Хвороба Паркінсона-це прогресивне захворювання центральної нервової системи, пов’язане із поступовою втратою здатності певних клітин у центральній частині мозку, які звуться «чорною субстанцією», виробляти хімічну речовину допамін. Допамін--це нейротрансміттер, через який нейрони у мозку так би мовити «спілкуються» один з одним, обмінюючись електроімпульсами. Дефіцит допаміну гальмує це спілкування, і, відповідно, обмежує кількість імпульсів, які мозок надсилає нашим м’язам. Це прихована картина хвороби Паркінсона. А її видимими симптомами є шолопання при ходінні, трусіння рук, нерухомість обличчя, втрата зв’язності мовлення. Лише пригадайте, як виглядають наразі Папа Римській Іван Павло Другий, або легендарний боксер Мохамед Алі. Вони---хворі на Паркінсона.
Джеймс Паркінсон, чиє ім’я носить хвороба, був англійським лікарем. Він першим описав її симптоми у тисяча вісімсот сімнадцятому році. Але він не мав уявлення про її причини. Лише приблизно через сто п’ятдесят років дослідники знайшли згадані нами зміни у мозку хворих на Паркінсона, себто дефіцит нейротрансміттера допаміну. Але чому виникає цей дефіцит? Дати відповідь на це питання-значить встановити причину хвороби. Над цим б’ються зараз вчені.
Для цього вони намагаються обмежити проблемне поле дослідження. Так вони відкинули вірусну теорію походження Паркінсону на кшталт енцефаліту, зумовленість Паркінсона різними факторами типу стресу, травми, тощо. Не витримала перевірки гіпотеза про генетичну зумовленість хвороби; такого гена просто не існує. Вікова гіпотеза поки що залишається в обігу, але знову ж таки, п’ятнадцять процентів хворих захворіли ще до п’ятдесяти.
Від Паркінсона, втім, не вмирають. Фармацевти працюють над пошуком нових ліків. Найчастіше вживаним є препарат леводоп. При прониканні в мозок, він перетворюється на допамін, частково коригуючи розлади при русі. На цьому принципі ґрунтуються й ряд інших ліків. Інший напрямок-це трансплантація уражених клітин мозку за допомогою ембріональних клітин. Його вважають найперспективнішим у лікуванні хвороби Паркінсона. Але досліди з ембріональними клітинами наразі перебувають у центрі морально-етичних та політико-релігійних дискусій. Ситуація тут ще далека від ясності. Ясно, однак, що перед цією загадковою хворобою медицина наразі безсила.
На допомогу приходить техніка, така її галузь, як біомеханіка. Остання виникла кілька років тому для допомоги спортсменам поліпшувати свої результати. Вчені сподіваються, що біотренажери допоможуть хворим на Паркінсона збільшити мобільність та впевненість їхніх рухів. Йдеться про те, каже Рой Маккой, колишній тренер олімпійської команди США зі штовхання ядра, щоб певним чином обхитрувати мозок. Адже паркінсонізм вражає саме його здатність виробляти допамін. М’язи ж лишаються незаторкнутими. Маккой працює наразі у місті Вільмсбург, що у штаті Вірджінія. Він проводить досліди з хворими на хворобу Паркінсона, намагаючись привчити їх м’язи рухатися, скажімо, на звук метронома, який фіксує положення їх кінцівок на біговій доріжці:
«Переважним чином ми намагаємося розробити узагальнену схему, за якою кожний хворий на Паркінсона зміг би спиратися на ці сторонні підказки техніки і пересуватися більш безпечно. Хворі тоді б не боялися ходити і ходили б більше, тим самим живучи, як і всі інші», каже Маккой.
Щороку в Америці армію хворих Паркінсоном поповнюють майже сто п’ятдесят тисяч осіб. Досліди таких, як доктор Рой Маккой, звісно, не вилікують їх. Але вони зможуть суттєвим чином поліпшити якість їхнього життя та самопочуття серед інших людей.
