Першого вересня минуло 70 років з початку Другої світової війни. Водночас в Росії розгортається ініційована урядом - втім доволі контроверсійна - кампанія, мета якої - представити єдину версію історії, що стосується ролі СРСР в подіях, які призвели до спалаху війни.

Кремль навіть створив президентську комісію для протидії, як сказано, виявам історичного ревізіонізму, що, на думку Кремля, шкодить російському іміджу. Це, в свою чергу, непокоїть критиків, які вбачають в цьому повернення до радянських методів інтелектуального контролю.

Першого вересня російський прем’єр Володимир Путін зустрівся з лідерами країн, що в часи Другої світової війни були союзниками і ворогами СРСР, в Ґданську на відзначення сімдесятих роковин початку війни.

Попри злагоду на цій церемонії те, як всі ці країни оцінюють роль Радянського Союзу у війні, є джерелом незгоди в сьогоднішній Росії.

Деякі колишні радянські республіки і країни Східної Європи вказують, що роки радянського домінування були схожими з нацистською окупацією. Для них звільнення настало лише з розпадом Радянського Союзу.

В травні президент Медведєв оголосив про створення спеціальної президентської комісії для протидії спробам «фальсифікувати», за його висловом, історію. Він також запропонував ввести закон, за яким такі дії вважались би злочином і карались би ув’язненням строком до п’яти років.


Незалежний опозиційний політик Володимир Рижков вважає, що така ініціатива може допровадити до заборони усякої критики Йосипа Сталіна:

«Я вважаю, що конкретним завданням цієї комісії є протидіяти тим в Росії і поза її межами, які критикують Сталіна і сталінський Радянський Союз за той дивний період війни, коли Сталін був фактичним союзником нацистської Німеччини».

Одним з пунктів незгоди є секретний пакт Молотова-Ріббентропа, за яким східна Європа ділилась між СРСР і Німеччиною.

Російські історики нещодавно опублікували збірку розсекречених розвідувальних звітів в старанні захистити роль Сталіна.

Олександр Дюков – директор фонду «Історична пам’ять» та редактор і співукладач цієї книги:

«Неможливо відділити Сталіна від спогадів про Другу світову війну. Він не є найприємнішою постаттю, але відділити його неможливо. І попри свої злочини він зробив багато для нашої країни, на чому вона і далі основується, що допомогло нам в цій війні, врятувало країну і народ».

Втім багато радянських архівів лишаються засекреченими і недоступними для вивчення в школах. Вчителька історії Олена Сілкіна вважає, що доки усі обмеження не будуть зняті, Росія, як і колишні радянські республіки і східні екс-сателіти – матимуть труднощі з минулим:

«Прийняти, визнати свої помилки і заплатити за них, нічого не приховуючи, – це акт національного героїзму. Цього явно не було зроблено щодо сталінської доби, як і радянської епохи і революції 1917 року, оскільки не всі архіви доступні, не всі документи відкриті, і все це і надалі лишається живим і болючим.

Росія також висловила незгоду з прийнятою в липні резолюцією Парламентської Асамблеї ОБСЄ, в якій мовиться про страждання європейських держав впродовж двадцятого століття, нанесені їм двома тоталітарними режимами – нацизмом і сталінізмом.

Олександр Дюков називає ще ряд заперечень:

«Резолюція ОБСЄ містить також заклик до країн-членів утриматись від проведення заходів з прославлення сталінського режиму. Для Росії це означає скасування параду перемоги. Ця резолюція означає заборону на нашу пам’ять, пам’ять про нашу перемогу у війні, перемогу над нацизмом. Зрозуміло, що Росія ніколи не погодиться на це».

А за трактуванням Рижкова, неспроможність Росії просто засудити радянські злочини і перегорнути сторінку пов’язані з її уявленням про себе як про великодержаву, що було ключовим результатом радянської перемоги над Німеччиною.

«Йдеться не тільки про історію, а про сьогодення Росії і її спроби узаконити поточний авторитарний режим як єдиний вибір і єдиний шлях для могутньої Росії, яку б поважали у світі».

Дев’ятого травня цього року – як і щороку після закінчення Другої світової війни – на Красній площі відбувся парад. Як і завжди, метою було не тільки відзначити перемогу, але й продемонструвати воєнну міць. Наступного року – у шістдесят п’яту річницю перемоги – урочистості ймовірно будуть ще пишнішими.