Українська диригентка Оксана Линів повернулася в Метрополітен-опера в Нью-Йорку для роботи над оперою Джакомо Пуччині “Тоска”. Цю оперу вона диригувала на таких сценах світу, як Ковент-гарден у Лондоні, Баварська державна опера, оперні театри в Токіо, в Болоньї, в Парижі та в Берліні. Але найособливішим був її перший досвід роботи з цією оперою – в Одеському оперному театрі, каже мисткиня.
Про те, як українські артисти можуть найкраще просувати українську культуру в світі, а також про жорстку конкуренцію та потребу постійно підтверджувати свою репутацію, Оксана Линів розповіла кореспондентці Голосу Америки Ользі Вальчишен.
Ольга Вальчишен, Голос Америки: “Тоска” - це третя ваша опера у Метрополітен? Як ви готувалися до нового сезону?
Оксана Линів, диригентка: Це насправді дуже складна і дуже драматична партитура, але свій перший досвід я отримала в Україні, і зараз, диригуючи в Нью-Йорку, в Метрополітен-опері, я буквально пам'ятаю той свій дебют, я пам'ятаю свої переживання, я пам'ятаю свої емоції. І також я дуже вдячна за той надзвичайно цінний досвід, який я могла отримати тоді з музикантами, колегами і співаками саме в Одеській опері.
Тобто в мене ця опера – партитура і моя інтерпретація – вже відшліфована за всі ці роки. І мені дуже приємно повернутися до цієї оркестрової ями, до цього надзвичайного залу. Метрополітен-опера є одним з найбільших театрів світу, і дуже важливо розкрити звучання оркестру, дати місце всім цим голосам, надзвичайним солістам.
О.В.: Чи властиве українським артистам відчуття солідарності, коли українці намагаються залучити інших українців: артистів, музикантів? Чи це звична практика в світі музики?
О.Л.: Не можна ідеалізувати всіх артистів, тому що світ класичної музики, як ми знаємо, повний різних інтриг, заздрості і конкуренції, не без цього. Але я скажу так: хто дійсно добився своїми силами, хто дійшов до високого міжнародного рівня, ми дуже цінуємо один одного, тому що ми знаємо, що нас мало. І ми знаємо, як це складно. Ми знаємо, яку конкуренцію доводиться проходити.
Наприклад, зараз йде війна. Не всіх українських артистів зустрічають з відкритими обіймами! І ми думаємо, що українці зараз отримують більше шансів. Навпаки, подивіться, будь ласка, що російських артистів у світі в рази більше, і вони мають набагато сильнішу підтримку, не тільки офіційну, відкриту, але і приховану. І набагато менше, на пальцях двох рук, можна порахувати українські прізвища, які також виступають регулярно на цих міжнародних сценах.
Я також відчуваю, що коли приїжджаєш кудись вперше, і оркестр, і публіка, всі очікують, чи ти дійсно своїм виступом підтвердиш ту біографію, яка в тебе вже написана на твоєму сайті, чи на програмці. Чи це дійсно заслуги та визнання, які ти отримав професійно, чи це просто "розкрутка".
Оксана Линів
Де можливо, я використовую своє реноме відомого українського диригента. Я всюди пропоную додавати до програми українські твори. І це для мене дуже важливо. Я дуже вдячна всім оркестрам, які довіряють мені. І часто вони вперше чують прізвище композитора або навіть цей твір ще не існує. Він тільки задуманий, він тільки пишеться. Але вони вже погоджуються його програмувати і ставлять його у свій сезон. І таким чином для мене є дуже важливо відкривати світові Україну, українську культуру. Щоб про нас дізнавалися не тільки з тих трагічних і поганих новин. Тому що люди втомлюються від поганого. Дуже важливо розповідати про нас, про Україну, не тільки як про націю, яка переживає своє становлення через страшні кризи і політичні події, через таку страшну війну. Але про те, що ми боремося тому, що нам є за що боротися. Тому що ми як нація маємо свою історію, свою культуру, яка сягає своєї глибиною тисячі років. І ми не виникли тільки зараз, з 1991-го року. Ми маємо, що показати світові, і ми маємо чим збагатити велику світову культуру.
Чи можна сказати, що українські артисти зараз під час війни мають мати місію, крім своєї безпосередньої роботи – нести просвітницьку роботу?
Я думаю, що всі артисти, всі свідомі українці, використовують кожен шанс на своєму місці, щоб нести якісь знання про Україну. Чи це український репертуар, чи залучати українських колег до своїх виступів. Але навіть і просто якісно виконуючи свою роботу. Кожен артист, який виступає, є частиною сезону якогось відомого театру чи відомого оркестру, і коли оголошується програма на цілий рік, люди читають і бачать українське прізвище. І там стоїть біографія, де вони навчалися. Тобто кожен виконавець не просто виступає сам, він показує свою школу, він показує рівень української освіти, який є дуже високим. Він несе далі інформацію про Україну.
Як ви знаходите цей баланс між професіоналізмом і національною ідентичністю? Зараз дуже багато музикантів критикують через те, що вони або виступають з російськими артистами, або виконують твори російських композиторів. Як ви для себе вирішуєте це питання?
Запрошений артист не може впливати на те, кого ще запросили. Нам взагалі навіть це невідомо. І це оголошується, коли вже це стає публічним. Ну, наприклад, всі ми знаємо, як Метрополітен підтримує Україну. Взагалі, такої підтримки, як Метрополітен, не робить жодна європейська установа. Ви там не побачите стільки проектів, які вони інвестують в підтримку України. Навіть зараз (Метрополітен) свій сезон відкрили виконанням (українського) гімну. І всі встали.
Коли мене Метрополітен запросили перший раз, то також в мене була одна росіянка в складі, це була одна з співачок. Але це було би абсолютно неможливо мені відмовити в запрошенні Метрополітен. Тобто, знаючи, скільки Пітер Гельб і його дружина Кері-Лінн Уільсон і взагалі весь склад Метрополітен роблять для України, для мене не прийняти їхнє запрошення – це було б не те, що особистою образою, це було б таким жестом, що показує, що ми, українці, є невдячними і ми постійно чимось незадоволені, і нам нічого не підходить. Ось давайте нам ідеальні умови, тоді ми тільки погодимося.
Я вважаю, що ми повинні бути дуже вдячними Метрополітен опері. Зокрема, на 2028 рік вони готують велику прем'єру українського твору, вперше в історії, це буде опера матері Херсона, написана Максимом Коломійцем, зараз Кері-Лінн Вільсон диригувала її в Варшаві. Ну, і це безпрецедентний приклад того, коли такий театр інвестує мільйонний бюджет в постановку української опери, і дай Бог, це буде тільки початок, який стане прикладом для всіх інших світових театрів.
ОВ: Чи є у вас професійна мрія?
Мені дуже сильно хочеться, щоб в майбутньому я приїжджала в різні оркестри і різні театри як гастролер і всюди зустрічала українських музикантів, щоб ми могли розквітнути як нація, і щоб український музичний репертуар став частиною всесвітнього надбання, щоб в майбутньому різні музиканти різних культур, різних національностей з цікавістю ставилися до українського репертуару.
Ну, і, звичайно, в мене дуже велика професійна мрія про Україну, що, дай Бог, настане довгоочікуваний мир, і ми зможемо відбудовувати нашу державу, щоб ті різні нації, які висловили свою солідарність і підтримку Україні могли теж приїжджати до нас, і щоб ми могли їм подякувати, і щоб в майбутньому в Україні були теж відомі міжнародні фестивалі, навіть якісь нові концертні зали, щоб ми могли також приймати в себе в гостях Берлінську філармонію чи Віденську філармонію, відомих музикантів, як це було колись. Щоб ми ніби перестали бути ніби десь з боку, а щоб ми стали ніби повноцінною частиною Європи. І, як ми знаємо, одне з ключових кредо Європи – це цінувати і вивчати свою культурну спадщину і історію. Мені здається, що ми туди вже рухаємося, і дай Бог, щоб це все в майбутньому реалізувалося.