Сполучені Штати розчаровані рішенням Росії розгорнути ракети короткого радіусу дії біля кордонів Європейського Союзу. Як заявив речник Державного департаменту, США вдалися до усіх можливих дій, аби усунити занепокоєння Москви з приводу розташування американських перехоплювачів ракет на території Польщі та Чехії. Речник вкотре наголосив, що система не спрямована проти інтересів Росії.
Про своє рішення розташувати ракети біля кордонів ЄС Президент Росії Дмитро Медведєв оголосив у промові, в якій звинуватив США у розпаленні конфлікту між Росією та Грузією і закликав до створення механізму блокування, за його словами, помилкових, егоїстичних і інколи небезпечних рішень Вашингтона.
Впливова американська газета «Вашингтон пост» розцінила заяву Росії, як спробу Медведєва та його покровителя Путіна залякати нового американського лідера. Автори статті радять Обамі позбавити Росію уваги, яку намагається привернути до себе Володимир Путін.
А тим часом політичні аналітики сумніваються, що Дмитро Медведєв є реальним лідером країни, оскільки політика і дії нового російського керівника нічим не відрізняються від його попередника, нині Прем’єр-міністра Володимира Путіна.
На перший погляд може здатися, що Російська Федерація має нового, молодого і енергійного президента – Дмитра Медвєдєва, який зустрічається з сильними світу цього і виголошує важливі промови. Утім, якщо придивитися, стає зрозумілим, що колишньому президенту, нині Прем’єр-міністру Володимиру Путіну приділяється не менше уваги. Навіть неприскіпливі політичні оглядачі зауважують, що їм важко розрізняти цих політиків, настільки схожі їхні заяви і дії. Аналітик московського центру фонду «Спадщина» Євген Волк пояснює це тим, що Медведєв в усьому продовжує політику свого попередника:
«Медведєв продовжує курс, базований на урядовому контролі, на сильній ролі уряду в економічних процесах. І в закордонній політиці Росії ми бачимо ті самі зусилля закріпити позиції Росії як супердержави на зразок Радянського Союзу».
Амбіції Кремля, про які говорить політолог, проявилися у серпні цього року під час російсько-грузинського конфлікту, що закінчився визнанням Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії. Однією з причин розв’язання війни оглядачі називають прагнення Москви повернути собі старі сфери впливу. Аналітик Павло Фельгенгаур каже:
«Наше стратегічне завдання було створити буферну зону, сферу впливу, що охоплює колишні республіки Радянського Союзу: Україну, Білорусь, Кавказ, Центральну Азію. Саме там ми хочемо домінувати, ми не хочемо західного впливу і ми категорично проти прийняття цих країн до НАТО. Так що це не маленька анексація землі, хоча так воно і є, а російські стратегічні плани значно більших масштабів».
Війна на Кавказі негативно позначилася на російсько-американських відносинах. Москва звинуватила Адміністрацію США у підбурюванні Тбілісі до нападу на Південну Осетію. Вашингтон, зі свого боку, закинув Кремлю ведення авторитарної політики всередині країни і агресивність закордоном. Захід не приховував свого незадоволення діями Росії. Однак політичних важелів впливу на Кремль у нього обмаль, а от економічних виявилося досить багато. Голова московського центру Карнеґі Роз Ґоетмюллер каже:
«Уряди і міжнародні компанії світу тепер пильніше придивляються до Росії, підраховуючи можливі ризики. А Росії потрібно багато інвестицій для оновлення старої інфраструктури, для розбудови бізнесу з метою економічної модернізації».
Згідно з Конституцією Російської Федерації, президент, а не прем’єр-міністр, керує країною. Російсько-грузинський конфлікт продемонстрував, що реальна влада мабуть все таки зосереджена в руках теперішнього глави уряду. Саме Володимир Путін поїхав до Південної Осетії на зустріч з російським командуванням у перші дні війни. Те саме він зробив під час чеченського конфлікту, коли ще був президентом.
