Трагедія може спіткати кожного у будь-який момент. Як людина вирішить жити після того, залежить від неї. Одні замикаються у собі, інші шукають в усьому позитив і дивляться у майбутнє з оптимізмом. Марта Клеменс, яка ледве не померла і у результаті хвороби втратила зір, – приклад відчайдушного оптимізму. Не зважаючи на ваду, вона повернутися до професії, займатися якою, здавалася б, неможливо сліпій людині.
Марта Клеменс почала стригти волосся 15 років тому. П’ять років тому, вона думала, що більше ніколи не візьме в руки ножиці:
«У мене була легенева емболія. У моїй крові утворився згусток, який потрапив до легенів. Я двічі помирала. Перший раз на 20 хвилин, другий – на півгодини. Через нестачу кисню у крові, відмер мій зоровий нерв».
Марта взагалі не бачить, хоча про це важко здогадатися, спостерігаючи, як вона стриже волосся. Кейсі Брага була її клієнтом багато років і стала близькою подругу після втрати Мартою зору. Кейсі згадує, як вперше після хвороби, попросила подругу підкоротити її волосся:
«Вона посадила мене у крісло. На кухні було темно. Вона запитала чи я готова. Я відповіла, що так. Вона взяла ножиці, чиркнула ними і питає, чи є на підлозі волосся. Я глянула і кажу: «Так». А вона відповідає: «Ох, добре. Я правильно тримаю ножиці». І так все почалося».
Тепер Марта обслуговує клієнтів у себе на дому у штаті Вірджинія. Вона каже, що покладається на зір клієнтів і не відпускає їх поки не переконається, що добре зробила свою справу.
Після втрати зору Марта обслужила понад сто клієнтів, багато з них у школі для сліпих, де вона пройшла дев’ятимісячний курс реабілітації:
«Я поставила за мету знову стати корисною моїй родині».
Вона навчилась читати на помацки та користуватися спеціальною електронікою. Марта також заново навчилась готувати, що завжди любила. Найскладніше, розповідає жінка, було звикнути до самотності:
«Чимало людей співчували, але не знали як висловити своє співчуття, і я залишилась на самоті».
Тепер жінка тричі на тиждень допомагає у благодійній католицькій організації, яка підтримує бідних. Чимало з клієнтів будинку милосердя говорять іспанською, рідною мовою Марти. Так на своєму прикладі незряча перукарка допомагає іншим людям, які страждають.
Марта не припиняє працювати навіть коли спілкується з людьми у благодійному центрі. Вона виготовляє чотки, які римо-католики використовують для підрахунку молитов. П’ять років після побачення зі смертю, Марта не шукає позитив у своєму житті. Вона вдячна, що залишилась жива і може змінювати життя інших на краще.
