«Один у полі воїн» називається редакційна стаття газети Крищен Саєнц Манитор, яка аналізує складну ситуацію, в якій опинився президент Буш, переконуючи і власне населення і країни-союзники розпочати війну проти Іраку. «Погроза Буша розпочати військові дії сприймається більш серйозно, аніж докази Буша про загрозу від Іраку», каже газета, вважаючи, що президент досі не зумів переконати світ у правильності своєї позиції. Залишившись на однині із важким рішенням бути чи не бути війні, Буш має зважити два важливих фактори. З одного боку це противоєнні настрої все більшої кількості американців, які після подій одинадцятого вересня остерігаються нових терористичних актів, ставлячи в один ряд Саддама Гусейна з Осама Бін Ладеном. З другого боку, це непідтримка союзників у Європі, які, хоч і проти війни сьогодні, пам’ятаючи історію власних війн, завтра дивитимуться на Сполучені Штати, як на собаку, яка гавкає але не кусає, якщо США не зуміє примусити Ірак відмовитися від зброї.
«Жадоба, гордість і бажання провчити Сполучені Штати, ось які мотиви політики Франції щодо Іраку» каже у своєму коментарі Макс Бут, який під назвою «Чому вони кричать ні» опублікувала Лос Анджелес Таймс. Коментар є реакцією на погрозу Міністра закордонних справ Франції Доменіка Ді Віллепіна застосувати вето Ради Безпеки і заблокувати будь-які військові дії проти Іраку не чекаючи на висновки експертів ООН. Зацікавлення Франції потрібно шукати в бізнесовій угоді на півтора мільярда доларів, яку Франція заключила з теперішнім іракським урядом і може її втратити у разі приходу демократичної влади. А історична французька гордість та бажання відновити вплив на глобальному рівні, користуючись правом постійного крісла у Раді Безпеки ООН, яке було надано президентом Рузвельтом, дозволяють Франції закривати очі на грубі порушення Іраком так званої Резолюції 1441, яку підписала і Франція.
«Як ми знаємо, що Ірак говорить неправду?» ставить питання Кондоліза Райс, радник президента Буша з питань національної безпеки в однойменній статті опублікованій в газеті Нью-Йорк Таймс. У статті Пані Райс аналізує поведінку Іраку після вимоги Ради Безпеки ООН щодо розброєння і закриття програм випробування ядерної, біологічної та хімічної зброї. «Саддам Гусейн і не думає розброюватися», каже пані Райс і протиставить Іраку Україну і Казахстан, які добровільно віддали зброю масового ураження. «Ці країни, - пише вона,- дозволили експертам оглянути їхні військові арсенали, дали відповідь на усі поставлені запитання і провели відкрите та швидке роззброєння». Ірак, натомість, робить все можливе, щоб перешкодити інспекторам виконувати свою роботу. Крім того, звіт Іраку на дванадцять тисяч сторінок можна вважати просто брехливим, після того як інспектори знайшли порожні боєголовки та докази про закупівлю Іраком сировини для виготовлення ядерної зброї, пише Кондоліза Райс.
Росіян більше цікавлять власні проблеми ніж Ірак, вважає Джейн Вейлен. У статті «Низька активність Москви стосовно Іраку», надрукованій у газеті Вол стріт Джорнал журналістка висловлює думку, що новітня політика Кремля змінилася щодо іракського питання порівняно з радянськими часами, коли культивувалися близькі стосунки з арабським світом. І демонстрація, яка пройшла у Москві проти, нібито, американського агресора, що простягає руки на Ірак тому підтвердження, бо прийшло на неї всього сто п’ятдесят осіб. Взагалі останні опитування громадської думки показали, що значно збільшилась кількість росіян (сорок відсотків опитаних), які вважають, що Росія повинна підтримати антитерористичні акції Сполучених Штатів і в тому числі військові дії проти Іраку. Багато росіян також вважає, що президент Путін підтримує дружні стосунки з президентом Бушем, щоб взяти участь у поділі іракської нафти після успішного завершення операції, а також щоб забезпечити мовчання Вашінгтону щодо його розправи з повстаннями у Чечні.
«Латвійські магістралі порожніють із збільшенням тиску російської нафти», аналізує цікавий феномен Сабріна Таверніз в статті, опублікованій у газеті Нью-Йорк Таймс. Із збільшенням виробництва і експорту російської нафти важко повірити, що її не вистачає аби заповнити магістраль, яка веде до Балтійського порту Вентспільс. Не дивлячись на офіційні відмовки російської сторони, представники латвійської компанії Вентспільс Нафта вважають, що такий бойкот магістралі має за мету заставити латвійську сторону продати свою магістраль. Таким чином, Росія намагається встановити економічний контроль над країною, яка політично зробила свій вибір і найближчим часом буде прийнята до Європейського Союзу. Сабіна Таверз вважає, що латвійський приклад є підтвердженням того, що Росія зробить все можливе, щоб відновити контроль над всіма нафтовими магістралями Східної Європи, які були побудовані за радянських часів для транспортування російської нафти.
Підготувала Ольга Онишко.
