Війна в Іраку не відбилася на глобальних планах дослідження космосу Національним аерокосмічним агентством США---НАСА. Найближчим часом воно планує вивести на орбіту новий космічний телескоп. Запуск здійснить ракета-носій Дельта-Два з мису Канаверал, штат Флорида. А зветься новий телескоп так: «Інфрачервоний телескопічний пристрій». Він дозволить астрономам бачити об’єкти, які скуті космічним холодом, знаходяться на завеликих навіть за космічними стандартами, відстанях, або оповиті хмарами пилу, які ховають їх від звичайних телескопів.
Новий телескоп, на відміну від вже відомого Габбла, скерований на об’єкти, які можна бачити лише в інфрачервоному спектрі. Інфрачервоне світло невидиме для людського ока. Воно розташоване, як показав британський астроном Вільям Гершель у тисяча вісімсотому році, нижче червоного сектора на спектрі видимого світла, заломленого через призму. Інфрачервоні хвилі випромінюють всі «теплі» об’єкти, від батареї до планети. «Тепло» також має широкий спектр значень. Наприклад, шматок льоду у термосі разом з рідким азотом тепліший; відповідно, він випромінює більше інфрачервоних хвиль, які фіксуються спеціальним термографічним сканером. Інфрачервоні хвилі назагал довші, ніж видиме світло, тому їх використовують у відомих всім дистанційних пультах телевізорів, відеомагнітофонів, тощо. А астрономи використовують інфрачервоні хвилі, зокрема, для фіксації теплого пилу навколо нових зірок, недостатньо «гарячих,» щоб випромінювати видиме світло. Вони, однак, можуть випромінювати інфрачервоне світло, створюючи інфрачервоні зображення. Астрономи, знаючи температурні еквіваленти відповідних інфрачервоних хвиль, можуть встановити, які частини зображення відносяться до хмар, пилу, а які ---до твердої поверхні, води, тощо.
Але навіщо потрібні такі спостереження? По-перше, для більшої деталізації зображення за допомогою термографічного сканера, який може встановити наявніть у хмарі пилу більш і менш теплі ділянки, які на зображенні, отриманому від звичайного телескопа, виглядають однаково. По-друге, атмосфера Землі блокує інфрачервоне світло від дальніх галактик. Тому інфрачервоний телескоп НАСА дасть змогу подолати цю перешкоду. Він буде найбільшим з таких приладів, будь-коли виведених на навколоземну орбіту. Очікується, що він функціонуватиме близько тридцяти місяців.
Разом з інфрачервоним телескопом, НАСА планує вивести на орбіту і ультрафіолетовий. А потім, у травні та червні, два космічні зонди вирушать на Марс, до якого долетять за півроку--наступного січня. Вони мусять відповісти на питання, яке хвилює все астрономічне братство: чи була вода на Марсі? Говорить Чарльз Елаші, директор лабораторії ракетного руху, провідного центру НАСА з планетарних досліджень, розташованої у місті Пасадена, штат Каліфорнія:
«Наступним кроком після цього буде відповідь на питання, чи було там її достатньо для існування певних форм життя, які еволюціонували, або ж вимерли?»
А у Вашингтоні, де розташована штаб-квартира НАСА, її представники сподіваються відновити польоти пілотованих космічних човників. Після катастрофи Колумбії, причини якої ще з’ясовуються, їх залишилося три. Відповідно до рекомендацій комісії з розслідування причин аварії, складатиметься і графік їх польотів.
І на закінчення випуску: як світить Сонце? Вас може здивувати, що вчені достеменно не знають відповіді на це питання. Вони знають, що джерелом світла є реакція термоядерного синтезу всередині Сонця, у якій зливаються воєдино атомні ядра, виникають нові речовини, і вивільняється колосальна кількість енергії, завдяки якій існуємо ми і наша маленька планета. Але суміш елементів, які вчиняють самогубство, щоб набути нової ідентичності, залишається таємницею за сімома печатями. Нове дослідження невидимих частинок нейтріно, які випромінюються з сонячного ядра і проходять крізь Землю, трохи прочиняє двері до цієї таємниці.
Вдалося встановити шляхом вивчення елементів на поверхні Сонця, що воно щосекунди виділяє енергію, еквівалентну вибуху ста мільярдів тон динаміту. Ця процедура починається у ядрі, де температура від вибуху сягає шістнадцяти мільйонів градусів за Кельвіном. Енергія, що вивільняється у процесі термоядерного синтезу, прямує до поверхні, причому фотонам--головним часткам світла, --необхідно кілька сот тисяч років, щоб вийти з ядра на поверхню, а потім через вісім з половиною хвилин потрапити на Землю. Астрономи припускають, що дев’яносто вісім з половиною відсотків синтезу у ядрі Сонця припадає на долю найлегших елементів----водню та гелію. Решта півтора відсотка---це кисень та азот. Це, однак, теоретичні припущення. Вони ніколи не були підтверджені спостереженнями. Вчені припускають, що питома вага азоту і кисню у термоядерному синтезі більша--сім і три десятих відсотка. Це може, відповідно, збільшити і вагу нашого світила.