БЕЙРУТ (AP) — Корабель, що доставляє кукурудзу в північний порт Лівану Тріполі, зазвичай не викликає ажіотажу. Але він привертає увагу через те, звідки він прибув: український порт на Чорному морі.
Razoni, завантажений понад 26 000 тонн кукурудзи для корму курей, виходить із краю російської війни, яка загрожувала постачанню продовольства в таких країнах, як Ліван, де найвища у світі продовольча інфляція — приголомшливі 122% — і майже вся пшениця залежить від Чорноморського регіону.
Бойові дії призвели до того, що 20 мільйонів тонн зерна залишилося всередині України, і відхід Razoni в понеділок ознаменував перший великий крок для того, щоб доставити це продовольство на ферми та у пекарні, щоб нагодувати мільйони бідних людей, які голодують в Африці, на Близькому Сході та в деяких частинах Азії.
«Насправді початок перевезень — велика справа, — сказав Джонатан Хейнс, старший аналітик компанії Gro Intelligence з обробки даних і аналітики. - Ці 26 000 тонн у масштабі 20 мільйонів тонн, які заблоковані, — це ніщо, абсолютно ніщо. Але кожна відправлена партія збільшить довіру».
Малий масштаб означає, що початкові поставки, що залишають житницю світу, не знизять ціни на продовольчі товари або не полегшать глобальну продовольчу кризу найближчим часом. Крім того, більшість захопленого зерна призначена для годування тварин, а не для їжі, кажуть експерти. Це посилить наслідки війни для найуразливіших людей у світі за тисячі миль у таких країнах, як Сомалі та Афганістан, де голод незабаром може ще погіршитись і де інфляція підштовхнула вартість їжі та енергії до недосяжних для багатьох рівнів.
Для фермерів Лівану поставка, яка очікується цими вихідними, є ознакою того, що зерно може знову стати доступнішим, хоч і за вищою ціною, сказав Ібрагім Тарчічі, голова Асоціації фермерів Бекаа.
Але він сказав, що це не вплине на його країну, де роки ендемічної корупції та політичного розколу змінили життя. З 2019 року економіка скоротилася щонайменше на 58%, а валюта знецінилася настільки сильно, що майже три чверті населення зараз живе в бідності.
"Я думаю, що криза триватиме доти, доки операційні витрати зростатимуть, а купівельна спроможність падатиме", - сказав Тарчічі.
Цього тижня частина величезного зернового елеватора в порту Бейрута обвалилася, через два роки після вибуху, який забрав життя понад 200 людей і поранив тисячі.
Не дивлячись на те, що поставки є символічними, ці поставки не зменшили занепокоєння на ринку. Через посуху та високі витрати на добрива, ціни на зерно зросли більш ніж на 50% з початку 2020 року, до пандемії COVID-19. І хоча Україна є головним постачальником пшениці, ячменю, кукурудзи та соняшникової олії в країни, що розвиваються, на неї припадає лише 10% міжнародної торгівлі пшеницею.
Немає також гарантій, що найбідніше населення світу, яке сподівається на українську пшеницю, яке надають агентства ООН, як-от Всесвітня продовольча програма, найближчим часом зможуть отримати до неї доступ. До війни половина зерна, яке ВПП закуповувала, походила з України.
Безпечний прохід Razoni був гарантований чотиримісячною угодою, яку ООН і Туреччина уклали з Україною та Росією два тижні тому. Зерновий коридор через Чорне море завдовжки 111 морських миль та 3 морські милі завширшки, усіяний дрейфуючими вибуховими мінами, що сповільнює роботу.
Ще три кораблі вирушили в п'ятницю, прямуючи до Туреччини, Ірландії та Сполученого Королівства. Усі кораблі, які відпливли досі, застрягли там із початку війни майже півроку тому.
Згідно з угодою, частина — не вся — експортованої їжі буде надходити до країн, які відчувають нестачу продовольчої безпеки. Це означає, що людям в Африці можуть знадобитися тижні, щоб побачити зерно з нових поставок і навіть більше, щоб побачити вплив на ціни, сказав Шон Ферріс, кенійський радник із питань сільського господарства та ринків Католицької служби допомоги. партнер у розподілі Всесвітньої продовольчої програми.
У Східній Африці тисячі людей загинули тоді, як Сомалі та сусідні Ефіопія та Кенія зіткнулися з найсильнішою посухою за чотири десятиліття. Ті, хто вижив, розповідали, як ховали своїх дітей, коли тікали до таборів, де практично немає допомоги.
Після того, як Росія вторглася в Україну, Сомалі та інші африканські країни звернулися до нетрадиційних зернових партнерів, таких як Індія, Туреччина та Бразилія. За словами Ферріса, ціни на найважливіші продукти харчування можуть почати падати через два-три місяці, оскільки ринки імпортних продуктів харчування пристосуються та покращаться місцеві врожаї.
Хто буде першим у черзі за зерном з України, може залежати від гуманітарних потреб, але це також залежить від існуючих домовленостей і комерційних інтересів, зокрема від того, хто готовий заплатити більше, сказав Ферріс.
"Україна - це не благодійна організація, - сказав він. - Вона намагатиметься отримати найкращі пропозиції на ринку”, щоб підтримати свою крихку економіку.
ВПП цього тижня заявила, що планує придбати, завантажити та відправити з України 30 000 тонн пшениці на зафрахтованому ООН судні. У ньому не було сказано, куди прямуватиме судно чи коли може відбутися ця подорож.
У Лівані, де група гуманітарної допомоги Mercy Corps каже, що ціна на пшеничне борошно зросла більш ніж на 200% з початку війни з Росією, люди стояли в довгих, часто напружених чергах біля пекарень за субсидованим хлібом протягом останніх днів.
Уряд схвалив позику Світового банку в розмірі 150 мільйонів доларів США для імпорту пшениці. Це тимчасове рішення на шість-дев’ять місяців, перш ніж він може бути змушений повністю скасувати субсидії на хліб.
Хоча ситуація важка для мільйонів ліванців, приблизно 1 мільйон сирійських біженців, які втекли від громадянської війни через кордон, стикаються зі стигматизацією та дискримінацією, намагаючись купити хліб.
Сирієць, який живе на півночі Лівану, сказав, що йому часто потрібно три-чотири рази прийти до пекарені, перш ніж він знайде когось, хто готовий продати йому хліб, причому пріоритет надається ліванцям. Він описав черги з 100 людей, які чекали, і лише жменьці дозволено кожні півгодини купити невеликий обсяг хліба.
«Ми чуємо всілякі грубі коментарі, тому що ми сирійці. Ми їх зазвичай просто ігноруємо, але іноді цього занадто багато, і ми вирішуємо піти додому з порожніми руками», — сказав він на умовах анонімності зі страху репресій.
