В американському штаті Луізіана, в’язнів, засуджених на довгі терміни позбавлення волі, намагаються перевиховати за допомогою …родео. Реабілітаційна програма спрямовуються в першу чергу на тих, хто здійснив насильницькі дії.
Ось таке родео. Це – не професійні вершники, а засуджені вбивці та грабіжники. У в’язниці Ангола у штаті Луізіана подібні родео влаштовують ще з 1965 року. На стадіон збирається до десяти тисяч глядачів, щоб подивитися, як в’язні намагаються втриматися на бику чи коні. У місцевій тюрмі перебуває понад п’ять тисяч засуджених, переважна більшість з яких скоїли важкі злочини; середній термін позбавлення волі – вісімдесят вісім років.
Цей номер називається – покер за ґратами. Чотири в’язні сидять за столом на полі, на яке випускається бик. Хто довше просидить, той і виграє. В’язень Майкл МакДенієль був засуджений на по життєвий термін за скоєння вбивства. Тоді йому було 16 років, тепер йому 32:
Родео, зізнається він, найкраще, що відбувається зараз в його житті. І це не лише азарт, але і гроші, які він виграє у якості нагород:
«Можна гроші заробити, щоб тут жити у в’язниці. А також це убезпечує від того, аби не влазити у проблеми. В’язні не хочуть пропускати родео».
Родео – лише один з елементів виправлення злочинців, запроваджених директором в’язниці Берлом Кейном. Він каже, що проблема існуючої системи полягає у тому, що перебування у в’язниці тільки посилює злочинницькі нахили засуджених:
«Не має так бути, щоб з в’язниці люди виходили ще злішими, ніж коли потраплють туди. Вони мають бути безпечнішими для суспільства після того, як я з ними попрацюю. І сподівайтеся, що я їх виправлю, аби вулиці були безпечнішими».
Дональд Кук скоїв вбивство та пограбування з використанням вогнепальної зброї. Він засуджений до по життєвого ув’язнення плюс сто двадцять п’ять років.
Кожного разу, коли він на бику, то на цих вісім секунд він відчуває, ніби повернувся до дому. Верхи на бику він почувається немов на свободі. Одначе, свободи в його житті і близько не має.
Окрім розваг присутнім пропонується придбати речі, зроблені руками ув’язнених. Реджінальд Роум каже, що теслярство допомагає йому тримати свою лють під контролем:
«Коли я приходжу до майстерні та починаю робити крісла чи будь-що я відчуваю, що я заспокоююсь. І вся моя злість та невдоволення – ось у цьому кріслі».
Емоції ув’язнених також втілюються у меблях, ременях, різних виробах з дерева. Частина надходжень з продажу товарів йде до родин, жертв їхніх злочинів.
