили розповідати про добрі часи. У них були гарні городи... скрізь було багато квітів. А які страви вони готували?! Зокрема рибні! Все це приємно лоскотало ваші ніздрі, коли ви йшли вулицями міста».
Провінстаунська португальська пекарня вже понад сто років випікає традиційні хліби та різне печиво. АНТОНІО ФЕРЕЙРУ -- власник пекарні -- народився в Португалії. До США прибув у шістдесят п’ятому році. Він каже, що всі його працівники або народилися, як це він каже, «в старому краю» або їхні родичі прибули сюди з Португалії. Протягом років ФЕРЕЙРУ докладав старань для відновлення в місті користування португальською мовою. Завдяки його старанням у місцевій середній школі навчали португальської мови. Він також керував португальською радіо-програмою.
Правда, його старання не мали тривалого успіху. Одначе він зазначає, що щороку в Провінстауні далі відбуваються португальські фестивалі. «Нас вже тут небагато, -- каже він -- але натомість завзяття в нас величезне».
