Спеціальні потреби

Як українські полярники живуть в Антарктиді – розмова з учасниками експедиції. Частина 2


Як українські полярники живуть в Антарктиді – розмова з учасниками експедиції. Частина 2
Українські полярники на станції "Академік Вернадський"

Українські полярники, які перебувають на станції "Академік Вернадський" в Антарктиці, розповіли Голосу Америки про умови життя на станції, погоду, побут, як проводять вільний час і поділились враженнями від Антарктиди.

Більше про роботу цієї експедиції, поточні дослідження, зміни клімату, міжнародну співпрацю, вплив війни, підтримку України та головну мрію полярників читайте в першій частині інтерв'ю. Повне відеоінтерв'ю дивіться на YouTube. А тут - Тест-гра. Уявіть себе полярником: перевірте свої знання про українську станцію Вернадського.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

У розмові взяли участь: метеоролог Олександр Полудень, біолог Тарас Перетятко, біолог Вадим Ткаченко, геофізик і керівник експедиції Богдан Гаврилюк.

Марія Моісеєва, Голос Америки: Які погодні умови? І яка у вас зараз погода за вікном?

Олександр Полудень, метеоролог: Зараз в нас антарктичне літо. Сьогодні ясна погода [інтерв'ю записане 9 січня 2024 р.]. Менше 5 балів хмарність, температура близько 0. За цю експедицію ми фіксували -17° і + 8° – мінімальна та максимальна температура. Рекорди на нашій станції фіксувалися в 1953 році, -48,8°. І найтепліше у 2022 році, +12°. Звісно, холоднішого періоду більше, чим близько нуля значень температур. Дуже часті циклонічні діяльності, дуже часто снігопади, опади – саме тверді або рідкі – в залежності від сезону. Взимку більше снігу, влітку більше дощів. Також фіксуємо різні метеорологічні явища, таких яких ми вдома або зовсім не бачимо, або рідко бачимо. Такі як сонячне гало, місячне гало, біла райдуга чи хмари такі стратосфери, срібні або перламутрові.

Українська станція "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
Українська станція "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

М.М.: Як ви пересуваєтеся островом?

Олександр Полудень: Якщо висота снігового покриву дозволяє, в нас є вибір – або на лижах або на снігоступах. Також в загальному взутті. Маємо ще два скіду – таких два мотоцикла нових. На них також можна, але не круглий рік, так як коли острів оголюється від снігового покриву, то багато гострого каміння. Так щоб не зашкодити техніці, бережно до неї відносимся, то ходимо, можна сказати, пішки або на снігоступах.

М.М.: З якими труднощами і небезпеками можна зіштовхнутись під час зимівлі?

Богдан Гаврилюк, керівник експедиції, геофізик: Близько 10 місяців або 9 місяців станція закрита. Тобто ми знаходимось ізольовані, ми живемо в автономному житті. Наша станція – це маленьке-маленьке містечко з маленьким складом людей. І забезпечуємо себе абсолютно всім самі. Тобто робота наших дизельних генераторів, наших систем життєзабезпечення. Звісно, якщо не дай Бог, щось трапиться, і ніхто нам не допоможе, це тільки розраховуємо на свої сили, на свій досвід, на свої знання. Тому небезпека – навіть той же електричний струм. Небезпека штормів, які тут бувають.

Вихід на тому ж "Зодіаку" в море – це теж є деяка небезпека, тому що і льодова ситуація за години може помінятись. І таких випадків у нас було безліч. Коли люди, зокрема от Вадим. Це наш один із драйверів, який більше всіх виходить в море. Ну а мені, як начальнику станції, треба за це переживати. Тому що він досвідчений хлопець, але він виходить і все-таки, знаєте, коли на якійсь відстані, не дай Бог, щось трапляється з "Зодіаком" або з човном, ніхто не допоможе. Погода яка тут буває іноді. Ми ніколи не говоримо "погана погода". Це не можна казати. Ми кажемо "некомфортна погода". Але іноді буває, коли це шторми або урагани, це буває настільки некомфортно, чи може принести багато проблем. Якраз для інфраструктури станції. Оце небезпечні моменти. А так загалом у всьому іншому почуваємо себе досить впевнено.

Вадим Ткаченко, біолог: Ми цього року зимуємо трошки в інших умовах і ми маємо досить розширені можливості в плані пересування на воді. Перш за все, це пов'язано з тим, що цього року з нами зимує талановитий радист, і у нас трошки інше радіопокриття. Тому радіус дії у нас значно виріс. По-друге, центр нам оновив автопарк човнів. Третя річ – це відсутність морського льоду, навіть порівняно з тим, що було два роки тому, це можна сказати повністю відкрита вода. Також цього року ми постійно їздимо з коптером. Раніше доводилось, коли ти зустрічався з льодовим полем, треба було вмикати всі свої сенсори відчуття, все, що тільки можна, для того, щоб приблизно собі уявити, як його обійти, де в нього в'їжджати і так далі. Цього року все набагато простіше – просто піднімаємо коптер, дивимося як його об'їхати - все. Нам дуже пощастило з тим, що у нас тиха весна і тихе літо, ми можемо дуже багато куди заїхати і цього року от, те що називається Kyiv Peninsula, це от ми можемо сказати, члени нашої експедиції, багато хто, ми об'їхали всю Kyiv Peninsula. Вони от в плані відвідувань зібрали всі острови. Якщо це розповісти зимівникам, які тут зимували там 15-20 років тому, у них волосся стане дибки, тому що це були такі недосяжні дальні дані.

Українська станція "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
Українська станція "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

М.М. Як ви тримаєте зв'язок із зовнішнім світом? Я бачу добрий Інтернет, ми розмовляємо через Skype. Чи є у вас телефони? Чи є можливість відправити пошту, отримати пошту?

Вадим Ткаченко: Старлінк.

Богдан Гаврилюк: На станції величезний крок до поліпшення життя –звісно, це поява Інтернету. Якраз в цьому році під час нашої експедиції нашим IT-інженером встановлене обладнання для прийому через Старлінк. До цього три роки тому була встановлена інша антена. І коли на станції з'явився перший інтернет, то це було для нас, знаєте, це було – о, це була манна небесна, у нас з'явився зв'язок. В порівнянні, наприклад, навіть ті ж самі п'ять років тому, зв'язатись з великою землею це було проблематично. Зараз Інтернет вирішує все. В будь-який момент ми можемо отримати, і ми читаємо, і новини, ми можемо із рідними зв'язатись. Так що використовуючи зараз Інтернет, ми стали навіть не на один щабель, а на декілька ступенів вище по якості роботи і відчування себе на станції.

М.М.: Як було до появи Інтернет-зв’язку на станції?

Богдан Гаврилюк: До цього ми використовували системи BGAN, аварійний зв'язок у нас був Iridium. Це коштовне і тільки в аварійних випадках. Так був BGAN і електронна пошта у нас була досить малих об'ємів передачі. Наприклад, у нас раніше було таке, що раз на тиждень ми могли в електронному вигляді якійсь лист через BGAN відіслати в Україну і отримати. Навіть не йшла мова про передачу якихось фотографій або ще щось. Це було дуже коштовне. Ще раніше навіть був такий зв'язок, як радіозв'язок, тобто короткохвильовий зв'язок.

Зараз на станції уже довгий час немає радистів, які прямо в прямий ефір виходять, які тримають постійні контакти якраз через радіохвилі. А раніше вся інформація метеорологічна, принаймні, передавалася якраз за рахунок короткохвильового зв'язку. Була посада штатний радист. Кожні там три години виходив на зв'язок і передавав ці дані. Раніше, я навіть пригадую, був такий момент, що зв'язатись з рідними - це через радіозв'язок, через "Югрибу", це зі станції через якесь судно, десь там в Атлантиці одне, потім через інше судно, і цей зв'язок доходив на телефон до сім'ї, і це було дуже важко.

Криголам “Ноосфера”. Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
Криголам “Ноосфера”. Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

М.М.: Як часто відбувається доставка продуктів харчування, засобів гігієни, медицини на станцію?

Богдан Гаврилюк: Все забезпечення ми отримаємо один раз на рік. Прибуває експедиція. Зразу якийсь час у нас іде розвантаження. Все, що потрібно на станцію для існування для роботи протягом року, ми це отримаємо. В першу чергу, саме головне, що нам потрібно і важливо вивантажити, це, звісно, пальне для наших дизельних генераторів. Немало-небагато, але нам потрібно на рік приблизно 110-120 т палива. Під час, коли приходить наше судно забезпечення, ми вивантажуємо абсолютно все. Це і обладнання, і оснащення, і одежа. Це продукти харчування на весь рік – борошно, м'ясо, риба, абсолютно все. У нас є дві морозильні камери – одна для овочів, фруктів об'ємом приблизно десь 10 м³ на рік. Інша такого ж об'єму для зберігання м'ясних продуктів і заморозки. Все харчування ми приймаємо раз на рік. І все стосовно життя – це і по гігієні, і одежу, і все інше. Це теж все в один час. Через три місяці ми очікуємо, коли наступна експедиція, якщо все буде добре, дай Бог, буде нас міняти, то на той час ми будемо вивантажувати все на наступний рік.

М.М.: Чи є у вас на станції лікар? Чи є кухар? Хто готує?

Богдан Гаврилюк: Так, в складі експедиції обов'язково є і лікар. Є кухар, який зараз якраз готує кожний день. Задача кухара теж розрахувати правильно, спрогнозувати і розрахувати використання своїх харчових запасів, щоб це було і різноманітно і правильно по калоріям. Слава Богу, у нас чудовий фахівець на кухні працює. Є лікар, звісно. Хоча посада не завантажена постійною роботою, але у нього теж свої є наукові програми, з якими він працює, досліджуючи і вимірюючи постійно стан нашого здоров'я. Загалом, ми любимо час, коли наш лікар нічого не робить. Це краще, хай він відпочиває, чим, коли має проблеми. А проблеми у лікаря бувають дуже часто. Ну як, звертаються, це зуби. Звісно, це проблема номер один, яка буває на станції. Ніхто не застрахований від того, що можуть бути травми і це постійно буває. І опалення від того ж сонця, впливу ультрафіолету і багато інших. І навіть психологічний комфорт на станції – лікар за цим слідкує. До речі, кожний день він нам видає вітаміни.

М.М.: Як проходить ваш день? Ви можете коротко описати ваш розпорядок?

Богдан Гаврилюк: У кожного по-різному. 14 людей – це різні напрямки. І кожний сам собі планує робочий день. Звісно, у нас є зобов'язані деякі, деякі правила, деякі чергування. Ну щоб все було організовано, щоб все працювало як один механізм. Є моменти, але свою робочу діяльність кожний може запрограмувати в залежності від умов – це і погодні умови і умови, прив'язані до чергувань і до іншого. Наприклад, у Олександра виміри, які йому потрібно робити так чи інакше. У Вадима своя специфіка - це прив'язка до погодних умов на морі, до стану моря.

М.М.: Як ви проводите вільний від роботи час?

Тарас Перетятко, біолог: У нас є багато можливостей для того, щоб кожен з нас проводив вільний від роботи час за своїми вподобаннями. Це наявність спортзалу на станції. Наявність великої кількості книг в бібліотеці різного плану – це, звичайно, і наукового плану, є такого більш творчого характеру. Це наявність різноманітних організацій, різноманітних спортивних змагань. Змагання гри у футбол на снігу – унікальна можливість, особливо, для тих, хто це дуже любить. Це організація виходів на лижах, як говорив Олександр, на скіду. Це якісь такі більш туристичні виходи, цікаві місця, на інші острови. Це такі більш згруповані заняття, от настільні ігри, навіть. Можливо, але рідко, спільні перегляди фільмів.

Вадим Ткаченко: В біологів, мабуть, найскладніше - це саме організація, тому що, коли хороша погода, доводиться кидати все. І саме складне, це от зрозуміти для себе, що я зроблю зараз, що зроблю трошки потім, щоб не страждали всі напрямки. Ще важливий момент щодо вільного часу – грішно відпрацювати на станції і так нічому новому не навчитися. Це, мабуть, одна із самих крутих штук, які є на станції. У нас є столярна майстерня, слюсарна майстерня, у нас є станки. У нас є багато транспорту. У нас є купа всього. І багато хлопців, вони, от протягом зимівлі багато чому навчилися. От з нами зимує радист, так от він всіх бажаючих "підтягує" по радіозв'язку. Також інженери можуть навчити чомусь. Це теж дуже круто. За дві зимівлі я навчився їздити на всьому, що тут є, користуватися всіма станками, які тут є.

Бар "Фарадей" на станції "Акаадемік Вернадський". Фото: Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
Бар "Фарадей" на станції "Акаадемік Вернадський". Фото: Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

М.М.: Чи відвідують станцію туристи, як часто і з яких країн?

Богдан Гаврилюк: Зараз літній період, час коли є те, що ми називаємо антарктичним туристичним рухом. Є туристичні круїзні судна, які тут працюють. Ми зараз не приймаємо пасажирів, тому що у нас будівництво нашого нового причалу. У нас є зараз в пріоритеті робота, робочі моменти. Але є відвідувачі - наші друзі. Це деякі яхти, з якими нас пов'язує і робота, і зв'язки в минулому. Це наші друзі, то ми, звісно, стараємось прийняти. Їх не так багато, але по можливості, і це невелика кількість людей, це там до 10, іноді може 11-12 людей на короткий час стараємось прийняти. Приділити багато часу теж у нас не виходить, але в цей момент, коли треба максимально під час Антарктичного літа все встигнути зробити, то приділяємо деяку увагу і їм.

До речі, буквально недавно у нас була яхта з України, з українцями на борту. Була ще й одна цікава людина. Це воїн, який зараз проходить реабілітацію. Він втратив ногу під час війни 9 місяців тому. Зараз у нього з'явилась можливість, просто йому дали можливість побачити світ. Звісно, таких людей ми приймаємо. Якусь частинку, пару годин якихось приділити їм – це просто і цікаво нам, і цікаво їм. Коли у нас є можливість, ми можемо прийняти людей, але для цього теж є умови. Це або якщо дозволяє льодовий, і дозволяє, головне, стан наших справ. У нас є відповідальність за станцію, за те, що нам потрібно робити, тому ми робимо звісно пріоритети, але стараємось встигнути і те, і те.

Пінгвіни поблизу української станції "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
Пінгвіни поблизу української станції "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

М.М.: Що вас найбільше вражає в Антарктиді?

Тарас Перетятко: Мене, як біолога, тут вражає все. Починаючи від живих організмів найнижчого, найпростішої будови бактерій, закінчуючи китами. Мене вражають нові зустрічі з людьми. Богдан розповідав, так от недавно до нас на яхті приходив відомий американський біолог Джонатан Росберг, який вважається одним найкращим фахівців по вдосконаленню технології секвенування геномів. Це якісь нові враження щодо набуття нових методів роботи. І звичайно, неймовірні пейзажі.

Вадим Ткаченко: Робота на станції мене повністю відформатувала. Я більше ніколи не буду таким, як раніше. Це зовсім інший спосіб життя, це зовсім інший спосіб сприйняття простору, часу, своєї роботи, всього-всього. Це, мабуть, найнеочікуваніші зустрічі чогось, чого ти в принципі не мав зустріти. Багато чого з того, що ми тут бачили, ми бачимо вперше і востаннє. І дуже-дуже круто, коли якісь речі ти бачиш знову, коли раптово в тебе є зустрічі одних і тих самих тварин якихось, або одних і тих самих об'єктів. Який-небудь, наприклад, кіт. Ти його побачив вперше і в останній раз в житті. Якийсь тюлень - вперше і в останній раз в житті. Оп - ти його все одно, якимось чином… Це абсолютно неможливо. Група косаток, яку я бачив в червні. Її побачили буквально півтора місяці тому. Теж здавалося абсолютно неможливим побачити конкретну цю ж саму групу косаток знову.

Олександр Полудень: Мене найбільше вражає прогрес свій, і оточуючих людей, які за період зимівлі проводять та слухають безліч наших семінарів, які ми один для одного проводимо, і розширюємо свій кругозір. І можемо багато по поверненню розповісти, наприклад, на відкритому уроці в школі дітям про те чи інше, чим займаються наші дослідники, які технічні завдання мають наші полярники.

Богдан Гаврилюк: Уже прозвучала тут така ідея, що це місце - це унікальний шанс попрацювати над собою, багато чому навчитись. Я ціную цей момент в першу чергу. І по-друге, якесь унікальне місце для того, щоб… І воно якось поєднується з тим, що останній рік я провів в службі на кордоні, хай це були і окопи і бліндажі. Але таке враження, знаходячись тут, що я знаходжусь на кордоні між тим, що ми знаємо, і тим, що ми досліджуємо. Оце така от цікава думка. Між тим, що ми бачимо, між тим, де ми були, і між тим, що ще варто досліджувати, там ще ніхто не бував, там ще цього не бачив. Це унікальне місце. Я це чомусь відчуваю всім своїм і розумом і душею своєю.

Cтанція "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР/СЕРГІЙ ГЛОТОВ
Cтанція "Академік Вернадський". Фото: НАЦІОНАЛЬНИЙ АНТАРКТИЧНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР/СЕРГІЙ ГЛОТОВ

М.М.: Чи є якась цікава історія з життя на станції, якою ви хотіли би поділитись?

Богдан Гаврилюк: Дуже багато всяких історій тут, але для цього стільки треба часу, щоб розказати, маса-маса всього кожний день. Тут якраз під час такого моменту, як антарктичне літо, коли тут 24 години світло, тут насичене життя. Тобто зараз я дивлюсь у вікно зі свого офісу, ми до речі, зараз знаходимося в іоносферному кабінеті, де працюю я і ще один геофізик, тут ми обробляємо дані, за вікном – пінгвіни, за вікном блистить ділянка чистої води, а там далі айсберги. Якби ви зараз побачили, яких вони форм, це велетенські замки з арками з баштами. Навіть один момент - побачити ці айсберги – це неймовірної краси, це уже історія, яка прикрасить один день, а можливо навіть і все життя.

М.М.: Чого найбільше бракує на станції?

Богдан Гаврилюк: Наприклад, мені чого хочеться, я хотів би побути хоч якийсь короткий час в своєму рідному місті, в якому я уже три роки не був, побачити навіть своїх рідних. Я не говорю про те, що мені хочеться там якогось пива випити.

Всім хочеться перемоги.

– Так, безумовно.

Форум

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG