У найпростішому персональному комп’ютері один центральний процесор. Він виконує команди, які надходять від програмного забезпечення.
Одразу кілька процесорів забезпечували роботу перших суперкомп’ютерів створених десятиліття тому. Хоча насправді «суперовими» комп’ютери стали після здешевлення процесорів.
"Сьогодні всі суперкомп’ютери є т.з. паралельними машинами. Замість одного процесора вони мають тисячі і тисячі їх. А от китайська машина має мільйони процесорів", - каже Ендрю Грімшоу з університету Вірджинії.
Паралельні машини складаються із багатьох окремих комп’ютерів, або вузлів, згрупованих у блоки. Вони споживають багато енергії, виділяють багато тепла і вимагають постійного охолодження. Програми, які працюють на суперкомп’ютерах не схожі на ті, якими користуються звичайні люди.
За словами Грімшоу, якщо є гроші, будь-хто може створити суперкомп’ютер. Якщо звісно має потребу у машині, здатній здійснювати мільйони обчислень в секунду.
Суперкомп’ютер це не обов’язково стадіон забитий технікою. Він може бути віртуальним, мережею комп’ютерів всередині компанії, або університету. Над складними завданнями такий віртуальний суперкомп’ютер працює у позаробочий час, коли його складові не використовуються у звичайному режимі.
"Такий режим роботи дуже зручний. Завдання розбивається на менші частини і передається на вузли віртуальної системи", - розповідає Грімшоу.
Грімшоу каже, що ще 10 років тому розробники ставили за мету зробити суперкомп’ютери швидшими. Тепер вони працюють над створенням потужнішої мережі паралельних машин.
"Наукові та прикладні дослідження докорінним чином змінюються завдяки можливостям суперкомп’ютерів. Ми ще не до кінця усвідомлюємо наслідки цих змін", - додає дослідник з університету Вірджинії.
Одразу кілька процесорів забезпечували роботу перших суперкомп’ютерів створених десятиліття тому. Хоча насправді «суперовими» комп’ютери стали після здешевлення процесорів.
Майбутнє науки таке яскраве, що навіть думати про нього варто в сонцезахисних окулярах
Паралельні машини складаються із багатьох окремих комп’ютерів, або вузлів, згрупованих у блоки. Вони споживають багато енергії, виділяють багато тепла і вимагають постійного охолодження. Програми, які працюють на суперкомп’ютерах не схожі на ті, якими користуються звичайні люди.
За словами Грімшоу, якщо є гроші, будь-хто може створити суперкомп’ютер. Якщо звісно має потребу у машині, здатній здійснювати мільйони обчислень в секунду.
Суперкомп’ютер це не обов’язково стадіон забитий технікою. Він може бути віртуальним, мережею комп’ютерів всередині компанії, або університету. Над складними завданнями такий віртуальний суперкомп’ютер працює у позаробочий час, коли його складові не використовуються у звичайному режимі.
"Такий режим роботи дуже зручний. Завдання розбивається на менші частини і передається на вузли віртуальної системи", - розповідає Грімшоу.
Грімшоу каже, що ще 10 років тому розробники ставили за мету зробити суперкомп’ютери швидшими. Тепер вони працюють над створенням потужнішої мережі паралельних машин.
"Наукові та прикладні дослідження докорінним чином змінюються завдяки можливостям суперкомп’ютерів. Ми ще не до кінця усвідомлюємо наслідки цих змін", - додає дослідник з університету Вірджинії.
