Президент Обама вже вніс кілька конкретних пропозицій для посилення контролю над зброєю. Він запропонував універсальні перевірки всіх без винятку потенційних власників зброї, зменшення магазинів зброї та відновлення заборони на продаж напівавтоматичної зброї. За кількома опитування громадської думки, більшість американців підтримує цю ініціативу президента. Особливе значення кроки у цьому напрямку мають для громади Вірджинії, де у квітні 2007 року у Вірджинському технологічному інституті сталася одна з найкривавіших стрілянин. Як громада справляється з наслідками трагедії, і що робиться, щоб запобігти подібному у майбутньому у нашому наступному сюжеті.
Джо Самага згадує, що дуже занепокоївся, коли почув про стрілянину у Вірджинському технологічному інституті. Там навчалася його донька Ріма. Джо говорить:
«Я бачив, що кількість загиблих збільшується. Я зрозумів, що щось відбувається, і почав дзвонити Рімі».
Але донька не відповіла на дзвінок. Ріма виявилася серед 32 осіб, які загинули від руки Сан Гу Чо – також студента, який згодом застрелився.
Професор Лусенда Рой займалася з вбивцею за 2 роки до трагедії. Вона згадує:
«Він розмовляв пошепки, я ледь чула його. Кожного разу, коли запитувала: «Як ти сьогодні почуваєшся?», він шепотів «Добре». Йому забирало 20 секунд сказати це: «добре»».
Професор Рой не мала поняття, що Чо страждає на захворювання, яке називається «вибіркове мовчання». Хлопчина не міг розмовляти у певних ситуаціях і однолітки насміхалися над ним. Професор намагалася йому допомогти, але безуспішно. Вона продовжує:
«Наші психологи, навіть тепер, консультують кожного із 1750 студентів. Таке от співвідношення. Це ж безглуздя».
Законодавець штату Вірджинія Роб Крупіка докладає зусиль, щоб запобігти подібним стрілянинам у навчальних закладах.
Він продовжує:
«Мені здається, що замість того, аби роздавати нашим освітянам зброю, ми повинні озброїти їх знаннями, що дозволять розпізнати психічні розлади у студентів».
Роб вніс на розгляд штату законопроект, що передбачає виділити два з половиною мільйона доларів на програми психічного тренінгу для викладачів. І почав шукати ефективну програму.
«Програма першої психічної допомоги стала фаворитом майже негайно», – каже він.
У рамках програми викладачів навчають розпізнавати ознаки загальних психічних захворювань.
Інструктор Леслі Робертс каже, що тренінг також допомагає зняти стигму, пов’язану з психічними розладами:
«Ми усуваємо цей жахливий, аморальний, осудливий статус, за яким вважається, що людина недостатньо над собою працює. Ми показуємо, що у хворих мозок не функціонує на фізично-біохімічному рівні настільки добре, щоб ці люди могли жити так, як хочуть жити».
Освітянам демонструють наскільки важко хворим розмовляти з іншими, коли вони чують голоси. Соціальна працівниця Тіаня Ґрент розповідає, що на курсах навчилася розпізнавати приступ психологічної кризи. (приступ кризового стану):
«Кожен може винести щось корисне з цих занять, і це зробить нас безпечнішими».
Батько Ріми Джо Самага каже, що вітає урядові заходи у напрямку покращення психічного здоров’я у навчальних закладах:
«Чи будете платити зараз,чи заплатите пізніше. На жаль ми платимо життям власних дітей».
Батько загиблої вважає, що в країні необхідно пропагувати ідею психічного здоров’я, щоби врятувати життя інших дітей.
Джо Самага згадує, що дуже занепокоївся, коли почув про стрілянину у Вірджинському технологічному інституті. Там навчалася його донька Ріма. Джо говорить:
«Я бачив, що кількість загиблих збільшується. Я зрозумів, що щось відбувається, і почав дзвонити Рімі».
Але донька не відповіла на дзвінок. Ріма виявилася серед 32 осіб, які загинули від руки Сан Гу Чо – також студента, який згодом застрелився.
Професор Лусенда Рой займалася з вбивцею за 2 роки до трагедії. Вона згадує:
«Він розмовляв пошепки, я ледь чула його. Кожного разу, коли запитувала: «Як ти сьогодні почуваєшся?», він шепотів «Добре». Йому забирало 20 секунд сказати це: «добре»».
Професор Рой не мала поняття, що Чо страждає на захворювання, яке називається «вибіркове мовчання». Хлопчина не міг розмовляти у певних ситуаціях і однолітки насміхалися над ним. Професор намагалася йому допомогти, але безуспішно. Вона продовжує:
«Наші психологи, навіть тепер, консультують кожного із 1750 студентів. Таке от співвідношення. Це ж безглуздя».
Законодавець штату Вірджинія Роб Крупіка докладає зусиль, щоб запобігти подібним стрілянинам у навчальних закладах.
Він продовжує:
«Мені здається, що замість того, аби роздавати нашим освітянам зброю, ми повинні озброїти їх знаннями, що дозволять розпізнати психічні розлади у студентів».
Роб вніс на розгляд штату законопроект, що передбачає виділити два з половиною мільйона доларів на програми психічного тренінгу для викладачів. І почав шукати ефективну програму.
«Програма першої психічної допомоги стала фаворитом майже негайно», – каже він.
У рамках програми викладачів навчають розпізнавати ознаки загальних психічних захворювань.
Інструктор Леслі Робертс каже, що тренінг також допомагає зняти стигму, пов’язану з психічними розладами:
«Ми усуваємо цей жахливий, аморальний, осудливий статус, за яким вважається, що людина недостатньо над собою працює. Ми показуємо, що у хворих мозок не функціонує на фізично-біохімічному рівні настільки добре, щоб ці люди могли жити так, як хочуть жити».
Ми усуваємо цей жахливий, аморальний, осудливий статус, за яким вважається, що людина недостатньо над собою працює. Ми показуємо, що у хворих мозок не функціонує на фізично-біохімічному рівні настільки добре, щоб ці люди могли жити так, як хочуть жити.Леслі Робертс
Освітянам демонструють наскільки важко хворим розмовляти з іншими, коли вони чують голоси. Соціальна працівниця Тіаня Ґрент розповідає, що на курсах навчилася розпізнавати приступ психологічної кризи. (приступ кризового стану):
«Кожен може винести щось корисне з цих занять, і це зробить нас безпечнішими».
Батько Ріми Джо Самага каже, що вітає урядові заходи у напрямку покращення психічного здоров’я у навчальних закладах:
«Чи будете платити зараз,чи заплатите пізніше. На жаль ми платимо життям власних дітей».
Батько загиблої вважає, що в країні необхідно пропагувати ідею психічного здоров’я, щоби врятувати життя інших дітей.
