Антоніо Страдиварі зробив понад сто тисяч скрипок за своє життя. І кожна з них - шедевр. Кількасот з них збереглися до наших днів і продаються за мільйони доларів. Десятиліттями науковці намагаються відкрити таємницю досконалості, сили і краси звучання цих унікальних музичних інстументів. Тепер професор хімії у Техасі твердить, що він розкрив цю таємницю.
Професор хімії Джосеф Ночварі мріяв стати скрипалем. Але доля розпорядилася інакше. Іммігрант з Угорщини у Сполучених Штатах став викладачем Техаського політехнічного університету.
Утім любов до цього музичного інструмента не зникла. На присадибній ділянці він збудував майстерню, де власноручно виготовляє скрипки. Починає він з хімічної обробки дерева. Він переконаний, що саме з цього починали славетні італійські майстри, які творили понад триста років тому.
Вивчаючи структуру скрипок, зроблених у північній Італії, Ночварі помітив, що лише інструменти з Кремони і Венеції уціліли від пошкоджень в’їдливої червиці:
«Я зробив висновок, що в цих двох містах хтось обробляв дерево захисними речовинами».
Ночварі захопився цим відкриттям і вирішив випробувати чи попередня хімічна обробка дерева впливає на звучання виготовлених ним скрипок.
Переломний момент у дослідженні настав, коли він звернувся за допомогою до колег геологічного факультету.
Професор геології Рей Ґілмет провів аналіз стружки, що залишилася після реставрації скрипок Страдиварі, на хімічний вміст речовин у дереві. Тест виявив присутність таких хімікатів як сірка, хлор і бор. Ґілмет розповів:
«Ці елементи не присутні у звичайному дереві, і ці стружки відрізняються від необробленої деревини».
Ці хімікати часто використовуються для консервації дерева. Відкриття професора Ґілмета підтвердило теорію Ночварі, що хімічна обробка дерева поліпшує якість звуку музичних інструментів.
Хоч багато музикантів привітали результати його дослідження, Ночварі каже, що колекціонери і торговці антикварними музичними інструментами відреагували негативно:
«Легше продати скрипку Страдиварі за п’ять мільйонів доларів, коли ти кажеш, що це продукт якогось таємничого священного натхнення.
Я міг би сказати, що за незначним винятком, майже вся музична індустрія поставилася дуже негативно і дуже вороже до науковця, який веде такі дослідження».
Проте, Ночварі здобув палку підтримку від професора музики Техаського університету Браєна Луїса:
«Вона гарно звучить. Що мені подобається, так це обертони, вона дзвенить, а це для мене один з ключових складових скрипки – як вона промовляє, як вона вібрує, бо саме в такий спосіб звук сягає аудиторії».
Професор Луїс не збирається доводити, що «техаська» скрипка Ночварі може порівнятися з скрипками Страдиварі, оскільки на музичному інструменті треба грати багато років, щоб розвинути його повний потенціал:
«Було б чудово порівняти, як звучить одна з його скрипок після тридцять тисяч годин гри, адже ж всі скрипки Страдиварі, як кажуть, награні».
Скрипки Джозефа Ночварі та сучасних майстрів, які застосовують його метод, можливо одного дня затьмарять силу і красу звучання творів рук Страдиварі.