Київ – 11 травня. Ситуація в українському медіа-просторі за сто днів нової української влади суттєво змінилася. Так вважають незалежні експерти та політологи, які у попередні роки постійно констатували серйозні проблеми у цій царині.
Результати практично всіх досліджень та моніторингів українського медіа-простору засвідчили суттєві зміни у порівнянні з попередніми роками. Інформація в українських ЗМІ стала різнобічною, збалансованою. І це - заслуга не стільки нової влади, скільки помаранчевої революції – каже політолог Володимир Полохало:
«Це полегшення викликане загальною атмосферою в суспільстві, а не якоюсь спеціально створюваною. Сьогодні піднявся період критичності сприйняття громадянами поширювання інформації.... Дуже важко на рівні старих практик ошукувати населення».
Натомість деякі політологи дорікають новій владі у відсутності інституційних змін. Вони кажуть, що без цього реальної демократії в Україні не буде, оскільки декларації та заяви не передбачають механізмів стримування від бажання можновладців мати контроль над медіа. Говорить політолог Михайло Погребинський:
«Без інституційних змін – змінити, просто переставивши одних чиновників на інших, неможливо. Дуже скоро ми побачимо, чи будуть відбуватися ці інституційні зміни, в тому числі в захисті свободи слова. Тут потрібні якісь законодавчі акції, треба щось робити так, щоб це не можна було порушувати, в тому числі в нових стосунках між владою і суспільством».
Політолог Кость Бондаренко вказує на те, що нині медіа-простором опікуються люди, які свого часу працювали з президентом Кучмою, а відтак мають зовсім не нову свідомість щодо необхідності реформ у галузі:
«Коли Леонід Кучма прийшов до влади, він пообіцяв, що буде повна свобода слова. Більше того, він протягом деякого часу навіть намагався встановлювати якісь певні ідеали демократії в Україні. Інакше до 7-го червня 95-го року йому не була би вручена премія за розвиток і встановлення демократії -- премія, яку вручали у Вашингтоні. Зараз, якщо ми подивимося на те, хто формував Леоніда Кучму -- Чайка і Турчинов; далі це був Ігор Юхновський, далі Віктор Пинзеник, далі Сергій Соболєв, Тарас Стецьків. Далі можемо згадувати, згадувати i згадувати, і обов`язково це будуть імена, які зараз представляють нашу владу».
З такою тезою погоджуються далеко не всі, і спростовує її насамперед сама влада. Говорить прес-секретар президента Ірина Геращенко:
«Що стосується людей, прізвища яких ви називали, ви знаєте, в них в житті був дуже важливий період опозиції, і я думаю, що цей період і свідчить про їх насправді дуже важливе переосмислення якихось речей».
Самі ж журналісти вказують і на те, що після зникнення темників та тотального тиску держави, український медіа-простір не став аж дуже різнобічним. Наразі, як політики, так і журналісти лише вчаться нового формату взаємин. Говорить Валерій Іванов від Академії української преси.
«Ще багато над тим треба працювати. Звичайно казати, що наші провідні канали і їх журналісти дотримуються повністю професійних стандартів та етичних норм не можна, хоча поступ якийсь іде».
Головним висновком кількагодинного обговорення нового формату відносин українських журналістів та влади можна вважати те застереження, що попри зміни у стосунках журналістів з владою, ці зміни поки що не є незворотніми. Поки що українці лише намагаються збагнути, що таке інформаційна відкритість, а влада вчиться по-новому працювати з журналістами.
Сто днів надто малий термін для остаточних висновків, однак більшість сигналiв нової влади щодо демократизації інформпростору експерти схильні сприймати з обережним оптимізмом. Головним тестом для влади щодо її реальних намірів стануть парламентські вибори, вважають вони.
