"Забагато українських F-16 стоять у Бельгії, замість того, щоб воювати проти росіян", - Марк Монтгомері. Інтерв'ю

У НАТО неправильно оцінили обсяг годин нальоту, який матимуть українські F-16, й союзники не створили належних умов для ефективної роботи баз з ремонту й обслуговування цих винищувачів. Через це "занадто багато українських F-16 стоять у Бельгії, замість того, щоб бути на заході України й воювати проти росіян".

Так вважає Марк Монтгомері, адмірал ВМС США у відставці, старший директор Центру кібер- та технологічних інновацій Фонду захисту демократій (Foundation for Defense of Democracies).

Він каже: "Це фундаментальна невідповідність: Україна перебуває у стані війни, тоді як ремонтні потужності НАТО - зокрема в Бельгії - досі працюють так, ніби на дворі мирний час".

Монтгомері розповів, що, за його оцінкою, Україна зможе отримати достатню кількість та інтегрувати шведські винищувачі Gripen не раніше, ніж у 2028-2029 роках, тож 2027 стане "роком F-16". При цьому у застосуванні цих винищувачів американського виробництва є інші труднощі, зокрема, брак боєприпасів для гармат.

В інтерв'ю Українській Службі Голосу Америки американський адмірал у відставці також розповів, чи можуть європейські партнери повною мірою замінити для України супутниковий зв'язок Starlink/Starshield, коли російська військова супутникова програма "Рассвєт" стане проблемою для української армії, а також чи матиме успіх українська програма із розроблення лазерної зброї для збиття російських дронів.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності

Марія Прус, Голос Америки: Почнімо з ситуації в повітрі. Ви зазначали, що, на відміну від ВПС США, українці використовують свої літаки F-16 переважно для оборонних завдань, для захисту українських міст й критичної інфраструктури. Як, на вашу думку, українцям варто змінити застосування цих F-16, щоб перейти до наступальних дій?

Марк Монтгомері, адмірал ВМС США у відставці, старший директор Фонду захисту демократій: Перш за все, я хотів би привітати Україну. Вони виконали чудову роботу, опанувавши F-16. У них хороші пілоти. F-16 - унікальний літак; він здатен виконувати як наступальні, так і оборонні завдання. В оборонному плані він показав себе добре - зокрема, для збиття дронів, наприклад, старіших моделей "Шахедів".

Але тепер, коли Росія почала застосовувати реактивні безпілотники, які рухаються швидше, - їх, як не дивно, навіть легше перехопити для F-16. На таких швидкостях, літаку значно простіше збивати ці дрони. Тож українські F-16 вже досягли певних успіхів, зокрема й у боротьбі з цими дронами. Але ви абсолютно праві: наступальний потенціал F-16 використовується не повною мірою.

Це пояснюється тим, що Сполучені Штати не надали Україні всіх необхідних оновлень програмного забезпечення для літаків версій Block-10 та Block-15. Якби ці оновлення були, літаки можна було б ефективно використовувати для наступальних операцій.

Існує один тип завдань, який, на мою думку, був би критично важливим. І це за умови, що ми зможемо встановити для українських F-16 нове оновлення програмного забезпечення, яке є доступним. Це дозволило б літакам отримувати дані про цілі в режимі реального часу - зокрема, про переміщення російських пускових установок ракет "Іскандер" на бойові позиції. Тоді пілот F-16, який зараз в повітрі, міг би оперативно запрограмувати боєприпаси збільшеної дальності (ERAM) - а їх в Україні є чимало, отриманих як зі США так і з Європи. Ці ракети можна було б запустити швидко та з високою точністю вразити пускову установку "Іскандер".

Можливо, вони не встигнуть уразити "Іскандер" до пуску, але знищать її, коли установка згортається після відстрілу, - у будь-якому разі, саму установку знищено, а це означає, що наступні 30 чи 40 ракет не буде запущено. Тож це надзвичайно важливе наступальне завдання.

Отже, повторюся: F-16 - це чудова як оборонна, так і наступальна зброя. І для України було б дуже корисно мати можливість використовувати його в обох цілях.

М.П.: А яка зараз ситуація з цими боєприпасами збільшеної дальності ERAM?

М.М.: Що ж, ці боєприпаси вже надходять і використовуються - просто тому, що вони є в наявності. Їх застосовують, зокрема, на літаках МіГ-29. Це непогана зброя, хоча й не ідеальна. Вона підходить для ураження стаціонарних цілей - тих, про які було відомо заздалегідь протягом кількох днів чи тижнів, - але не для цілей, що з’являються на полі бою раптово і вимагають негайної реакції.

М.П.: Звісно, Україна не має розкоші володіти парком абсолютно нових F-16. З’явилися повідомлення про те, що Україні бракує запчастин для технічного обслуговування, а сам процес обслуговування переривається або затримується - особливо в Європі. Також є інформація, що для літаків F-16 потрібно більше боєприпасів, ніж є в наявності зараз. Як, на вашу думку, Україна могла б подолати ці труднощі?

М.М.: Що ж, проблем чимало. Ви маєте рацію. По-перше, гадаю, в НАТО не зовсім правильно оцінили обсяг годин нальоту, який матимуть українські F-16 - особливо в таких умовах війни. А наліт буде дуже великим. Для F-16, як і для більшості західних літаків, цикл технічного обслуговування прив’язаний саме до кількості годин у повітрі.

Отже, коли настає час для планового технічного обслуговування, літаки мають вирушати на ремонтну базу НАТО. Основна така база розташована в Бельгії; нею керує компанія Sabena. І, як я вже казав, у НАТО, схоже, не створили належних умов для ефективної роботи цієї бази. Варто було одразу залучити кілька ремонтних майданчиків.

Адже щомісяця обслуговування потребує значна кількість літаків. Якби Україна могла підтримувати боєздатність 80% свого парку, тоді як лише 20% перебували б на тривалому технічному обслуговуванні, натомість зараз понад 50% українських літаків "застрягли" в черзі на обслуговування. До того ж, на тій самій базі доводиться обслуговувати й літаки, що надходять із Норвегії чи Бельгії - перед тим, як вони зможуть вирушити в Україну.

Виходить, що занадто багато українських F-16 стоять у Бельгії, замість того, щоб бути на заході України й воювати проти росіян. Це фундаментальна невідповідність: Україна перебуває у стані війни, тоді як ремонтні потужності НАТО - зокрема в Бельгії - досі працюють так, ніби на дворі мирний час.

М.П.: А як щодо боєприпасів - зокрема для гармат на літаках F-16, які Повітряні сили України активно використовують?

М.М.: Слушне зауваження. Оскільки відбулися зміни, і ці літаки почали використовувати як основний засіб для збиття "Гераней-4" - вони дуже успішно використовують свої 20-мм гармати. Через це боєприпаси калібру 20 мм витрачаються дуже швидко. Адже для одного перехоплення цілі потрібно випустити кілька сотень куль.

Це все одно дуже дешево: витратити боєприпасів на 2000–3000 євро, щоб збити дуже дорогий "Герань-4". Але таких боєприпасів потрібно багато. Добра новина полягає в тому, що багато європейських держав мають ці снаряди й можуть їх надати - не одну чи дві партії, а вісім чи десять. Канада може їх надати. Сполучені Штати також можуть. Тож, сподіваюся, вдасться налагодити постачання в необхідному обсязі. А їм потрібно понад сто тисяч снарядів щомісяця, щоб збивати всі "Герані-4".

М.П.: Як, на вашу думку, шведські винищувачі Gripen могли б підсилити український авіапарк?

М.М.: Гадаю, у довгостроковій перспективі Україна матиме парк із близько 40 літаків F-16, а згодом і більше, а також Gripen. Утім, інтеграція нового типу літаків у бойові дії потребує часу - це завжди складніше, ніж здається. Хоча, з іншого боку, Україна має певний "секретний інгредієнт", який дозволяє їй у багатьох сферах - наприклад, у закупівлі безпілотників чи засобів радіоелектронної боротьби - діяти значно швидше, ніж зазвичай.

Інтеграція нового високопродуктивного реактивного літака до складу Повітряних сил - процес, що не має якихось особливих "секретних інгредієнтів" чи легких рішень; на це потрібен час. Буде добре, якщо у 2027 році вдасться забезпечити повноцінне й ефективне бойове застосування Gripen, але, можливо, це станеться у 2028 чи 2029. Тому критично важливо, щоб 2027 рік став саме "роком F-16".

Нам необхідно належним чином організувати технічне обслуговування, забезпечити відповідні боєприпаси, правильно спланувати бойові завдання та налаштувати програмне забезпечення - щоб F-16 могли виконувати своє завдання: захищати народ України від російської агресії.

М.П.: Адмірале, поговорімо про протиповітряну оборону. Президент України Володимир Зеленський нещодавно заявив, що Україна отримує лише близько 12 ракет-перехоплювачів для систем Patriot на місяць. Проте потреба - приблизно вдесятеро більша, або навіть ще більша. Яким може бути короткострокове рішення в цій ситуації?

М.М.: Що ж, насамперед варто зазначити, що українським силам ППО щоночі доводиться приймати складні рішення: що збити, а чому дозволити впасти. Коли влучають російські балістичні ракети, гинуть мирні жителі. Ціллю стають супермаркети, житлові будинки - тобто цивільні об'єкти, для захисту яких просто немає вільних систем Patriot. Це справді важкий вибір.

Вирішити цю проблему можна двома шляхами. По-перше, як я вже згадував, потрібно знайти спосіб залучити винищувачі F-16 або завдати ударів по самих пускових установках - тобто вражати не стрілу, а того, хто її випустив. Другий шлях - отримати більше систем Patriot.

Їх ще можна знайти - чи то в Греції, чи в інших країнах Європи, чи в Азії. Можливості отримати Patriot існують. Навряд чи вдасться отримати їх із країн Близького Сходу або зі Сполучених Штатів - з огляду на їхнє нинішнє протистояння з Іраном. Але є й інші варіанти.

Гадаю, саме тут криється реальне рішення щодо збільшення кількості систем Patriot: ймовірно, варто звернутися до Греції та інших європейських держав.

М.П.: Чи вірите ви в успіх українських проєктів зі створення власної балістичної ракети, а також у співпрацю України та Європи у сфері протиповітряної оборони?

М.М.: Вірю. Знаєте, Україна доводила знову і знову, що має гнучку та ефективну оборонно-промислову базу. Я цілком переконаний, що вони зможуть створити недорогу систему, подібну до Patriot - не сам Patriot, а щось, що має можливості, співмірні з Patriot, можливо, з дещо іншими показниками ймовірності ураження цілі. Можливо, для гарантованого успіху та високої ефективності їм доведеться випускати по одній цілі дві такі ракети.

Але так, я абсолютно вірю, що Україна здатна це зробити. І підстава для такої впевненості - той факт, що вони успішно впоралися з усіма іншими технологічними викликами, які перед ними поставали. Було б нерозумно ставити проти України.

М.П.: Ще одна технологія, над якою працюють українці - це лазери для перехоплення безпілотників. Наскільки вони ефективні на даний момент?

М.М.: Гадаю, зброя спрямованої енергії - лазерна - поступово стає реальністю на полі бою. Ми бачимо це на прикладі Ізраїлю та Сполучених Штатів. Головна складність полягає в тому, щоб забезпечити достатню потужність енергії на тій відстані, на якій здійснюється спроба ураження цілі. Втім, для України це хороша новина, оскільки вони планують використовувати лазери проти невеликих дронів-камікадзе. На малих відстанях для зброї спрямованої енергії не потрібна така висока потужність. Тож, гадаю, Україна досить скоро знайде рішення.

Якщо говорити про зброю спрямованої енергії для збиття балістичних ракет, що наближаються, - це питання багатьох років. Але щодо ударних дронів або навіть систем типу "Шахед-2" - цілком реально очікувати появи таких засобів найближчим часом.

Що швидше рухається ціль, то важче уразити її зброєю спрямованої енергії, оскільки просто не вистачає часу для впливу на неї до моменту удару. Отже, так, я очікую тут успіху. Причому Україна може випередити в цьому Сполучені Штати та Ізраїль і стане першою країною, яка вже почала ефективно застосовувати такі технології.

М.П.: Адмірале, раніше ви згадували про високий ступінь залежності України у її наступальних та оборонних операціях від американської розвідки та супутникового зв’язку. Як Україні зараз подолати ці труднощі, якщо подібні перебої повторяться? І хто з європейських партнерів міг би допомогти?

М.М.: Це буде непростим завданням. Тут є три важливі аспекти. По-перше - це попередження про пуск: наприклад, балістичної ракети або ракети класу "земля-повітря". Тепловий слід від такого запуску фіксується американськими супутниками, які передають сигнал у систему оповіщення НАТО. Ми називаємо це спільною системою раннього попередження, Shared Early Warning System - SEWS.

Гадаю, щось подібне ми реалізуємо і з Україною, хоча й у дещо іншому форматі. Україна не може обійтися без цього; альтернативи просто не існує, і в найближчі 3–4 роки вона не з’явиться. Тому, боюся, що в цілому ця підтримка й надалі надходитиме зі Сполучених Штатів. Вже двічі траплялися перебої, і двічі систему вдавалося відновити. Це розчаровує, коли Сполучені Штати так чинять, це ганебно, але таке трапляється. І це те, на що, гадаю, їм доведеться покладатися.

Другий і третій моменти стосуються комунікації з вашими дронами під час польоту. Україна хотіла б отримати доступ до супутників зв'язку через Starlink над Росією. Вони цього не отримали. Я не думаю, що вони це отримають. Тож, якщо вони зможуть придумати альтернативну систему зв'язку зі своїми супутниками, їм це було б корисно. І у них є деякі, але їм потрібна більша потужність для цього.

Потім, третє, і це справді найскладніше, це встановлення супутникового зв'язку з українськими дронами на суверенній території України, яка знаходиться під контролем України і Росії. Ми називаємо цю територію "географічно огородженою Україною". На цій території Україна має доступ до супутникового зв'язку, а Росія його не має.

І Україна має його через Starshield, який використовує супутники Starlink, але окрему зашифровану мережу серверів і станцій зв'язку для керування своїми супутниками. Як широко повідомлялося, це було вимкнено майже тиждень, і зараз знову ввімкнено. Але це впливає на удар середньої дальності, це впливає на логістику та вашу оборону, вашу антидронову протидію, перехоплювачі, які виконують оборонні місії, тому дуже важливо підтримувати це.

Щоб замінити таку щільну підтримку, так багато супутників, потрібно буде багато роботи від європейців. Тому я не думаю, що є проста відповідь, щоб отримати всі можливості в альтернативній мережі до Starshield. І це забере час.

А тим часом їм доведеться покладатися на президента Трампа як більш надійного партнера та доступність Starshield. Ви повинні пам'ятати, що Starship був доступний приблизно 95% часу протягом останніх трьох років. Ці 5% стали болючими, але 95% були дуже успішними. Для українських військових та їхніх безпілотних сил.

М.П.: Ви згадали Росію. Вони працюють над власним, альтернативним супутником, військовою системою "Рассвєт". Дехто стверджує, що вона не буде такою ефективною, як Starshield, Starlink. Однак, Росія має всі свої військові можливості, що стоять за цими зусиллями, наскільки небезпечним це може бути в короткостроковій перспективі для України на полі бою?

М.М.: Так, "Рассвєт" просувається. Але ви повинні чітко розуміти. Зараз це приблизно 24-25 супутників. Starlink - 10 000. Я маю на увазі, що тут є великі відмінності. У них бувають моменти дня, коли вони протягом півгодини або години можуть вийти з-під контролю росіян, системи зброї, дрони, комунікації. Вона надзвичайно обмежена.

Це відбувається повільно. До цього року мало б бути 125 супутників. Вони не досягнуть цієї мети. Я думаю, що Україна може робити удари на великій відстані, які ще швидше уповільнять розвиток системи "Рассвєт". Так, "Рассвєт" - це довгострокова проблема, але я не думаю, що це проблема 2027 року.

Я думаю, що це проблема 2029-2030 років. І це за умови, що Україна не завдасть шкоди об'єктам розробки супутників для закупівельних об'єктів тощо. І я впевнений, що Україна завдасть їм певної шкоди.

Дивіться також:

Україна закликала США пришвидшити постачання перехоплювачів для ППО