Місто Дебальцеве на Донбасі стало символом важких боїв і втрат української армії під натиском російських сил уже після підписання угод Мінськ-2, що мали означати припинення вогню. Українські війська в лютому були змушені відступити, а президент Путін злорадно коментував те, що він називав поразкою Києва.
Кореспондент «Голосу Америки» побував у Дебальцевому і спілкувався з тими мешканцями, які залишилися, або повернулися у контрольоване сепаратистами місто.
Над Дебальцевим прапор так званої ДНР. До війни населення тут перевищувало 30 тисяч. У розпал боїв у лютому багато мешканців евакуювали. Більшість виїхали на території підконтрольні українському уряду, частина на сторону сепаратистів. Зараз – там не більше десяти тисяч мешканців включно з тими, хто не зміг виїхати, і тими, хто повертається й готовий миритися з владою сепаратистів, або навіть підтримує її.
Дмитро називає російські сили визволителями:
«Нещодавно отримав пенсії тисячу гривень, і моя дружина. Пайки отримуємо. Обіцяють відновити банки, створити свою банківську систему і платити пенсію. Ми люди терплячі. Прийшли наші. Ми на них сподіваємося. Бо це наші люди прийшли, а так – потерпимо. Куди ми подінемося? Різне було в житті. Переживемо і це. Головне, щоб ВОНИ більше сюди не прийшли».
Черга за харчовою допомогою. У центрі гуманітарної допомоги кажуть, що харчі з Росії. Говорить доброволець Тетяна:
«Становище покращується. Дитячий садок відкрився – там вже 32 дитини. З першого квітня відкриваються усі школи й заклади. На понад 50% відновлено постачання електрики і води».
У розмовах з журналістами мешканці Дебальцевого не наважуються сказати нічого поганого про владу сепаратистів або про обстріли під час штурму міста російськими силами.
Еліза, після постійних артилерійських обстрілів, досі недочуває.
«Просиділи у підвалі понад місяць. По нас били. Хто бив? Я не знаю. Було дуже страшно. «Гради летіли». Сиділи голодні. І донька моя сиділа. Зараз поїхала в університет у Луганськ.
У передмісті залишається поламана техніка, яку залишила, відступаючи, українська армія.
Українці боронили Дебальцеве кілька тижнів бід шквалом вогню.
Тепер сотні споруд у руїнах. Пенсіонерка Марія має запитання, але не каже до кого.
«Маємо лише одне запитання: навіщо стріляли по будинках? Хто сюди цілився? Бо тут військових не було. Ні тих, ні тих!»
Цивільні мешканці виявилися часто найбільш беззахисними жертвами цієї війни.
Припинення вогню на Донбасі під загрозою, бо конфлікт триває.
