Актуально
Для Путіна співпраця з Лукашенком набагато цінніша, ніж армія Білорусі. Інтерв'ю з колишнім дипломатом
У 2014 році Білорусь виступала миротворцем у війні Росії проти України. А вже у 2022 році країна стала активною пособницею цієї війни на боці Росії. Колишній білоруський дипломат та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін розповів Голосу Америки про те, чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії, чи є майбутнє у відносин Білорусі із Заходом, та чи варто розраховувати на білоруську опозицію.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram
Марія Ульяновська, Голос Америки: У 2014 Білорусь приймала Мінські переговори, була миротворцем у війні Росії проти України. А у 2022 країна стала активною посібницею цієї війни на боці Росії. Поясніть, як відбулася ця зміна?
Павло Слюнькін: У 2014 році Лукашенко не вперше намагався налагодити відносини із Заходом на тлі війни Росії проти сусідів. У 2008 році, коли Росія вторглася в Грузію і визнала незалежність так званих Південної Осетії та Абхазії, Лукашенко вже тоді розумів, що це може створити загрозу для його режиму і водночас є хорошою можливістю покращити непрості стосунки із західними країнами.
Лукашенко не визнавав легітимність анексії Криму до 2021 року. Він говорив, що Росія і Україна — братні народи і він не підтримуватиме жодного з них, а цей конфлікт потрібно вирішувати дипломатичним шляхом. Це, звичайно, допомогло йому розморозити стосунки із Заходом, і вони почали досить швидко налагоджуватися. В 2015 році йому зробили символічний подарунок — Мінськ обрали місцем для ведення мирних переговорів. І після цього імідж Лукашенка як останнього диктатора в Європі змінився — вперше його так назвала у 2006 році державна секретарка США Кондоліза Райс. У 2015 році він раптом став мирним посередником, а Білорусь — нейтральною державою.
Щоб покращити відносини із Заходом, Лукашенко почав змінювати і ситуацію всередині країни. Тому він звільнив політв’язнів, дозволив відкривати в Білорусі громадські організації та незалежні медіа. Ці сім років — з 2014 по 2020 — були найбільш ліберальними часами в історії Білорусі за Лукашенка. Люди почали вважати, що вони можуть змінити країну на краще і поміняти владу через вибори. Це дуже налякало Лукашенка і у 2020 році він оголосив, що виграв вибори та відновив репресії. Люди вийшли на протести, але Лукашенко силою їх розігнав, багато людей загинули, або стали політв’язнями.
Лукашенко мав чимось відплачувати Путіну і робив це за рахунок суверенітету Білорусі.
Ситуація всередині країни змінювалася надзвичайно швидко і вкрай негативно. ЄС і західні країни мусили на це відреагувати. Вони розірвали стосунки з диктатором і ввели санкції проти нього. Натомість, Лукашенка підтримав Путін. Він відправив свої війська до кордону з Білоруссю і сказав, що якщо революція переможе, то Росія вторгнеться. І він також підтримав Лукашенка фінансово — допомагаючи обійти санкції, надавав кредити. Тож, звісно, Лукашенко мав чимось відплачувати і робив це за рахунок суверенітету Білорусі. У 2022 році Лукашенко вже повністю був маріонеткою Кремля і не міг відмовити Путіну, коли той захотів розмістити свої війська в Білорусі. А коли Росія вторглася, він уже взагалі нічого не міг зробити.
М.У.: Чи є в Лукашенка якесь бачення майбутнього Білорусі, чи це просто жага до влади?
П.С.: Ключ до розуміння Лукашенка полягає в тому, чи є якась небезпека для його влади. Він намагається знищити будь-яку загрозу, незалежно від того, яку ціну повинен заплатити він сам чи суспільство. Він вбивав своїх політичних опонентів, змінював конституцію, розганяв протести силою, фальсифікував вибори — все для того, щоб зберегти свою владу. Пам’ятаючи протести 2020 року, він проводить в країні жорсткі реформи, аби унеможливити будь-який суспільний спротив. Отже його бачення Білорусі — це перетворити країну з авторитарної, якою вона була до 2020 року, на тоталітарну.
Бачення Лукашенка — це перетворити Білорусь з авторитарної країни, якою вона була до 2020 року, на тоталітарну.
Зараз його загроза — в Україні, тому що він розуміє, що якщо Росія програє, це створить багато проблем для нього і його режиму. Водночас він не хоче, щоб Росія повністю окупувала Білорусь. Але оскільки в нього немає інших зовнішніх союзників, він змушений задовольняти всі запити, які надходять з Москви. Росія все більше контролює білоруську економіку, і це дає їй багато інструментів «примусу до лояльності». Ми спостерігаємо процес втрати суверенітету Білорусі. Лукашенко, звісно, не в захваті від цього, але для нього союз з Путіним — це єдиний спосіб вижити, бо розморозити відносини із Заходом він не може. Лукашенко — токсичний міжнародний гравець і єдина причина, чому зараз Білорусь під санкціями. Отже він намагається загальмувати процес втрати суверенітету Білорусі, але він сам і є головною загрозою для незалежності країни.
М.У.: Лукашенку доводиться маневрувати між інтересами Путіна і його власними інтересами. Чи вірите ви у те, що Білорусь вторгнеться в Україну?
П.С.: Чи приєднається Білорусь до активних бойових дій Росії залежить від Путіна. Це не те рішення, яке ухвалюватиметься у Мінську. Є багато новин та аналітики, навіть у контрольованих Росією ЗМІ, які кажуть, що Росія тисне на Лукашенка. Це просто неправда. Росія не лише не тисне на Лукашенка, вона підтримує його всіма способами, якими він забажає — від допомоги обійти санкції і зниження цін на газ і нафту, до дозволу використовувати російську інфраструктуру для продажу білоруських товарів зарубіжним країнам. Путін дозволяє Лукашенку не платити борги перед Росією, і дає йому все більше нових кредитів. І якщо Росії раніше щось було треба від Білорусі, вона застосовувала економичній тиск, зараз Лукашенко отримує від Москви все, що хоче, і в водночас Москва отримує від Лукашенка все. Він дозволяє використовувати білоруську інфраструктуру, аеродроми, розміщує на воєнних базах російські війська, він навчає, російських солдатів, захищає росіян своїми системи ППО. Російські військові, які вчинили воєнні злочини в Бучі, пройшли лікування в білоруських госпіталях.
Для Путіна співпраця з Лукашенком у війні в Україні набагато цінніша, ніж армія Білорусі.
Тому для Путіна співпраця з Лукашенком у війні в Україні набагато цінніша, ніж армія Білорусі, яка до речі не є досвідченою армією. Вона ніколи не брала участі в жодному воєнному конфлікті з 1991 року, відколи Білорусь стала незалежною державою. Також чисельність білоруського війська становить лише 10-15 тисяч солдатів. Цього явно недостатньо, щоб змінити хід війни.
Водночас, якщо Білорусь вторгнеться в Україну, то Україна їй відповість. Українські посадовці неодноразово казали, що не хочуть провокувати Лукашенка. Тому Україна жодного разу не відповіла на напади з території Білорусі. Але якщо білоруська армія таки вторгнеться, це означатиме, що українська армія розбомбить усі ці навчальні об’єкти та аеродроми, які використовує Росія. І цей військовий вузол набагато важливіший для Путіна, ніж 10 тисяч недосвідчених білоруських солдатів в Україні.
Крім того, Лукашенко — непопулярний лідер всередині країни. І якщо він пошле ту армію, яка зараз його захищає, яка гарантує його владу, і вони помруть в Україні, то хто тоді захистить Лукашенка? Люді вийдуть на протести і у Білорусі відкриється другий фронт для Путіна. Ось чому я дуже скептично налаштований, що білоруська армія зайде в Україну.
М.У.: Чи є у Білорусі шанс повернутися до проєвропейського курсу? Чи далі лише асоціація з Росією та асиміляція двох країн?
П.С.: Це багато в чому залежить від того, як розвиватиметься війна в Україні. Якщо Україна звільнятиме території, і Росія буде дестабілізуватися чи, можливо, відбудуться якісь зміни в Кремлі, це, звичайно, відкриє білоруському народові вікно можливостей. Але якщо йдеться про режим Лукашенка, то я не бачу для нього можливості налагодити стосунки із Заходом, не проводячи якихось демократичних реформ всередині країни. МЗС Білорусі, звісно, намагається знайти в цій складній ситуації хоч якісь можливості для співпраці із Заходом. Наприклад, кілька тижнів тому, Мінськ відвідав міністр закордонних справ Угорщини Сіярто. Це був перший закордонний візит міністра закордонних справ країни-члена ЄС до Мінська від 2020 року.
Лукашенко намагається переграти Захід і маніпулює наративом: «Росія на мене тисне».
Тож Лукашенко, очевидно, хотів би розморозити відносини із Заходом. Але він не піде на жодні поступки. Ніяких реальних змін всередині країни не буде, тому, що він вже знає, наскільки це небезпечно для його режиму. Але він намагається переграти Захід і маніпулює наративом: «Росія на мене тисне». Це те, про що розповідали фінські дипломати після зустрічі з колишнім головою МЗС Білорусі Уладіміром Макеєм. Він розповідав колегам про тиск Кремля і намір Росії окупувати Білорусь, а також наполягав, що потрібно зняти санкції з його країни.
Вони намагаються обдурити міжнародних партнерів і також українську владу. Я знаю, що існує канал зв’язку між, білоруським режимом та українським урядом, де вони обмінюються інформацією. І Лукашенко шантажує Україну, кажучи, що якщо українці зроблять те чи інше, Білорусі доведеться ще більше зближуватися з Росією, або що Росія окупує Білорусь. І щоб цього не сталося, українська влада ігнорує демократичний політичний рух білоруського суспільства, діяльність білоруських партизанів, не співпрацює з Тіхановською. Тому Радіо Свобода повідомляли з посиланням на джерела в Брюсселі, що Україна просить не додавати Білорусь до списку санкцій. І коли ЄС вводив антивоєнні санкції проти Росії, останні три раунди туди не включали Білорусь.
М.У.: А як щодо співпраці Білорусі з Китаєм? У двох країн доволі тісні відносини.
П.С.: Лукашенко сприймає Китай, як другого головного зовнішньополітичного партнера після Москви. Він дуже симпатизує політичному правлінню країни, тому що не поважає демократію і набагато краще розуміє систему Китаю, ніж системи Польщі, Литви чи України.
Китай — це ще й величезний ринок, і зараз, коли Білорусь перебуває під санкціями, Лукашенко намагається знайти нові ринки для збуту своїх товарів не лише в Росії, а й десь за кордоном.
Лукашенко також намагається використати Пекін, щоб хоча б трохи зменшити свою економічну залежність від Москви. Росія зараз контролює 70% білоруського експорту. Тому Лукашенко, знаючи і розуміючи, що це становить загрозу, намагається знайти альтернативні ринки, щоб додати більше грошей, і трохи компенсувати цю залежність від Росії.
Пекін насправді не хоче, щоб Росія повністю програла у цій війні.
А якщо подивитися на ситуацію трохи ширше, Китай співпрацює з Москвою та Білоруссю, і намагається грати у свою гру. Пекін насправді не хоче, щоб Росія повністю програла у цій війні. Вони зараз більше зацікавлені в припиненні вогню. Очевидно, вони не хочуть, щоб Україна виграла війну. І вони не хочуть, щоб Україна вступала в НАТО, тому що це покращить позиції Заходу в Європі. Тому вони пропонують свій мирний план і намагаються його рекламувати. І Лукашенко лобіював цей мирний план ще до свого приїзду в Пекін. Він фактично казав що Україна повинна визнати цей план і працювати за ним. І він демонстрував всю свою лояльність до Китаю, щоб отримати від нього гроші.
М.У.: Дуже багато білорусів змушені були втекти з країни, рятуючись від переслідувань. У вас є лідерка опозиції — Тихановська. Історія знає дуже мало прикладів успішних урядів у вигнанні. Як ви вважаєте, чи можна розраховувати, що білоруська опозиція на щось впливатиме?
П.С.: Дійсно, рух за демократію в Білорусі поступово йде на спад. У 2020 році Тихановська була найпопулярнішим політиком в країні. Білоруси пов'язували з нею свої надії на зміни. Коли їй довелося виїхати, її вплив на те, що відбувається в Білорусі, почав потроху зменшуватися. Тепер вона більше символічна лідерка демократичного руху, яку визнають лише країни Заходу та білоруси, які самі живуть в еміграції. Люди, які залишились у Білорусі, живуть як у концтаборі — вони просто намагаються вижити, і тому актуальність Тихановської для них не дуже висока.
Я думаю, що можливість щось змінити всередині Білорусі з’явиться тільки якщо Україна виграє війну і Росія буде ослаблена. Тоді роль Тихановської надзвичайно зросте, а люди всередині країни відчують таку ж надію, як у 2020 році. Головне для Тихановської — дожити до того часу, зберігши політичну актуальність.
Зараз, коли ні в Росії, ні в Україні, ні в Білорусі, немає суттєвих змін, не варто чогось чекати від таких політиків в еміграції, як Тихановська.
Коли Росія вторглася в Україну у 2022, Тихановська підтримала Україну і закликала людей приєднатися до антивоєнного спротиву. Білоруси долучилися до акцій протесту, всередині країни та за кордоном. Якщо пам’ятаєте, у березні білоруські партизани, ризикуючи своїми життями, здійснювали диверсії на залізниці і значно сповільнили рух російських військ в Україну. В Україні воюють групи білоруських добровольців. Тобто якщо нам вдасться зберегти ці демократичні ініціативи та нашу єдність до вирішального моменту, то ми матимемо шанс на зміни. І в цей день актуальність і впливовість Тихановської зіграють вирішальну роль. Зараз, коли ні в Росії, ні в Україні, ні в Білорусі, немає суттєвих змін, не варто чогось чекати ні від білорусів закродоном, ні від таких політиків в еміграції, як Тихановська.
М.У.: Ви були частиною команди МЗС Білорусі, яка організовувала зустріч Нормандської четвірки у 2015 році у Мінську. Розкажіть, як з вашого досвіду змінилися дипломатичні зусилля інших країн для врегулювання цієї війни?
У той час Мінські домовленості — це найкраще, на що Україна могла розраховувати.
П.С.: Україна та й деякі західні політики часто критикують Мінські домовленості. Але я впевнений, що у той час це було найкраще, на що Україна могла розраховувати. Тому, що позиція союзників тоді була абсолютно іншою, ніж тепер. Німеччина, Франція, навіть Сполучені Штати не хотіли визнавати, що це справжня війна, що анексія Криму — це воєнна агресія, що Росія планує окуповувати більше територій України. Вони навіть ніколи не називали це війною, а вживали слово «криза», підіграючи російським наративам. Вважалося, що це локальний сепаратистський конфлікт, і хоча Росія надсилала своїх солдатів і допомагала нібито місцевим бойовикам, офіційно вона не брала участі у цій війні.
Ще з 2014 року західні країни мали б допомагати Україні на тому ж рівні, як це відбувається сьогодні. Але, на жаль, цього не було. І тому я вважаю, що в тих умовах, Мінські угоди — це був єдиний варіант для Петра Порошенка. Армія України була набагато слабшою, не було розуміння, чи спробує Путін захопити Київ, і потрібно було зупинити війну, щоб підготуватися до наступного раунду російського вторгнення.
М.У.: На вашу думку, з боку Заходу це було невігластво чи навмисне ігнорування проблеми?
П.С.: Вони не хотіли визнавати небезпеки, виходити із зони свого комфорту, тому що це означало б, що вони повинні заплатити мільярди євро. Їм потрібно було б активно підтримувати Україну, яка захищає свою державу від Росії, — країни, яку Європейський Союз розглядав як одну з найбільших наддержав світу. Тому вони, звичайно, не були готові до цього.
Заходу знадобилося 14 років, щоб зрозуміти, що таке Росія.
Це не було нехтування, я вважаю, що країни Заходу дійсно не розуміли, що таке Росія і російський імперіалізм. Також свою роль відіграв вплив російської пропсаганди — усі ці стереотипи про особливу роль росіян, а не українців чи білорусів у Другій світовій війні. І, звісно, бізнес, який лобіював збереження цих стосунків і був проти накладання санкцій. Заходу знадобилося 14 років — з моменту вторгнення Росії в Грузію і до повномасштабного вторгнення в Україну — щоб зрозуміти, що таке Росія.
Всі новини дня
- Голос Америки
США передали Україні понад 1 мільйон конфіскованих іранських патронів
Уряд США передав Україні 1,1 мільйона боєприпасів калібру 7,62 мм, які американські сили конфіскували під час передачі Іраном воєнізованому угрупованню в Ємені.
Патрони для стрілецької зброї були вилучені військово-морськими силами Центрального командування США з транзитного бездержавного судна Marwan 1 торік у грудні. Таким чином Корпус вартових Ісламської революції Ірану намагався допомогти хуситам у Ємені, де з 2015 року триває громадянська війна, в порушення резолюції Ради Безпеки ООН.
У липні через цивільні позови Міністерства юстиції американський уряд отримав право власності на ці боєприпаси.
У повідомленні американського Центрального командування йдеться, що "США зобов'язуються співпрацювати із союзниками та партнерами, щоб протистояти потоку іранської смертоносної допомоги в регіоні всіма законними засобами, включаючи санкції США та ООН і шляхом заборон".
Підтримка Іраном збройних груп загрожує міжнародній і регіональній безпеці, силам США, дипломатичному персоналу та цивільним жителям, додали у документі.
"Ми продовжуватимемо робити все можливе, щоб пролити світло та зупинити дестабілізаційну діяльність Ірану", - підкреслено у повідомленні.
Нагадаємо, заступник речника Державного департаменту США Ведант Пател, коментуючи запитання журналістів про нові моделі іранських дронів та потенційне нарощування їхнього експорту до Росії, напередодні заявив, що будь-який новий прилад, розроблений Іраном, створює потенційний ризик погіршення насильницьких та дестабілізаційних дій, у яких бере участь іранський режим.
Пател додав, що США продовжуватимуть "використовувати наявні інструменти, щоб притягнути іранський режим до відповідальності" у взаємодії з союзниками та партнерами, зокрема, з Європейським Союзом та Німеччиною, Францією та Великою Британією.
- Голос Америки
«Кроки Путіна схожі на кроки Гітлера». Ексспікер Палати представників Маккарті попереджає про загрози ізоляціонізму в останній промові
Колишній лідер республіканської більшості в Палаті представників США Кевін Маккарті після звільнення з посади спікера Палати виступив з промовою, де зокрема висловив занепокоєння довгостроковою перспективою у контексті російської агресії проти України і порівняв Путіна з Гітлером.
“Те, що відбувається дуже нагадує 1930-ті роки. Багато кроків, які робить [президент РФ Володимир] Путін, дуже схожі на кроки Гітлера”, – заявив Маккарті.
Нагадуючи факти з історії, Маккарті сказав, що Гітлер був розчарований програшем Німеччини у війні та, прийшовши до влади, позбавив німців свободи та відновив армію. Це відбувалося всупереч Версальському договору, але інші держави цьому не протидіяли, вони не заважали йому захоплювати інші країни.
Щодо підтримки України Сполученими Штатами, Маккарті сказав, що виступає за озброєння України, яке не означає, що їй треба надавати “готівку”.
Маккарті розкритикував західні країни за відсутність реакції на вторгнення Росії у Грузію та анексію Криму.
Політик також наголосив, що “тепер відбувається дещо навіть гірше за те, що сталося в 1930-х роках”. Бо, так само як Гітлер створив партнерство з Італією та Японією, так Путін, перед тим як напасти на Україну, створив партнерство з Китаєм, Північною Кореєю та Іраном.
“Тож те, що ми зараз зробимо, дуже важливо”, – сказав Маккарті.
Разом з тим, колишній лідер республіканців у Палаті представників підтримав провідний аргумент своїх однопартійців, який вимагає розв'язати проблему контрабанди наркотиків на південному кордоні США з Мексикою, перш ніж розв'язувати проблему війни в Україні.
Дивіться також:
- Голос Америки
Президент Байден впевнений у двопартійній підтримці України в Конгресі
Президент США Джо Байден заявив сьогодні, що він знає, що більшість членів Палати представників Конгресу продовжують підтримувати Україну.
Відповідаючи на питання, чи на тлі хаосу у Конгресі його турбує, що він не зможе виконати свої зобов’язання щодо допомоги Україні, Байден зазначив:
“Це турбує мене. Але я знаю, що більшість членів Палати представників і Сенату від обох партій заявляли, що вони підтримують фінансування для України. Дуже скоро я виголошу велику промову з цього питання, і чому це критично важливо для Сполучених Штатів і наших союзників, щоб ми дотрималися свого зобов’язання”.
Усунення з посади спікера Палати представників Кевіна Маккарті у вівторок, спричинене фракцією правих республіканців, стало першим випадком, коли палата усунула свого лідера з посади, яка є другою в черзі після президента після віцепрезидента.
Відставка відбулася через кілька днів після того, як законодавці не включили нових грошей для уряду президента Володимира Зеленського в законопроєкт про бюджет на наступний рік.
Конгрес схвалив 113 мільярдів доларів військової, економічної та гуманітарної допомоги для України після вторгнення Росії в лютому 2022 року, повідомляє Служба досліджень Конгресу.
Пентагон заявив, що у нього залишилося 1,6 мільярда доларів на заміну зброї, надісланої в Україну, не залишилося коштів в рамках Ініціативи сприяння безпеці в Україні (USAI) і 5,4 мільярда доларів США за програмою президентських повноважень, яка дозволяє президенту Джо Байдену, відправляти зброю для України зі складів американської армії.
USAI дозволяє адміністрації Байдена купувати зброю у промисловості, а не брати її із запасів зброї зі складів США.
Республіканці призначили голосування на 11 жовтня, щоб обрати наступника, і мають зустрітися напередодні, щоб почути думку своїх кандидатів.
У повідомленні використано інформацію Reuters.
"Це турбує мене" – Джо Байден про зобовʼязання щодо допомоги Україні. Відео
Президента США Джо Байдена запитали, чи на тлі хаосу у Конгресі його турбує, що він не зможе виконати свої зобовʼязання щодо допомоги Україні? Послухайте, що він відповів.
- Голос Америки
Як відставка спікера Палати представників вплине на допомогу Україні. Ризики для США
Тимчасовий 45-денний бюджет США, ухвалений в останній день фінансового року, не містить додаткового фінансування для України. А звільнення Кевіна Маккарті з посади спікера Палати представників США викликало ще більше занепокоєння щодо американської підтримки як серед українців, так і серед союзників. До чого можуть призвести суперечки довкола американського бюджету та ситуації у Конгресі – головна тема обгворення оглядачів цього тижня.
Допомога під сумнівом?
Ситуація у Палаті представників загалом поставила під сумнів майбутнє американської допомоги Україні, пише CNN.
“Запит адміністрації Байдена на 24 мільярди доларів щодо додаткового фінансування [Україні, - ред.] є підвішеному стані, а скарбниця вкрай низька”, – констатує видання.
CNN цитує радника голови Офісу президента Михайла Подоляка, який розкритикував “західні консервативні еліти”, які “говорять про необхідність призупинити військову допомогу Україні”. За його словами, посалиння на дорожнечу цієї допомоги є нелогічними, бо за допомогою українців, які знищують російську армію на полі бою, США можуть позбавитися загрози, з якою вони жили багато десятиліть.
Президент США Джо Байден, як повідомляв Голос Америки, заявив: «За жодних обставин не можемо допустити, щоб американська підтримка України була перервана».
При цьому оглядачі та експерти загалом погоджуються, що повне припинення допомоги України з боку західних партнерів, зокрема США, є малоймовірним.
FT: Погана новина для України і загроза провального для США ізоляціонізму
Поганою новиною для України назває усунення Кевіна Маккарті з посади і видання Financial Times.
У публікації “Повернення американського ізоляціонізму” висловлено припущення, що усунення Кевіна Маккарті та подальша підтримки республіканцями Дональда Трампа ставить під загрозу підтримку України.
Трамп може стати саме тим ізоляціоністом, який на посаді президента здатен "потопити перспективи України" і бути "саме тим дивом, якого потребує сьогодні Путін", вважає FT.
“Навіть якщо припустити, що наступний спікер симпатизує Україні, він буде у ще слабшому становищі, ніж Маккарті”, – йдеться у статті.
Крім того, FT пише, що Республіканська партія “деякий час рухається в напрямку Росії”: “Зараз більше восьми з десяти виборців-республіканців підтримують кандидатів — Дональда Трампа, Рона ДеСантіса та Вівека Рамасвамі — які припинять допомогу Україні”.
У результаті, вперше з 1920-х років американці, ймовірно, отримають наступного року можливість призначити ізоляціоніста в Білому домі. Але зростаючий ізоляціонізм може схилятися на бік Росії, попереджає FT та додає, що історичний досвід свідчить на користь провалу політики ізоляціонізму.
“Щоб утримати США в грі, Байден повинен якимось чином зібрати достатньо голосів республіканців у найближчі тижні, щоб поповнити фінансування України”, – пише Financial Times. А також додає, що “відсутність великого українського військового прориву значно ускладнює його [президента Джо Байдена, - ред.] роботу”.
NYT: Чому MAGA хоче зрадити Україну
Американський економіст Пол Кругман у колонці для New York Times пише, що “MAGA хоче зрадити Україну” ( MAGA “Make America Great Again” – “Зробімо Америку знову великою”, гасла президентської кампанії Дональда Трампа, – ред.).
Кругман наголошує, що суперечки довкола законопроєкту про тимчасовий бюджет США призвели до єдиного скорочення витрат – припинення допомоги Україні. Не йшлося про жодні інші скорочення витрат, окрім як “українських”.
Отже, справа не у грошах, вважає оглядач New York Times.
“Ні, допомога Україні не підриває майбутнє соціального забезпечення, не робить неможливим захист нашого кордону і не споживає 40 % ВВП Америки”, – пише Кругман та називає такі звинувачення нісенітницею.
За 18 місяців після російського вторгнення загальна сума допомоги США склала близько 77 мільярдів доларів. Але загальні федеральні витрати наразі становлять понад 6 трильйонів доларів на рік або понад 9 трильйонів доларів кожні 18 місяців, тому допомога Україні становить менше 1 % федеральних витрат (і менше 0,3 відсотка ВВП). Військова частина цих витрат становить менше 5% американського оборонного бюджету.
Переваги допомоги “знедоленій демократії” величезні, нагадує автор колонки NYT. Росія, яка до війни в Україні вважалася великою військовою державою, і яку більшість американців вважали критичною загрозою, тепер “принижена”, пише Кругман.
Ба більше, невдачі Росії в Україні зменшили ймовірність того, що Китай вторгнеться на Тайвань. НАТО впоралося, західна зброя довела ефективність. Усе це – достатня винагорода за “невелику частину того, що ми витратили в Іраку та Афганістані”, пише Кругман.
Натомість політика прихильників MAGA розвертає Америку в інший бік.
“Вони хочуть перемоги Путіна”, – так підсумовує Кругман причину, через яку MAGA-республіканці “не визнають наведених вище аргументів на користь підтримки України”.
“Вони вважають жорстокість і репресії путінського режиму чудовими рисами, які Америка повинна наслідувати. Вони підтримують потенційного диктатора вдома і прихильно ставляться до справжніх диктаторів за кордоном, – пише Кругман у NYT. – Тому не звертайте уваги на всі ці скарги про те, скільки ми витрачаємо в Україні. Це не про фактичну вартість допомоги, а люди, які стверджують, що їх турбує вартість, насправді не піклуються про гроші. По суті, вони є ворогами демократії як за кордоном, так і вдома”.
WSJ: Хаос в США додає невизначеності щодо підтримки України
Політичну ситуацію всередині США оглядачі вже називають “спікеріадою”, оскільки політики будуть зосереджені на політичному питанні довкола обрання нового спікера Палати представників. Кевіну Маккарті у січні знадобилося 15 раундів голосування, щоб посісти цю посаду.
Видання Wall Street Journal називає події хаосом та припускає, що він додасть невизначеності щодо підтримки України на майбутнє.
“Зважаючи на те, що Палата представників захоплена боротьбою за лідерство, а гучна та зростаюча фракція виступає проти подальшої допомоги чи прив’язки її до суворих заходів безпеки на кордоні, залишається тільки здогадуватися, чи Конгрес схвалить більше фінансування для України”, – пише видання.
Новому спікеру, йдеться у публікації, потрібно буде збалансувати такі пріоритети, озвучені республіканцями, як безпека кордону, посилення розслідування щодо імпічменту через фінанси родини Байденів, а також різке скорочення державних витрат.
Крім того, над наступником Маккарті постійно нависатиме загроза такого ж звільнення, тому в США вже лунають пропозиції про зміну законодавства, щоб кілька осіб не могли спекулювати посадою спікера Палати представників (у голосуванні за відставку Маккарті вирішальна перевага складала 8 голосів крайнього правого крила республіканців).
Крім того, зрозуміло, що наступному спікеру доведеться мати справу з питанням допомоги Україні. Тим часом Майкл Маккол, голова Комітету Палати представників у закордонних справах, назвав усунення Маккарті “шокуючим” і сказав, що його звільнення – це “погано для України” та для іміджу Америки за кордоном, цитує WSJ.
Reuters: Допомога США Україні залежатиме від того, хто стане спікером
Відсторонення спікера Кевіна Маккарті може означати зміни щодо допомоги Україні, оскільки деякі з його можливих наступників рішуче виступають за допомогу Києву, але інші рішуче виступають проти, – цитує Голос Америки інформаційну агенцію Reuters. А загалом допомога США Україні може залежати від того, хто стане наступним спікером.
Кандидатам на посаду спікера з ініціативи кампанії “Республіканці за Україну” від Defending Democracy Together вже навіть “виставили оцінки”, як в американській школі, від A до F. Кампанія оцінювала кандидатів за силою їхньої підтримки минулої допомоги Україні. Підтримку або заперечення попередніх законопроектів може вказувати на те, наскільки ймовірно кожен винесе допомогу Україні на голосування, якщо стане спікером.
Найвищу оцінку отримав Том Еммер, за ним йде Стів Скаліз, а Метт Гетц, який очолював кампанію з усунення Маккарті, Джим Джордан і Байрон Дональдс отримали “F”.
Кевін Маккарті отримав оцінку “B-мінус”.
Білий дім, нагадує Reuters, впевнений, що Сполучені Штати зрештою нададуть більше допомоги Україні, незалежно від особи спікера.
Допомога Україні від НАТО: “видно дно бочки”
Історичне усунення спікера Палати представників Кевіна Маккарті додає додаткової невизначеності щодо перспектив допомоги США Україні, пише британське видання Guardian та наводить цитату адмірала Роба Бауера, військового чиновника НАТО, який заявив у вівторок, що “тепер видно дно бочки”. Бауер говорив про критичну потребу додаткового фінансування на Варшавському безпековому форумі.
Своєю чергою Марк Канчіан, старший радник Центру стратегічних і міжнародних досліджень у статті для видання Breaking Defense стверджує, що “найбільше «допомоги Україні» витрачається в США”.
Багато грошей, які вважаються “допомогою Україні”, насправді витрачаються в США.Марк Канчіан
“Багато грошей, які вважаються “допомогою Україні”, насправді витрачаються в США”, – пише Канчіан. Він застерігає: скасування такого фінансування було б поганим рішенням як для України, так і для інтересів Америки.
Конгрес ледве уникнув припинення роботи уряду, вилучивши допомогу Україні. Але що насправді в цій допомозі? Експерт детально проаналізував цифри та показав, що менше половини грошей йде за кордон, а більшість витрачається в самій Америці.
Загалом аналіз розділив допомогу на шість категорій: підтримка збройних сил США, постачання американського обладнання в Україну, закупівля зброї та послуги для українських Збройних сил, гуманітарна допомога, економічна підтримка уряду України та урядових установ США.
Наприклад, економічна підтримка українського уряду, тобто безпосередня “допомога Україні” в прямому сенсі у пакеті допомоги на 24 мільярди доларів складає лише 3,4 мільярди.
Натомість більшість “допомоги Україні” витрачається всередині і на потреби самих Сполучених Штатів.
Фінансування агенцій США, Збройних сил США, більша частина заповнення військової техніки, а також частина гуманітарної допомоги залишаються в країні.
За оцінками експерта, в США використовується близько 60% коштів, виділених “на допомогу Україні”.
Це також пояснює, чому деякі джерела називають 60 або 70 мільярдів доларів допомоги Україні з часу повномасштабного вторгнення Росії, тоді як інші говорять про 113 мільярдів доларів.
Тобто йдеться про дві складові – власне “допомогу Україні” та “зусилля США внаслідок війни в Україні”, пише експерт.
Наприклад, минулі асигнування української допомоги включали кошти на видобуток природних копалин у США, розробку сучасних ядерних реакторів і модернізацію стратегічного запасу нафти, а також “трансформаційні, якісні та стійкі інфраструктурні проекти, які… дозволять Сполученим Штатам отримати надійні альтернативи, щоб випередити Китай у конкуренції”.
Крім того, пакет допомоги Україні гарантує надання фінансової підтримки таким країнам, як Колумбія, Перу, Йорданія, Індія, Індонезія, Марокко, Нігерія, Кенія та В’єтнам, зокрема, через побудову нової інфраструктури та ланцюгів поставок. Йдеться навіть про 200 мільйонів доларів “для протидії дестабілізуючій діяльності Групи Вагнера та інших російських зловмисників в африканських країнах”.
Нагляд, слухання та повага до людських жертв України - пропозиції до Конгресу
Члени Конгресу, стурбовані сумою витрат на Україну, можуть проаналізувати її складові, а не дотримуватися підходу “все або нічого”, пропонує Канчіан.
Наприклад, пише експерт, Конгрес міг би посилити нагляд, щоб переконати себе та американський народ, що кошти витрачаються належним чином, а також провести слухання щодо окремих елементів допомоги, щоб також було б відповіддю на критику Конгресу щодо надання Україні “безлімітного чека”.
“Але перш за все Конгресу потрібно зробити щось, щоб зберегти віру в Україну, яка пожертвувала тисячами своїх громадян і десятками сіл, сподіваючись, що Сполучені Штати підтримають її боротьбу з агресією, – пише експерт. – Бездіяльність була б безвідповідальною, враховуючи багато згубних наслідків, які спричинило б різке припинення [допомоги, - ред]. Американський народ очікує, що Конгрес прийматиме рішення, а не керуватиметься бездіяльністю”.
Як повідомляв Голос Америки, Президент США Джо Байден закликав республіканських лідерів виконати своє зобов’язання про окреме голосування щодо фінансування для України.
Форум