В затишній квартирі на північо-східних околицях Харкова, де 12-річна Єва Скалецька жила з бабусею Іриною, з вікон на п’ятому поверсі було добре видно поля в бік українського кордону з Росією.
На світанку 24 лютого Єва, прокинувшись від страшного шуму, побачила, що її Бабуся стоїть перед тими вікнами, за якими було видно, як пролітали російські літаки і ракети, що почали руйнувати друге найбільше місто України.
Я не хотіла про мої почуття говорити, бо мені було дуже тяжко. Інші діти гралися, а я писала.Єва Скалецька
Ховаючись з іншими мешканцями будинку у підвалі, щоб забути страх, Єва Скалецька, записувала події і свої відчуття у щоденник.
Єві з бабусею пощастило: вони вціліли, хоча їхня затишна квартира була майже одразу зруйнована, і після кількох днів дісталися до Дніпра в центральній Україні; тоді потягом на захід - до Ужгорода, а далі до Будапешта і вже кілька місяців Єва мешкає в Ірландії.
У жовтні її щоденник вийшов друком англійською мовою під назвою «Ви не знаєте, що таке війна. Щоденник дівчинки з України».
«Я терпіти не можу слово «біженці». Воно мені ніколи не подобалося. Коли бабуся говорила про нас як про біженців, я одразу ж попросила її так не робити. Це викликало в мене сором. Лише тепер я зрозуміла чому. Мені соромно визнати, що я не маю дому», - зізнається Єва у щоденнику.
Від подібних почуттів, невідомих на щастя більшості дітей у Європі, потерпають мільйони українських дітей, у яких російська війна забрала дім.
У книзі до щоденника Єви додано кілька розповідей її харківських знайомих.
Британський дитячий письменник Майкл Морпурґо, який написав передмову до книжки Єви Скалецької, вважає, що вона дуже важлива, бо на відміну від того, як, наприклад, успішно пише про війну він сам, розповідь Єви пережита.
«Дуже часто про війни пишуть чи знімають фільми люди зі сторони, такі як я. Я виростав після Другої Світової і бачив розбомблені будівлі в Лондоні, покалічених солдатів - ветеранів, але самої війни я не пам’ятаю. Я не знаю як це - бути під обстрілом. Тому дуже важливо мати справжню розповідь когось, хто там був», - сказав Майкл Морпурґо у відео-розмові, яку влаштували видавці щоденника української дівчинки.
Письменник зауважив: «Ми, за протокою Ла-Манш почуваємося дуже безпечно. Дивитися новини про далеку війну по телевізору це одне, а щоденник Єви доносить страшні реалії ближче і дозволяє нам розуміти події краще».
Єва Скалецька пише і говорить про війну з підлітковою однозначністю і щирістю.
«У нас ходили чутки, що в Україні може бути війна. Але ми цьому не вірили, бо у мене в Росії родичі. Там у мене одна з бабусь. Там працює і живе мій тато. Там багато знайомих. До 5 години ранку 24 лютого ми не боялися війни, бо ми не могли в неї повірити», - каже дівчинка.
Російська ракета чи бомба фактично зруйнувала дім, в якому Єва за кілька днів до війни святкувала день народження, любила грати на піаніно, малювати і деколи писати щось у своєму щоденнику.
Саме про щоденник вона згадала, коли була змушена сидіти у підвалі під гуркіт вибухів.
Переживши, як каже Єва, свої перші в житті приступи панічного страху, вона вирішила, що для самозаспокоєння їй потрібен папір, олівці і щоденник, на який раніше у неї не було часу.
«Писання допомагало знімати напруженість. Я не хотіла про мої почуття говорити, бо мені було дуже тяжко. Інші діти гралися, а я писала», - розповідає Єва, міркуючи тоді, що можливо колись «років через десять» їй захотілося б про це прочитати.
Знати про війну ніколи не зарано
«На шостий день ми дізналися, що в наша квартира зруйнована вибухом… Наше головне бажання було втікати, бути в безпеці і вижити», - каже Єва.
Важливість цієї книги в тому, що, прочитавши її ви більше ніколи не будете думати, що війна це щось пригодницьке. Це жах, від якого Єва та інші люди вимушені були втікати.Майкл Морпурґо
Вона розповідає, що всюди зустрічала людей готових допомогти і серед таких помічників виявилися британські журналісти, які зробили про долю дівчинки репортаж, але також допомогли їй з бабусею в дорозі.
Єва дивиться читачеві в очі і прямо розповідає про війну такою якою вона її побачила.
Дітям ніколи не рано дізнаватися про війну, вважає Майкл Морпурґо, але зауважує, що краще, коли така розповідь лунає з вуст ровесників.
«Подобається нам чи ні, але наш світ час від часу впадає в жахливі ями воєн. А ми про це деколи забуваємо. Ми багато чого забули про колишні війни, чи не думали про теперішні, які відбувалися далеко від нас. Після надзвичайного періоду миру у Європі, ми, як і Єва, не могли повірити, що на континенті знову може бути війна - лише 70-ма роками після Голокосту Другої світової… Тепер діти мають доступ до обривків повідомлень про війну. Вони бачать дещо на своїх телефонах, в комп’ютерах. Небезпека в тому, що деколи це подають у вигляді пригод. Але це не розваги. І важливість цієї книги в тому, що, прочитавши її, ви більше ніколи не будете думати, що війна це щось пригодницьке. Це жах, від якого Єва та інші люди вимушені були втікати», - наголошує британський письменник.
Щоденник Єви Скалецької вийшов друком в Британії та США, і його готують до друку також іншими мовами.
Єва живе і ходить у школу в Дубліні і зараз каже, що в майбутньому мріє навчатися в Оксфордському університеті.
Дивіться також:
