Свій найсміливіший крок у галузі закордонної політики Барак Обама, можливо, зробив за шість тижнів перед своєю інавгурацією, коли призначив свого суперника у змаганнях за Білий дім Гілларі Клінтон на посаду державного секретаря США, незважаючи на тертя між ними підчас виборчої кампанії. Під час передвиборчої кампанії в лютому 2008-го року пані Клінтон сказала:
«Американський народ не має здогадуватись, чи я розумію суть питань, чи я потребуватиму посібник із закордонної політики, щоб знати, що робити у кризовій ситуації».
Однак, коли стало ясно, що Обама здобуде номінацію Демократичної партії на пост президента, обидва суперники відклали розбіжності між ними і вперше виступили спільно в містечку Юніті у штаті Нью-Гемпшир. Гілларі Клінтон сказала, що вона ніколи не сумнівалась, що Обама знає «як бути лідером»:
«Я знаю, що він буде головнокомандувачем, який ніколи не вагатиметься застосовувати силу, коли це буде необхідним, і не боятиметься використовувати дипломатію, тоді, коли це можливо».
Призначення Клінтон на посаду державного секретаря було швидко схвалене Сенатом США. На слуханнях у цій справі вона заявила, що адміністрація Обами застосовуватиме менш конфронтаційний підхід у закордонній політиці:
«Ми муситимемо використовувати те, що називають «розумною силою», а саме повний діапазон доступних нам заходів – дипломатичних, економічних, політичних, військових, юридичних і культурних».
Барак Обама призначив спеціальних уповноважених у питаннях, що стосуються глобальних гарячих точок – Ричарда Голбрука в питаннях Афганістану і Пакистану, і колишнього сенатора Джорджа Мітчела в питаннях арабсько-ізраїльського конфлікту.
Спеціальним уповноваженим на переговорах про Північну Корею та її ядерну програму призначено дипломата – ветерана Стівена Босвурта. У Південній Кореї це призначення привітали. Однак КНДР відмовила Босвурту у візі в країну. А декілька тижнів пізніше кинула світовій громадськості виклик, здійснивши випробування ракети далекого радіусу дії і припинила участь у переговорах про свою ядерну програму.
Тим часом, деякі республіканські лідери розкритикували Президента Обаму за його пропозицію відновити діалог з Іраном та Кубою і за те, що на саміті Американського континенту він подав руку Президентові Венесуели Уго Чавесу та іншим лівим політикам.
Конгресмен-республіканець Кані Мек заявив, що простягання руки дружби не змінить ні Куби, ні пана Чавеса:
«Ми можемо опинитися перед сценарієм подібним до кризи з приводу радянських ракет на Кубі, з тим що Іран може використовувати Венесуелу як пункт доступу в нашу півкулю».
Однак інші експерти схвалюють кроки Обами, кажучи, що вони мають на меті підкреслити готовність Сполучених Штатів бути надійним глобальним партнером.
Викладач Університету Джонса Гопкінса Данієль Гамільтон зазначає:
«Започаткувати діалог з противниками, навіть якщо є глибокі розбіжності в поглядах, бо тоді принаймні можна обговорити ці розбіжності. Саме це є суттю закордонної політики у перші сто днів при владі».
Деякі аналітики підтримали намагання Президента Обами поліпшити відносини з Росією і Китаєм.
Проте Майкл О’Ганлон із Інституту Брукінґса у Вашингтоні каже, що поки що зарано робити висновок, що зміна в тоні діалогу принесла США дипломатичні дивіденди:
«Передчасно казати, що видно здобутки. Я хочу стриматись з оцінкою, аж поки не будуть розв’язані конкретні проблеми і тільки тоді буду аплодувати».
Даніель Гамільтон заявив, що він також вагається вже зараз ставити Президентові Обамі оцінку. Потрібно – каже він – щонайменше півтора року, щоб побачити результати змін у дипломатії.
