Українська література може стати одним зі способів, як зацікавити американців Україною — не лише її культурою, а й сучасним життям та політикою. Саме на це розраховує Книжковий клуб Союзу українок Америки (UNWLA), створений для англомовної аудиторії.
Його учасники читають твори українських авторів або книжки про Україну в англійському перекладі, а до обговорень запрошують американських та інших західних експертів. Про те, як література допомагає будувати міст між Україною та США, Голосу Америки розповіла засновниця та модераторка клубу, національна голова з питань освіти Союзу Українок Америки Анна Петеліна.
Ірина Матвійчук, Голос Америки: Аню, розкажіть будь ласка про ваш книжковий клуб, чим він приваблює американську аудиторію?
Анна Петеліна, засновниця книжкового клубу UNWLA: Ідея книжкового клубу не нова, але ідея нашого клубу полягала в тому, щоб цей книжковий клуб орієнтувати винятково на англомовну аудиторію: читати, обговорювати і промотувати серед американців твори українських авторів - як класиків, так і сучасних - в англійському перекладі.
Для нас обов'язковою умовою є те, що ці книжки є в наявності, які можна замовити в бібліотеці, або придбати в книжкових книгарнях чи на сайтах видавництв. Тобто ця книжка фізично має бути, і щоб люди могли отримати до неї доступ.
Анонс книг, які читає клуб Союзу українок Америки, віж серпня до грудня 2026 року. Фото: UNWLA
Інша умова нашого клубу, і це те, що його відрізняє від інших клубів, на кожну нашу сесію щомісяця ми запрошуємо англомовних експертів, які можуть говорити на тему, описану в книжці. Намагаємось шукати людей, які не мають українського коріння, скажімо так, недотичні взагалі України, або хто вивчає Україну з точки зору представника Заходу.
Це нам дає можливість отримати унікальну перспективу, іноземний погляд на українських авторів і їхні твори з позиції людини, яка не виростала в Україні, в українському контексті, вона не знає, якою є українська літературна традиція.
Ми показуємо англомовні аудиторії, що українська література існує багато століть і є дуже релевантною.
Власне, цим ми показуємо англомовні аудиторії, в тому числі американцям, що українська література не є насправді чимось екзотичним, чимось вузькопрофільним, яке нещодавно виникло. А навпаки, що це література, яка існує багато століть і яка вижила через всі можливі репресії, заборони, скасування, і яка насправді є дуже релевантною.
Є твори, візьмемо до прикладу “Кассандру” Лесі Українки, яка перекладена англійською мовою. Цей твір був написаний 100 років тому, але він актуальний зараз як ніколи, тому що він, серед іншого, говорить про теми правди і пропаганди, коли люди заплющують очі на очевидні речі, а потім стикаються з невідворотними наслідками.
Оцей зв'язок української літератури з універсальними темами, він цікавий американській аудиторії. Окрім того, до нас приходять люди, яким небайдужа Україна, які абсолютно щиро емпатують українцями та Україні, які хочуть знати про українську літературу і культуру більше.
І власне також друзі, знайомі, родичі, хто проживає на території США, це теж наша цільова аудиторія.
Дивіться також:
Книги Лесі Українки, Підмогильного, Стяжкіної — бестселери у США серед українських авторів. Інтерв'ю з видавцем у Гарварді Олегом КоцюбоюІ.М.: Іноземні експерти, яких ви запрошуєте, чи ви їх просите заздалегідь читати книги, які ви обрали до обговорення?
“Кассандра” Лесі Українки написана 100 років тому, але цей твір актуальний як ніколи. Він говорить про теми правди і пропаганди, коли люди заплющують очі на очевидні речі, а потім стикаються з невідворотними наслідками.
А.П.: Оскільки клуб був запущений в лютому цього року, минуло ще не так багато часу. Наразі всі наші гості так чи інакше були знайомі з тою літературою, яку ми брали до обговорення кожного місяця.
Наприклад, в лютому ми обговорювали “Кассандру”, і на обговоренні був присутній Ульям Блекер, це професор української та східноєвропейської культури в Університетському коледжі Лондона, і він власне в своїй програмі викладає “Кассандру”, тобто для нього твір Лесі Українки не був чимось новим. І нам було цікаво подивитися на твір Лесі не лише з іноземного, але й з чоловічого, погляду.
У березні ми обговорювали твір сучасний письменниці Оксани Луцишиної і запросили спікеркою авторку книги, вона живе у Сполучених Штатах.
У червні ми обговорювали книжку українського автора на тему прайду з американським професором британсько-американської літератури LGBTQI 19-го століття.
Було пізнавально дізнатися про досвід голосів української громади LGBTQI - це і ті, хто воює, і хто працює в тилу, і хто займаються адвокацією, і будь-які цивільні, подивитися на їхній досвід з позиції людини, яка виросла в американському контексті.
Дивіться також:
"Ми, українці, більше не є жертвами" - редакторка Craft, англомовного журналу про українську культуру. Інтерв'юІ.М.: Хто є членами вашого клубу, чи багато серед них американців?
А.П.: У відсотковому відношенні невелика різниця насправді. Це є і чисто американці, і українці діаспори, які народилися вже тут, наприклад, в якомусь поколінні. Також до нас інколи доєднуються люди з України, а цей відсоток, звичайно, невеликий.
І.М.: Які відгуки ви чуєте від, власне, американців про українську літературу?
А.П.: Люди, як правило, діляться загальними відгуками. Як правило, це позитивна реакція, що книжка сподобалась.
Іноді вони пропонують книжки на майбутнє, це свідчить про те, що те, що ми читаємо, викликає інтерес до того, щоб цікавитися іншими авторами.
Цей інтерес вже переходить в площину не стільки книжки/культура, а починають перейматися новинами з України. Люди починають заглиблюватися в політичне життя України.
Люди розповідають, що ось там сходили у бібліотеку, знайшли ще ось такого автора, хотіли б ще ось цю книжку прочитати, або познайомитись із автором. Цей інтерес з зростає. Ми однозначно бачимо позитивну динаміку.
Це не швидкий розвиток, але ми дуже раді тому, що вже бачимо на сьогоднішній день. І те, що відсоток наших стабільних американських слухачів зберігається від клубу до клубу, іноді приєднуються нові люди, це теж приємно спостерігати.
Цей інтерес вже навіть переходить в площину не стільки книжки/культура, а вже починають перейматися новинами з України. От нещодавно цікавились картонними протестами в Україні. Таким чином люди починають заглиблюватися в політичне життя України, це досить непогана динаміка.
По-перше, це дає змогу нам більше про це говорити, і це полегшує шлях для українських митців, авторів, науковців, які хочуть увійти в цей західний американський англомовний простір. Вони вже матимуть певний фундамент, певну підтримку, американці вже не питатимуть, а де це, що це за країна Україна?
І.М.: А як чином ви пропагуєте свій клуб? Як ви розказуєте американській аудиторії про себе і про книжки, які читаєте?
А.П.: Ця робота відбувається в рамках Союзу України Америки. Тут у нас є перевага, оскільки організація представлена чисельними відділами в різних штатах Америки.
Представники цих відділів приходять до нас на клуб, відбувається індивідуальна робота окремих представників клубів, які працюють у себе на місцях. Хтось займається освітньою роботою, хтось займається адвокацією, так чи інакше говорить про клуб.
Якщо ми говоримо про інструменти, то це через соціальні мережі, word of the mouth, якась особиста комунікація, обов'язкові перехресні рекомендації.
Хочеться продовжувати реалізовувати цей проєкт як платформу, щоб підсилювати голоси українців в еміграції: видавців, авторів, професорів, викладачів.
Також співпраця з представниками американських академій, з викладачами, професорами, авторами, які самі зацікавлені, щоб їхні книжки читали. І є робота з медіа, з блогерами, наприклад, які пропагують інформацію про книжки. Це такий досить великий пул робіт насправді.
У нас є YouTube-канал, і на сайті Союзу українок Америки є розділ, присвячений конкретно клубу.
І.М.: Ви як ініціаторка створення клубу, чи бачите в цьому клубі щось більше, ніж просто поговорити про книжку? Можливо, як платформу для втілення більших проєктів? Як ви бачите далі розвиток цього клубу?
А.П.: Стратегічно насправді є певні плани на те, щоб використовувати клуб як платформу для проведення певних фандрейзингових кампаній. До прикладу, збирати кошти на переклади українських книг, тому що потреба в цьому завжди існує, на підтримку видання книг.
І звичайно, хочеться продовжувати реалізовувати цей проект як платформу для того, щоб підсилювати голоси українців в еміграції: видавців, авторів, професорів, викладачів. З цього боку хочеться використовувати клуб, щоб підтримати ці категорії людей.