Український культурний фестиваль, організований фондом Razom for Ukraine, триває у Нью-Йорку.
Цьогоріч з 18-го жовтня до 6 листопада американським глядачам презентують нові українські документальні та ігрові фільми, музику, поезію та театр.
Програма кіно демонструється у кінотеатрі QUAD Cinema.
Організатори розповідають, що підібрали для фестивалю художні та документальні стрічки, які розкривають Україну для американського глядача - фільми про стійкість, ідентичність та справжні почуття. Картини відбирали у співпраці з українськими кінофестивалями, зокрема, Linoleum, Docudays та Sunny Bunny.
“Фестиваль – це місце, де ми відкриваємо українське кіно для аудиторії з Нью-Йорка, – каже Поліна Бучак, одна з організаторок фестивалю, яка очолює проєкт RAZOM Cinema.
За її словами, фестиваль за 4 роки його проведення "стає платформою для занурення до українського кінематографічного світу, де люди можуть дізнатися не тільки про Україну, але й про нашу правду, і наш стиль, і наших режисерів”.
Поліна Бучак, яка за професією у США є режисеркою та кінопродюсеркою, каже, що глядач у кіно хоче побачити Україну зсередини, те, чого не розповідають у новинах.
“Вони хочуть побачити більш персональні історії, тобто зрозуміти, як життя виглядає під час війни, чи то для дітей, чи то для вчителів, чи то для медичного персоналу, чи школи”, – додає режисерка.
До програми фестивалю увійшли як фільми українських режисерів, так і роботи іноземних авторів, зняті в Україні.
Серед них — "Санаторій" ірландського режисера Гара О’Рурка про мешканців санаторію "Куяльник", що в Одесі. За словами Бучак, такі стрічки допомагають розповідати про життя українців під час війни, зокрема і через гумор.
“Шукати цей баланс у програмі – це дуже важливо, адже багато є коментарів, що справді важко дивитися такі травматичні документальні кіно. Але ми не можемо не дати такий шанс, не зробити цю платформу до цих важливих історій”, - зазначає Бучак.
Одним зі способів говорити про війну без надмірної травматичності є анімація, вважає Анастасія Верлінська, директорка українського фестивалю Linoleum. До Нью-Йорка вона привезла студентські та професійні анімаційні роботи.
“Багато українських документалістів і продюсерів прийшли в анімацію для того, щоб відобразити ті чи інші моменти, які можуть тригернути", – каже Верлінська. – "Анімація – це те мистецтво, яке зараз може говорити про серйозні теми доволі м'якою мовою”.
Один з фільмів, що розкриває мовою художніх образів, як роки війни впливають на життя звичайних людей, є документальна стрічка “Тиха повінь” Дмитра Сухолиткого-Собчука.
Фільм вже отримав кілька відзнак, зокрема, нагороду за найкращу операторську роботу на фестивалі документального кіно IDFA в Амстердамі.
Водночас вихід стрічки в український прокат, запланований на ці дні, довелося відкласти. "Зараз це стало значно складніше, люди бояться ходити, більше відключень, більше проблем навіть з генераторами", — пояснює продюсерка фільму Карина Костина.
У центрі сюжету — закрита релігійна громада, яка під впливом війни змінює свої пацифістські погляди і починає підтримувати українську армію.
"Цей фільм медитативний, він дуже красивий. Це як картина, це більше за кіно. Це така річ, де тебе природа поглинає, і розмови людей, начебто з різних історичних пластів України", — розповідає Костина.
Американська професорка Синтія Вайзмен, яка подивилася "Тиху повінь" на фестивалі, вважає, що такі стрічки допомагають американській аудиторії краще зрозуміти щоденні клопоти та переживання людей під час війни.
“Американці мають розуміти, як люди борються з труднощами в таких умовах і як дають собі раду, – каже Вайзмен.– Це справді важке випробування, і навіть перед лицем війни люди зберігають частину своєї людяності. Мені здається, у фільмі це послання дуже добре передано”.
