З початку війни Росії проти України у 2014 році Україна втратила мільйони дітей у складі населення країни, сказав Голосу Америки засновник і керівник організації Save Ukraine Микола Кулеба під час свого перебування у Вашингтоні на початку жовтня.
Йдеться про дітей, яких депортували до Росії, тих, хто живе під російською окупацією, тих, хто виїхав за кордон разом із матерями, а також тих, хто загинув унаслідок бойових дій або російських ракетних і дронових атак.
Організація Save Ukraine, заснована Кулебою, займається порятунком дітей із Росії та підконтрольних їй територій. За інформацією на сайті організації, Save Ukraine врятувала понад 1800 дітей завдяки операціям, деталі проведення яких організація не розголошує з міркувань безпеки. Її робота є частиною ширших зусиль, які координує президентська ініціатива України Bring Kids Back UA, до якої належать Міжнародна коаліція за повернення українських дітей, яка містить 52 країни та міжнародні організації, п’ять інших українських громадських організацій, а також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році спричинило найбільшу кризу вимушеного переміщення населення в Європі з часів Другої світової війни. Хоча багато українців повернулися додому, понад п’ять мільйонів і досі перебувають за кордоном, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Більшість із них перебуває в Європі, і серед них багато дітей.
За оцінками українського уряду, 1,5 мільйона українських дітей залишаються на територіях, які контролює Росія.
За даними українського державного порталу "Діти війни", станом на 16 жовтня 2026 року українська влада задокументувала 20 651 дитину, яку депортували або примусово перемістили, а також зафіксувала повернення 2 689 дітей. Ці цифри відображають задокументовані випадки й не обов’язково охоплюють усіх постраждалих дітей.
За даними української влади, станом на середину жовтня унаслідок війни 762 дитини загинули, а 2 952 дитини зазнали поранень. Ще 2 362 дитини вважаються зниклими безвісти.
Українські діти, які перебувають під контролем Росії, зазнають індоктринації та мілітаризації, спрямованих на те, щоб виховати з них майбутніх російських солдатів, каже Кулеба.
Інтерв’ю відредаговано для плинності та ясності.
Тетяна Ворожко, Голос Америки: Якою є ваша основна мета візиту до Вашингтона?
Микола Кулеба, керівник Save Ukraine: Нам дуже важлива підтримка Сполучених Штатів. І нам дуже важливо, щоб Україна залишалася в фокусі Сполучених Штатів.
У цій поїздці ми маємо з собою двох підлітків. Це молоді люди врятовані з Криму. Вони не знали один одного. Чотири місяці тому ми їх врятували, і вони місяць тому побралися. Вони зустрілися у нас в центрі реабілітації і полюбили один одного.
І в них цікаві історії. Історії про те, як Росія їх планомірно перетворювала на росіян. Як особливо хлопця готували до війни не тільки з Україною, а до війни зі Сполученими Штатами. Молоді люди це розповідають в офісах сенаторів, конгресменів і на тих багатьох зустрічах, які ми тут проводили для того, щоб доводити, що Росія має умисел знищити Україну і всіх дітей перетворити на російських солдатів.
Т.В.: Розкажіть про співпрацю з офісом Меланії Трамп?
М.К.: Ми вдячні першій леді, по-перше, за те, що вона пролила світло на проблему викрадених дітей. І це не тільки лист Путіну, це також і її публікації, її зусилля щодо повернення дітей.
Завдяки її зусиллям були повернуті, у в тому числі ті діти, яких ми роками не могли повернути, які були викрадені з українських сиротинців. В одному випадку мама чекала на свою дитину роками і не знала, де вона. І завдячуючи її зусиллям, росіяни погодились віддати цю дитину, і не тільки її. Декілька десятків дітей, які були повернуті, і цей процес продовжується.
Тобто там, де Москва повністю заперечує факт викрадення, не хоче віддавати, зусилля першої леді Сполучених Штатів Америки допомагають у поверненні цих дітей.
Т.В.: Тобто такі найскладніші випадки. Давайте трохи поговоримо про ці 20 тисяч дітей, які були вивезені до Росії. А чому ця цифра не змінюється? Адже дітей повертають — десь, можливо, відсотків 20 вдалося повернути.
М.К.: Двадцять тисяч — це досить символічна цифра, яка була зафіксована 4 роки тому. На той момент, коли були окуповані території, коли виявилось, що багатьох дітей просто вивезли в Росію, в Крим. Ми тоді почали шукати своїх дітей, і держава почала рахувати те, що можна було порахувати. Тому тоді і була ця цифра озвучена.
Це були примусово вивезені діти-сироти. Тому я би сьогодні на цю цифру не орієнтувався. Минуло багато часу. Уявіть собі, навіть той хлопець, якому було 15, 14 років на момент окупації, який в тому списку був, він уже міг загинути як російський військовий. Його могли вже силоміць забрати в російську армію, і він міг вже загинути десь на полі бою. І сьогодні таких дітей дуже багато, навіть тих, кого немає в списку.
Питання, де ці діти? Чи вважати ту дитину, скажімо, яку вивезли в військовий табір в Росію на навчання і дали сертифікат в російську армію як депортовану? Звісно, вона примусово переміщена. Ця дитина, навіть якщо її повернули до своєї родини, переміщалася з окупованих українських територій до Росії для військового навчання.
Тому всі діти, які знаходяться в окупації перебувають під загрозою депортації, примусового вилучення із сім'ї, розділення з сім'єю, наприклад, під час "фільтрації". У багатьох дітей батьків вбили, батьки зникли безвісти, тисячі батьків заарештовані за так звану зраду Батьківщини, за тероризм чи за ще щось. Тому ми сьогодні маємо говорити про те, що всі діти там у небезпеці, і нам потрібно врятувати всіх цих дітей.
Тому, коли ми говоримо про мирні переговори, ми маємо говорити про те, що передумовою будь-яких переговорів має бути включення цієї умови, що всі діти, які на окупованих територіях, мають бути повернуті Україні. Україна має отримати доступ до інформації про кожну дитину.
Т.В.: Як вам все-таки вдається тоді приїжджати на територію ворога і забирати звідти дітей. Чому Росія віддає?
М.К.: Росія не віддає. Все блокується. Ми не приїжджаємо на територію ворога. Те, як ми це робимо, я не можу розповісти, тому що це в принципі конфіденційна інформація.
Це вдається робити, завдячуючи тим людям, які героїчно допомагають і на окупованих територіях, і в Росії, всім тим людям, які ведуть комунікацію з цими дітьми, які все роблять для того, щоб це стало можливим.
Є результат. Це врятовані діти. Але Росія однозначно блокує. Бо у нас є багато дітей, які не змогли виїхати. У нас є справи, де більше трьох років ми боремося за те, щоб цих дітей врятувати. Багатьох вже в армію позабирали. І це ті, хто не хоче воювати, але їх силоміць забрали, і навіть є вже поранені в армії. Вони не хочуть стріляти в бік України, але в них немає можливості врятуватися, бо просто до них приїжджають, одягають кайданки, забирають і кидають на поле бою.
Я впевнений, що мине певний час і Україна доведе, і вся світова спільнота зрозуміє, що це геноцид українського народу. І нам важливо, щоб це зрозуміли сьогодні і допомогли Україні зупинити цю війну.
Т.В.: Що змінилося в процесі порятунку дітей за останні 4 роки? Стало важче чи легше це робити? Чи стало більше дітей, які вже й не хочуть повертатися в Україну?
М.К.: З кожним днем стає все важче. Це об'єктивно, тому що ми бачимо, як війна загострилася. Але саме велика проблема у тому, що окуповані території перебувають в облозі. Там інформаційна бульбашка.
Російська пропаганда дуже часто слугує тому, що і сім'я, і діти перетворюються на адептів Російської імперії. Вони починають боятися України. Вони починають вірити, що є начебто якісь нацисти в Україні. Вони починають вірити, що Захід об'єднався з нацистами, щоб знищити Росію. І вони тоді бояться взагалі говорити про Україну.
З іншого боку, дітей в школах допитують, проводять анкетування, де вони мають доносити на своїх батьків, де вони мають говорити, чи люблять вони Путіна, чи ні, чи люблять вони Росію, чи знають когось із сусідів, знайомих, хто не любить Росію. Це постійно відбувається з українськими дітьми на окупованих територіях.
З іншого боку, діти, які повертаються, розповідають, що російські військові приходять до школи, навчають поводитися зі зброєю, тактичній медицині і всіляко залучають дітей до того, щоб іти воювати. Хлопчина, який зараз з нами, йому 19 років. Він розповідає, що в Криму в школи приходили військові і казали: "Дивись, якщо ти хочеш бути справжнім чоловіком, ти маєш навчитися вбивати. Ти маєш піти на війну і вбивати нацистів-українців. Бо вони не люди, вони нацисти, а нацистів треба вбивати". Дітям показують фільми про Другу світову війну і показують злочини німецьких солдатів-фашистів і кажуть, дивіться, це українці сьогодні. Тобто вони проводять ці паралелі, щоб у дитини в мозку чітко закарбувалося, що українець — це нацист, так само, як і нацист Другої світової війни. Багато дітей починають з часом вірити в цю пропаганду.
Тому, якщо говорити про втрати, то маємо говорити насамперед про втрату часу, який дозволив Росії перепрошити цих дітей. Тому сьогодні набагато більше зусиль потрібно нам і всім тим, хто намагається комунікувати з окупованими територіями, з дітьми, які вивезені в Росію, щоб повернути їхню свідомість.
Радикалізація шалена. Багато хто з цих дітей почали нас ненавидіти.
Т.В.: Якщо ми говоримо про військову підготовку дітей у США, то це не сприймається, як щось загрозливе. Тут є кадетські програми, військові школи. У чому саме різниця у військовій підготовці дітей в Росії та на окупованих територіях із військовою підготовкою в західних країнах чи навіть в Радянському Союзі?
М.К.: Вже з 14 років дітей масово вивозять в Росію у військові табори, де табір триває три тижні, де діти вчаться кидати гранати, підривати танки та іншим навичкам. П’ятнадцятирічна дівчина — сирота, яку туди забрали, виховувалася в прийомній родині — мені показувала, як робити розтяжку з гранатою. Вона розповідала, як інші діти бігали з парашутом. Тобто їх реально готують до бойових дій. Тобто це не просто "Зарниця".
Т.В.: Окрема категорія дітей, яких Росія депортує — це сироти. І, можливо, хтось може сказати, що добре їх виховують як росіян. Вони забули свою українську ідентичність, але вони натомість мають люблячих батьків. Росія просуває такий меседж. Що ви можете на це сказати?
М.К.: Я вам скажу, що цей меседж не лише Росія просуває. І ООН просуває меседж, що, можливо, в інтересах цих дітей якраз залишатися в цій сім'ї. Але ви знаєте, зло не перестає бути злом від того, що дитина зараз почувається краще.
Я вам наведу простий приклад. Дівчину-сироту 11 років примусово вивезли до Росії. Її бабуся звернулася до нас: "Врятуйте дитину!" Ми організували поїздку цієї бабусі в Росію. Бабусю допитували 14 годин на момент в'їзду в Росію, і наступного дня вона померла просто по дорозі до дитини, її серце зупинилося. Мало того, що росіяни написали суїцид для того, щоб їх ніхто не звинувачував, але дитина пропала. Дитину взяла якась сім'я. І, звісно, в цьому випадку їй було сказано: «Дивись, не було бабусі, немає бабусі, а ми тепер твоя сім'я». Що вона знає про Україну? Що вона знає про свою ідентичність? Звісно, нічого. Тому дуже легко цю дитину перепрошити.
Росія змінила законодавство. У них міжнародне усиновлення з 1992 року заборонено. Але вони знайшли рішення, і це є підтверджений факт того, що Марія Львова-Бєлова на камеру просила у Путіна, мовляв, багато сімей російських стоять в черзі за українськими дітьми. Давайте змінимо законодавство, щоб забрати українську дитину й дамо їй російське громадянство. Тоді з'являється право російської сім'ї всиновити вже російську дитину.
Ми одного хлопчика врятували. Вони тікали від війни, мама померла і його прийняла російська сім'я. Причому в російській сім'ї прийомний батько був військовим, який воював в Україні.
Мати ненавиділа цю дитину, бо вона українська. Потім батька поранили, і він в цю сім'ю назад повернувся. І от уявіть собі, живе українська дитина, яку відправили в російську школу, де вона розповідає, як змушували писати російським військовим листи подяки. Потім вона приходить додому, де цей батько, російський військовий поранений на війні проти України.
Плюс він розповідає, що ще з ним вчився хлопець, якого помістили в російську сім'ю просто алкоголіків. І він постійно в школу приходив голодним.
То хіба це не злочин по відношенню до українських дітей? При тому, що міжнародне право гуманітарне, міжнародне законодавство чітко зобов'язує Росію як країну, яка вторглася, повертати цих дітей. Жодна дитина не була повернута, а натомість їх перетворили на російських, надавши їм громадянство, примусово віддавши в російські сім'ї.
Ось тому ми говоримо сьогодні про санкції і про те, що кожна людина, дотична на будь-якому етапі до перетворення української дитини на російську, має бути в санкційному списку як злочинець.
Т.В.: Якщо дітей-сиріт повертають, що з ними стається в Україні, вони знаходять родини?
М.К.: Жодна сирота повернута в Україну, не потрапила до інтернатних закладів. Ми працюємо з урядовим координаційним центром, який за це відповідає.
Всі ці питання координуються на рівні держави, оцінюються потреби дитини, надається допомога з влаштуванням дитини в українські сім'ї чи то під опіку, чи для старших дітей - на навчання.
Т.В.: Коли діти повертаються і вороже ставляться до України. Як вдається це подолати? Як довго це займає?
М.К.: Я дуже хочу, щоб всі зрозуміли, що питання українських дітей на окупованих територіях - це питання національної безпеки Сполучених Штатів.
Діти радикалізуються, у тому числі, й щодо Сполучених Штатів Америки. Можна взяти підручник історії для дітей в школах і побачите, хто ворог для Росії. Чітко написано —країни НАТО, Сполучені Штати Америки. Це все сьогодні вбивається в голови дітей. Тому сьогодні дуже важливо врятувати цих дітей.
Для нас ці програми дуже важливі, щоб ми якомога швидше повернули цих дітей до реальності, щоб діти, які до нас звертаються, могли дізнатися про порятунок.
Тому нам сьогодні важливо давати якомога більше правдивої інформації на окупованій території. Я розумію, наскільки важко цим людям там - дітям, молоді, сім'ям. Просто знайте, що в Україні вас чекають, в Україні вас люблять. І всі країни, які нас підтримують, також. Вони можуть знайти контакти в соціальних мережах, на веб-сторінці, телефони, зв'язатися з нами. Ми завжди їм допоможемо.
Тому сьогодні дуже важливо повернути до реальності свідомість дітей, а залежно від обставин, від травми, це або займає одну ніч, коли дитина в безпеці вже на контрольованій території, виходить на вулицю і бачить, що її всі люблять і поважають, що вона може розслабитися, і цього достатньо, а комусь треба роки, тому що дитина пережила серйозні втрати. Її залякували, її допитували, вбивали рідних, близьких на її очах. Тому ця травма пов'язана з дуже багатьма факторами, і ми намагаємося дійсно дуже м'яко підходити і до розуміння цієї травми, і до відновлення самої людини. Тому я вірю, що кожна дитина може відновитись, але потрібні зусилля всіх, і особливо в Америці.
Форум